Єпископ Леон Дубравський: «Хресна Дорога вказує нам правильний шлях»

Молебень Хресної Дороги відбувся у Шаргороді в санктуарії Страстей Господніх 24 травня.

Особливістю цієї Хресної Дороги було те, що в ній взяли участь діти, котрі в минулу неділю вперше прийняли Причастя. Тому роздуми на стояннях, що їх проголосив о. Микола Біскуп, котрий працює у Вищій духовній семінарії Львівської архідієцезії, були зосереджені на таїнстві Євхаристії.

Молебню передувала Меса, яку очолив єпископ Кам’янець-Подільської дієцезії Леон Дубравський.

«Хресну Дорогу, — сказав для CREDO Його Преосвященство, — я полюбив ще в роки семінарії. Полюбив і різні інші молитви, але Хресну Дорогу якось особливо. На Хресній Дорозі я і молюсь, і відпочиваю, а головне: йдучи дорогою нашого Спасителя, роздумуючи над Його страстями, я якби і сам до них приєднуюсь. Страждає Господь — страждає і Церква, Його містичне тіло. Нині Церква дійсно страждає. Хресна Дорога вказує нам правильний шлях у серед цих страждань».

Проповідь під час Меси проголосив отець Микола Біскуп. Свою проповідь він розпочав у формі діалогу з дітьми, одягненими в біле. Посилаючись на слова Ісуса з Євангелія цього дня про слуг і друзів, він запитав дітей, ким би вони хотіли бути: друзями чи слугами. І, почувши відповідь, повторив сказане Господом про те, що для цього необхідно: робити те, що Він заповідав. А завершив словами: «Зараз у Євхаристії ми будемо присутні на Голгофі. Адже у Євхаристії здійснюється спасенна жертва Господа Христа, Його смерть і Воскресіння. Хресна Дорога — це символ Господніх Страстей, у Євхаристії те, що символізує Хресна Дорога, реально звершується».

«В Шаргороді я бував і раніше, — сказав о. Микола для CREDO, — але в Хресній Дорозі в цьому санктуарії беру участь вперше. Радує, що в нашій країні є місце, де можна переживати останній шлях страждань Господа Ісуса Христа. Звичайно, Хресну Дорогу можна переживати і в храмі, і бути при цьому близько Ісуса, але тут вона переживається зовсім по-іншому. Дорога під відкритим небом, пагорби, каміння — усе це створює ефект особистої присутності. І ще більше наближує нас до Господа».

«Хресна Дорога, — сказав він, розпочинаючи молебень, — це символ, це Слово Боже, це іспит сумління, це підготовка до Євхаристії і подяка за Євхаристію. Проситимемо Пресвяту Діву Марію, щоб вона допомогла нам у цій молитві зустрітися з її Сином».

«Ісусу винесли смертний вирок, тому що не вірили йому. А чи вірю я? Чи прихожу на Службу, тому що Ісус сказав: Беріть і їжте, це є Тіло Моє»?, — ці слова о. Микола промовив на першому стоянні і закликав молитись за зміцнення нашої віри.

На другому стоянні проповідник говорив про необхідність нести хрест своїх щоденних обов’язків та серйозно готуватись до зустрічі з Христом в таїнстві Євхаристії, щоб під час Служби «з Ним не розійтись», на третьому — про те, що для того, щоб розуміти Євхаристію, потрібно не боятися зізнаватися у своїй слабкості і просити про Божу силу.

«В кожній Євхаристії Ісус дає нам свою Матір. Як матір перебуває біля свого сина, так Марія завжди перебуває біля дарохранительниці. Завжди перебуває біля Христа. Марія дана нам не тільки, щоб її шанувати. Вона дана нам для того, щоб привести нас до Господа. Ісус говорить: «Не кидайте перли перед свинями». У Євхаристії Бог дає мені перлину, дає Причастя. Є небезпека не розпізнати Його і поводитися не як Божа дитина. Я потребую когось, хто б допоміг мені прийняти цю перлину, розпізнати в ній Христа. Я потребую Марію, тому що вона може допомогти мені прийняти Ісуса у св. Причасті, розпізнати цю перлину. Ісусе, дякуємо Тобі за Твою Матір, дякуємо за те, що у кожній Євхаристії Ти наново нам її даєш. Маріє, допомагай нам приймати цю перлину, що нею є Ісус, допомагай нам завжди бути вдячними в наших серцях», — ці слова учасники молебня почули на четвертому стоянні.

