Військовим капеланам вручили відзнаки імені Омеляна Ковча

4 українських військових капеланів стали Лауреатами міжнародної відзнаки імені отця Омеляна Ковча за видатний гуманітарний внесок.

Вручення відбулося 27 березня у Національній опері України на честь сторіччя капеланського служіння  блаженного священномученика УГКЦ о. Омеляна Ковча.

Відзнаку отримали:

Отець-капелан Іван Ісайович, Мукачевсько-Ужгородська Єпархія, Українська Греко-Католицька церква

Отець-капелан Юрій Казміренко, Православна Церква України

Отець-капелан Павло Гончарук, Кам’янець-Подільська дієцезія, Римо-Католицька церква в Україні

Пастор-капелан Василь Хіміч, голова ГО «Об’єднання християн військовослужбовців України», Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів.

Отець Павло Гончарук розповів у коментарі для CREDO про свої враженнями від нагородження, а також поділився рецептом того, як не розчаровуватися та не знеохочуватися у важкі часи:

— Десь приблизно за місяць до цієї події до мене зателефонували представники комітету Міжнародної премії імені отця Омеляна Ковча, розповіли, що хотіли би відзначити цією премією військових капеланів і запитали мене чи я погоджуюсь прийняти цю відзнаку. Я погодився, тому що це нагода в особливий спосіб підкреслити служіння, яке виконують усі капелани, зокрема і капелани від Римо-Католицької Церкви в Україні. Я особисто виконую це служіння, як і ціла наша команда, тому що відчуваю, що маю це робити. І те, що нашу роботу помітили настільки, що вирішили відзначити премією, стало повною несподіванкою.

Загалом ця подія мала на меті зосередити увагу на особі блаженного священномученика Омеляна Ковча, на його діяльності, на тому, чим він жив, що робив і чим дихало його серце. І це дуже співзвучне із тим, що ми вже робимо і з тим, що маємо ще зробити, із тим, що нами рухає – Божа любов, Божий мир, відповідь на заклик чинити добро, допомагати. А особливо, як священики капелани, реалізовувати своє покликання у служінні воїнам, котрі присвятили себе захисту країни у непростий час і у небезпечній формі, бо змушені віддавати своє життя. Ми ж розуміємо, у який час ми живемо.

І мені би хотілося при нагоді поділитися рецептом із усіма, хто почувається розчарованим, хто не бачить змін у країні, хто зневірився: змініть позицію очікування на позицію дії. Той хто займає позицію очікування рано чи пізно буде розчарований. Тому потрібно діяти там, де ми є, робити те, що можемо, а тоді зможемо правильно оцінювати дії інших. Легко бути стратегом на чужому полі бою. Легко розповідати, що треба робити, як треба робити, але коли людина сама починає щось робити, тоді починає бачити реальну картину. Звісно, ми маємо багато проблем і труднощів, але знеохочення і розчарування це те, на що розраховує сатана. Він завжди б’є саме у це місце. Така стратегія сатани – або залякує, або заманює, або знеохочує. Не можна піддаватися. Людина віри не має у своєму житті місця на знеохочення, тому треба діяти.