Римо-катол.: 7 березня (обов’язковий спомин; в час Великого Посту — додатковий спомин)
До літургійної реформи 1969 року імена мучениць Перпетуї і Феліцити згадувалося в кожній св. Месі. Сила їхнього свідчення була така велика, що св.Августин свого часу всерйоз нагадував священикам, аби не ставили «Страстей» цих святих на одному рівні з текстами Євангелій. Мучеництво Перпетуї і Феліцити, з точки зору історії, це один із численних випадків замордування християн дикими звірами, призначене імператором як розвага для римлян. Чим іще відзначається цей випадок?
Одна з рис, характерних саме для цієї історії, — це зіставлення доброти християнської і доброти невіруючого світу. Перпетуя була донькою проконсула Карфагена, молодою матір’ю, яка тільки-тільки народила сина. Живучи в домі свого батька-поганина, вона розповідала про Христа тим, кого зустрічала в домі: своєму братові Сатуру і невільникам-слугам — Феліциті, Ревокату, Секундулу і Сатурніну. Можна з цілковитою достовірністю уявити, з якою щирою добротою донька хазяїна розмовляла з рабами як із рівними, повноцінними людьми, братами. Все це невеличке гроно становило одну групу катехуменів — їхня історія з Христом щойно мала розпочатися…
Арештувавши катехуменів, карфагенські власті спершу тримали їх у приватному будинку під «домашнім арештом», але вони замість того, щоб передумати, прийняли Хрещення. Тоді їх кинули у в’язницю. Стратити їх одразу не могли. Бо язичницький світ має свої власні норми доброти.
А саме — Феліцита була на восьмому місяці вагітності. Закон же не дозволяв страчувати матір раніше, ніж народиться дитина.
Отож після того, як Феліцита народила дівчинку (і хтось із християн забрав її до себе), Септімій Север призначив «народні гуляння» на честь дня народження свого сина. Це було 7 березня 202 або 203 року (іронія долі — страчення напередодні теперішнього Жіночого дня).
В іконографії св. Перпетую і Феліциту представляють разом, Перпетуя — в багатому патриціанському вбранні, Феліцита — у скромному одязі служниці, без прикрас.