Літургійні читання східного обряду та роздуми із журналу «Скинія» на 17 квітня
А Йосиф каже до своїх братів: Приступіть лишень до мене. І вони приступили. Та й каже він знову: Я — Йосиф, ваш брат, якого ви продали в Єгипет. Але ви тепер не завдавайте собі жалю і не ятріть себе, що продали мене сюди: на те бо, щоб зберегти вас при житті, Бог послав мене перед вами. (…) Отож не ви мене сюди послали, а Бог; він і зробив мене батьком фараонові, владикою всього його дому та управителем усього Єгипетського краю.
Цей фрагмент про все на світі: про прощення, про помилки, з яких Бог робить більше добро, ніж здійснене зло, про стосунки, про бачення Божої присутності навіть у безвиході.
Я не думаю, що Йосиф страждав від поганої пам’яті. Він пам’ятав усе, що зробили йому брати: як принижували, заздрили, зневажали, бажали смерті й на кінець, продали в рабство. Мало хто з нас зазнав стільки зла від найближчих. Згодом він пережив рабство, наклепи дружини фараона, в’язницю… Як він зміг залишитися людиною, пізнавши стільки болю за своє коротке життя?
Відповідь одна: він бачив не лише біль і зло. Він знав, що Бог близько. Він не питав Бога, для чого так страждає. Він питав, як йому діяти. Йосиф щоденно робив вибір: озлобитись, помститись чи стати вище від зла і ближче до Бога?
Найсильніші люди — не ті, які багато змогли, а ті, які багато пробачили. Не забули це зло, яке досвідчили, а простили кривдникам.
Найбільше мене вразили слова Йосифа, що не брати його туди послали, а Бог. Як можна говорити, що Бог послав його в рабство? Але це просто спосіб бачення. Я зневірююсь, коли бачу лиш у себе під носом. Йосиф дивився на всю свою історію. Він пам’ятав свої дитячі сни, які здійснилися за багато літ. Він бачив, як Бог його витягає з в’язниці. Він бачив далі — бачив вірою. Він знав, що сьогодні важко, але завтра може бути легше. І він буде іншим.
Ось такого погляду на життя я прошу в Тебе, Господи, собі і всім, хто ще так не бачить. Щоденно мене засліплюють малі й великі труднощі. Заступають мені Тебе, Господи. Ти ж більший за них. Ти є у кожному відрізку моєї історії. І те, що мене сьогодні болить, може стати моїм багатством за якийсь десяток років. Можливо, мій біль відкриє мені очі на щось таке, чого не помічаю щасливими очима. І це мене (може, і ще когось) поверне до життя.
Дякую, Господи, за всі мої важкі досвіди. Бо завдяки їм я є тою, якою стала. Дякую.
Журнал «Скинія» — греко-католицький двомісячник, присвячений щоденній духовності.
Підтримайте автора роздумів — «Скинію»! Картка ПриватБанку: 4731 2191 0117 4856 або через систему LiqPay.
Обов’язково просимо написати електронного листа на адресу skinia.ua@gmail.com
фінансово.
Щиро дякуємо!