«Симон Киринеянин допомагає Ісусу нести хрест. Але допомагає тому, що його примушують. Буває, що батьки, дідусі, бабусі примушують своїх дітей чи внуків йти на Євхаристію. А хто примушує йти на Євхаристію нас? Може, обов’язок, може — традиція. Можливо, страх перед Божою заповіддю, можливо — звичка. Але нехай це примушення буде для нас благословенним. Часом священики примушують нас приймати Слово Боже, так як мама годує дитину, яка не хоче їсти. Примушують нас йти до сповіді, щоби приймати Причастя. Христос постійно шукає тих, кого не треба примушувати, тих, хто сам хоче прийняти Його Слово, хто сам хоче бути Його апостолом в своїй родині, на роботі. Господи Ісусе, дай нам таку благодать, щоб нас не примушували, щоб ми самі прагнули Твого Слова, прагнули Євхаристії, прагнули виконувати Твою волю».

Роздумуючи над шостим стоянням, о. Микола сказав, що людина «завжди прагнула бачити Бога. Апостоли, хотіли бачити Бога, казали: «Покажи нам Отця, і нам цього вистачить. Натомість Ісус говорить: «Хто бачив Мене, той бачив Отця». Ми знаємо про реліквії, про Туринську плащаницю. Дуже багато людей їдуть, щоб побачити це чудо, яке вчені не можуть пояснити. Але я сам створений на подобу Бога, я приймаю Христа у Причасті. Він перебуває в мені і моє обличчя стає обличчям Христа. Обличчя мого ближнього — це обличчя Бога. Якщо хочеш побачити обличчя Бога, не треба їхати в Турин. Подивись наліво і направо, на того, хто прийняв Христа у Причасті».

«Ми хотіли б не грішити, тому що кожний гріх нас принижує, а цього не може винести наша пиха. Але Ісус падає. Падає і встає. Падаємо і ми. Ісус хоче, щоб ми відразу вставали», — сказав священик, роздумуючи над другим падінням Ісуса (сьоме стояння) і закликав просити Бога про дар щирого жалю за наші гріхи. Зізнаватися у своїй слабкості, в тому, що «без Бога нічого не можу вчитнити», він закликав також говорячи про приниження Ісуса на десятому стоянні. А раніше, після роздумів восьмого стояння, єпископ Леон Дубравський закликав вірних молитись за дітей, які особливо потребують Божої допомоги: хворих, а також тих, хто потрапив в алкогольну чи наркотичну залежність.

«Гріб, — було сказано на чотирнадцятому стоянні, — схожий на дарохранительницю. Ісус залишив його, тому що не хоче залишатися в дарохранительниці. Він хоче увійти до твого серця і чекає, коли ти Його запросиш».

Хресна Дорога має чотирнадцять стоянь. Тут, у санктуарії Страстей Господніх, Хресна Дорога, якщо вона відправляється не у Великий Піст, покладенням Господа Ісуса до гробу не закінчується. Як не закінчилась смертю Спасителя історія нашого спасіння. Біля п’ятнадцятого стояння, присвяченого Воскресінню Христа, о. Микола сказав, завершуючи роздуми: «Воскресіння Господнє не усуває страждань, а надає їм сенс. Моє страждання матиме вартість тоді, коли я його прийматиму».

Перед тим, як уділити благословення, єпископ Леон, пригадавши, що місяць травень особливо присвячений Божій Матері, закликав не обмежувати побожність до Марії стінами храму, а практикувати її у своїх родинах, а також віддати свої сім’ї опіці Святого Сімейства з Назарета. Владика також запросив усіх присутніх взяти участь у Всеукраїнському конгресі сімей, що розпочнеться саме в Шаргороді 20 вересня.

Отримавши благословення, вірні — і це вже, мабуть, стало традицією — заспівали гімн «Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни».