Міністр закордонних справ України Павло Клімкін написав статтю про історичне значення християнства для України та християнської України — для Європи.
На підтвердження слів міністра щодо українського козацтва як унікального європейсько-християнського феномену Посольство України при Святому Престолі додає знайдений у Секретних архівах Ватикану лист Гетьмана Правобережної України Андрія Могили від 8 травня 1684 року, адресований папі Інокентію ХІ. Лист містить зображення воскової гербової печатки Правобережного козацтва, яка затверджує лист Гетьмана. В цьому документі Гетьман висловлює подяку Понтифікові за надану матеріальну допомогу в обороні Європи від османської навали.
Секретний архів Ватикану надрукував фото цієї гербової печатки для її масового поширення у форматі листівки з коротким роз’ясненням на зворотному боці: «Гербова печатка української піхоти (1684)» (італ.: “Sigillo della fanteria ucraina (1684)”; англ.: «Seal of the Ukrainian Infantry (1684)”).
Слід зазначити, що свого часу папу Інокентія ХІ добре інформував Апостольський нунцій у тогочасній Речі Посполитій про подвиги українських козаків як найкращих піхотинців, зокрема і в період згаданої міністром Клімкіним Віденської битви (1683р.).
У січні 2019 року якраз на Різдво в Україні відбулася справді історична подія: Православна церква України отримала від материнської Константинопольської Церкви Томос (указ) про автокефалію. Таким чином Україна знову здобула свою власну канонічну Церкву, якої була позбавлена понад 300 років.
Відродження національної Церкви спричинило значне пожвавлення в релігійному житті українців, зростання авторитету Церкви та утвердження християнських цінностей. Скористаюся нагодою, щоб коротко ознайомити читача з Україною як християнською країною.
У 988 році, тобто рівно 1030 років тому, київський князь Володимир, похрестивши у річці Почайні всіх киян, вивів свій народ із темряви поганства до світла християнської віри. У день хрещення почалося справжнє, істинне життя нашої нації та країни.
Як вірний християнин, я переконаний, що прийняття християнства перш за все принесло нашому народові спасіння й відкрило істинний шлях до Бога. Але чин Володимира виявився вибором не тільки віри, а й історичного шляху, цивілізаційної приналежності, моральних цінностей і культури, тобто всього, що, власне, і формує націю.
Винагороду за запровадження віри в єдиного Бога Русь, як тоді називалася Україна, отримала фактично відразу. Нова релігія об’єднала східнослов’янські племена, утвердила авторитет київського князя і владу Києва, так що вже через якихось півстоліття, за часів Володимирового сина князя Ярослава Мудрого, Русь була не лише найбільшою за територією, але й однією з найрозвиненіших нових держав Європи. Разом із релігією до Русі з Візантії буквально ринули освіта, мистецтво й культура. При цьому Київ виявився талановитим учнем, так що невдовзі сам став потужним і впливовим духовно-культурним центром. По всій країні зводилися храми, відкривалися школи, засновувалися нові міста. Розквіт і могутність тогочасної Київської Русі й сьогодні є основою нашої державної свідомості й національної гордості.
Приєднання до християнського світу водночас означало і залучення до європейської цивілізації. Якщо сьогодні стратегічною метою України є інтеграція в Європейський Союз, то можна сказати, що перший крок до європейської сім’ї, об’єднаної спільними християнськими цінностями, було зроблено саме тоді, в день хрещення. Цей крок раз і назавжди визначив європейську сутність і європейську долю України.
Дохристиянська, антична Європа подарувала людству ідеали свободи особистості, грецької демократії та римської республіки. Християнство ж дало основоположний заповіт любові (гуманізму). Саме поєднання свободи-демократії з любов’ю-гуманізмом і утворює цивілізаційну суть Європи, на якій і сьогодні засновані всі її цінності та принципи. З цієї точки зору українці є яскраво вираженою європейською нацією, оскільки християнська мораль і прагнення свободи давно стали засадничими елементами українського менталітету.
Україна-Русь не тільки отримала блага від християнства; вона й сама надзвичайно багато дала Христовій церкві, Європі та всьому світові. Після хрещення Києва християнство зусиллями київських князів і церковних ієрархів почало поширюватися на решту східнослов’янських племен, на північ і схід Русі, де через кілька століть виникли теперішні Білорусь та Росія. У кінцевому результаті християнська релігія поширилися на величезні території від Карпат і аж до Камчатки. Погодьтеся, без цього сучасний світ виглядав би зовсім інакше.
Заслуги України перед християнством і Європою цим далеко не вичерпуються. Саме Київська Русь, як межова східноєвропейська країна, прийняла на себе в середині ХІІІ ст. нищівний удар татаро-монгольської орди, захистивши собою Європу від азіатської навали. Не можна забувати й те, що пізніше запорізькі козаки завжди були активними учасниками в обороні Європи й християнства від навали османської. Згадаю хоча б Хотинську (1621р.) та Віденську (1683р.) битви, які врятували Центральну Європу від поневолення.
До речі, козацтво сьогодні вважається в Європі виключно російським явищем і сприймається передусім як екзотична дика стихія з додатком романтичного флеру. Тим часом українські козаки були унікальним європейсько-християнським феноменом. Саме вони створили першу в новій Європі військову республіку з демократично обраним керівництвом, а найвищим сенсом свого існування проголосили захист християнської віри і волю. Про цей внесок України в історію європейської цивілізації сама Європа поки що майже нічого не знає.
Видатною нашою спільно з білорусами історичною заслугою стало й створення Греко-Католицької Церкви. Можна довго дискутувати про теологічні нюанси Унії 1596 року та політичні цілі, які на той час переслідували Рим і Варшава, але сьогодні головне не це. Навряд чи хтось заперечить, що розкол між католиками й православними в 1054 році був катастрофічною помилкою, за яку європейські народи в наступні століття заплатили страшну ціну. Так ось, наша Греко-Католицька Церква стала єдиною за весь час успішною спробою подолати розкол і досягти примирення між двома конфесіями. Нехай цей успіх був тільки локальний, але для нас важливо, що відбувся він саме на нашій землі. Сьогодні Українська Греко-Католицька Церква відіграє визначну роль у духовному й національному відродженні України та її поверненні в лоно європейської цивілізації.
Якщо говорити про сьогоднішній день, то головним нашим здобутком вважаю те, що в переважно православній Україні в мирі та гармонії діють усі християнські конфесії — православні, греко- і римо-католики та протестанти, дружній діалог постійно ведеться також з ісламом та юдаїзмом, які мають у нашій країні давні традиції. Головне, що йдеться не тільки про релігійних лідерів, а й про їхню паству, звичайних мирян — громадян України, для яких у світському житті конфесійні відмінності фактично нерелевантні.
За релігійною різноманітністю Україна являє собою унікальний простір; це, по суті, вся Центральна Європа в одній країні. Й толерантність, солідарність і відкритість, які українцям притаманні, — це теж Європа, втілення в життя її основоположних цінностей, якими можемо пишатися і які маємо берегти, як зіницю ока.
Релігійна ситуація в Україні має ще одну особливість: вона посттравматична. Радянська ідеологія була агресивно атеїстична, церква в СССР усіляко утискалася, тисячі священиків загинули під час сталінських репресій, Греко-Католицька Церква взагалі була заборонена і діяла в підпіллі. У результаті мільйони людей упродовж кількох поколінь зростали безбожниками. Після краху комуністичної ідеї в їхніх душах утворився духовний вакуум, порятувати від якого могло тільки повернення до Бога. Тому сьогоднішня Україна це значною мірою країна неофітів. А віра у неофітів, як відомо, набагато щиріша, глибша й пристрасніша.
Крім того, відродження релігії та свобода віросповідання міцно поєднались у свідомості нашого народу з поборенням комуністичного тоталітаризму, з демократією та всіма європейськими цінностями, які для нас є водночас і християнськими. Віра в ці цінності в українців теж неофітська. Насмілюся навіть стверджувати, що нині пасіонарне серце Європи б’ється саме в Україні. Сьогодні Стара Європа переживає певну моральну кризу, сумнівається в собі, дедалі більше її жителів будь-що прагнуть спокою і вже не готові в разі потреби боронити європейські цінності. Українці не тільки готові, вони є єдиним народом, який сьогодні захищає їх зі зброєю в руках на полі бою. Сподіваюся, зараз нікого не потрібно переконувати, що путінська Росія веде війну не тільки проти України, але й проти Європи та всього Західного світу і що конфлікт цей має цивілізаційний характер.
Той факт, що Росія є християнською країною й перейняла від Європи багато зовнішніх ознак, іще не означає, що вона теж належить до європейської цивілізації. Якщо Європа це поєднання християнської любові та демократії, то в православній Росії любов декларується, але там ніколи не було свободи, демократії, відкритості й толерантності як цінностей. Тому Росія все-таки не Європа, попри всю зовнішню подібність. Відсутність свободи спотворює й принцип християнської любові, часто перетворюючи її на ненависть в ім’я православ’я і Російської імперії. Сьогодні Росія і Російська Церква переживають саме такий темний період.
Цивілізаційні розбіжності, на жаль, екстраполюється й на релігійне життя в Україні. Хоч як це парадоксально, за повної міжрелігійної та міжконфесійної гармонії ми маємо розкол всередині самої православної конфесії. Наше православ’я сьогодні поділене на незалежну від Росії Автокефальну Православну Церкву України та Російську Православну Церкву, яка діє в нашій країні під прямим контролем Москви. Головне, що треба знати: цей розкол має зовсім не релігійну природу, адже догми й канони обох Церков майже однакові. Ідеться про бажання Росії за будь-яку ціну зберегти контроль над Україною як своєю колишньою колонією. Можливо, католикам буде складно зрозуміти цей момент, адже вся Католицька Церква керується з єдиного центру і це не створює жодних проблем. Так, але при цьому католики усіх країн можуть бути абсолютно певні, що Понтифік не виконує розпорядження Президента Італії. З Російською Православною Церквою все з точністю до навпаки: вона давно й надійно зрощена з російським державним апаратом і є сьогодні активним провідником імперсько-шовіністичної концепції так званого «русского мира».
У православному світі кожна країна, як правило, має власну Церкву, а тому автокефалія повністю відповідає православній традиції та принципам історичної справедливості. Переконаний, що автокефалія відкрила шлях до подолання нинішнього розколу й об’єднання всіх українських православних в одній родині.
Також переконаний в необхідності згуртування народів Європи навколо своїх цінностей — християнських і демократичних. Час зрозуміти, що це не абстракції: це потужні духовні чинники, які вже понад тисячу років визначають успіх Європи й усієї західної цивілізації. Сьогодні ведеться масштабна спецоперація з їх підриву й кородування. Наш спільний обов’язок — їх захистити.
Посольство України при Святому Престолі
фінансово.
Щиро дякуємо!
