Частою трудністю людей, які шукають духовної підтримки, є проблема дрібних докорів сумління, духовної скрупульозності.
Першим відчуттям, яке я маю, зустрічаючи таких людей, стає співчуття. Бо найчастіше це люди, які самі собі завдають болю і страждань. Чим є явище духовної скрупульозності, яке інколи здатне зробити на все життя нещасливим?
Мої задуми то задуми щастя, а не лиха (пор. Єр 29, 11-12)
Перш ніж приглянемося до цієї теми ближче, варто згадати, що св. Ігнатій Лойола, засновник єзуїтів, сам страждав на цю духовну хворобу. Вона мучила його на початку шляху навернення. І заледве не довела його до накладання на себе рук. Ігнатій був людиною великих прагнень: він мріяв про те, щоб жити, як св. Франциск з Ассизі або св. Домінік. Прагнув цілковито присвятитися Богові. Важливим етапом на шляху його навернення стала генеральна сповідь: із усього досі прожитого. Ігнатій старанно підготував її письмово. Праця зайняла у нього три дні. Відбувши сповідь, він, однак, не зазнав очікуваного миру душі. У ньому стали заново пробуджуватися сумніви: «Бо хоча свою генеральну сповідь відбув у Монсерраті з великою старанністю і повністю письмово, то, як уже сказано вище, йому все одно здавалося інколи, що він не визнав деяких речей, і це дуже його мучило. І хоч він знову з цього сповідався, та не відчував задоволення».
Докори — камінчики в черевику
Поняття «скрупульозний» походить від латинського «scrupulum» або «scripulum», що означає маленький важок на терезах або ж невеличкий камінчик, який, наприклад, може потрапити в черевик і болісно муляти при ходінні. Інколи ми знаємо, як важко такий камінчик або піщинку витрясти. Попри те, що вибиваєш черевика і знову взуваєш його на ногу, вже за кілька кроків виявляється, що те, що нам дошкуляє, все одно ховається десь у глибині взуття.
Надмірні докори сумління, власне, подібні до дрібних гострих камінчиків, які по дорозі нашого життя могли непомітно влізти всередину і перешкоджати нам у духовній мандрівці. Вони можуть бути і як міні-важки, які, покладені на шальки врівноважених терезів, порушують стан рівноваги. Бо для цього вистачить навіть найменшого важка!
Суворе релігійне виховання
Наслідком виховання, отриманого у сім’ї, суспільстві, школі — а інколи, на жаль, і в церкві — часто є надмірна суворість до себе та інших. В оцінюванні себе ми посуваємося так далеко, як того не робив і сам Ісус! Коли, наприклад, проводимо іспит совісті, то часто пробуємо складати список хороших і поганих учинків. Приглядаємося до цих балансів за звітний період, і залежно від кінцевого результату або почуваємося собою задоволені, або перекреслюємо себе, не даючи собі жодних шансів на виправлення.
Коли я навчаю молитви за методом ігнатіанського іспиту совісті, то нерідко за деякий час стається, що хтось каже: «Але я не вмію пригадати ВСІ думки, слова і вчинки!» У голосі таких людей чути розпач, що вони не можуть впоратися з поставленими собі вимогами. Ну бо св. Ігнатій же пише, що у третьому пункті іспиту совісті потрібно «домагатися від душі справоздання від хвилини, коли підвівся з ліжка, аж по нинішній іспит совісті, година за годиною, хвилина за хвилиною, насамперед із думок, потім із мови, нарешті з учинків». І хоча це й справді заохочення до уважного обстеження своєї душі, однак там немає слова «ВСІХ» — думок, слів і вчинків. Саме в цьому й полягає скрупульозне мислення. Воно додає щось від себе до слушно усталеної міри. Воно впроваджуватиме невелику, але таку суттєві відмінність в остаточному підході до себе!
Візьмімо приклад, що стосується суворого посту. Церква вчить, що він «зобов’язує в усій Римо-Католицькій Церкві у Попільну Середу і в п’ятницю Страждань і Смерті Господньої» (кан. 1251 ККП). Полягає він в утриманні від споживання м’яса та в обмеженні до одного прийому їжі на день досита, і двох неповних. Охоплює вірних віком від 18 до 60 років (кан. 1252 ККП). Як, найімовірніше, учинить людина, яка має хворобливу скрупульозність? Впровадить невелику відмінність! Не прийме цього припису в послусі та здоровому глузді, але «покращить» його, нав’язуючи собі більший тягар. Наприклад, не з’їсть жодної страви досита, або просто не їстиме того дня взагалі. В принципі, це шлях до досконалості, тільки що часто куплений за ціну поганого самопочуття «релігійного діяча», при тому ще й самопочуття, перекладеного на оточуючих! Висловлюю щире співчуття тим, хто з такою людиною має справи на щодень. Хіба ж то не можна зупинитися на слушній мірі, причому ще й підтриманій авторитетом Церкви?
Святий Ігнатій у Правилах про докори сумління звертає увагу, по-перше, на те, що вони походять від злого духа. По-друге, злий дух добирає їх спеціально під особистість того, кого мучить: «Ворог звертає пильну увагу на те, чи душа простецька, чи делікатна. Якщо вона делікатна, він старається цю делікатність посунути аж до крайнощів». Отже, духовна скрупульозність є хворобою, викликаною діянням злого духа. Базується вона на слабкості нашої природи. І в кінцевому підсумку націлена на те, щоб вибити нас із духовної рівноваги і вкинути в крайнощі.
Пам’ятаю своє перше перебування у Татрах і почуття, які мене супроводжували, коли я йшов вузькою гранню на висоті 2000 м. По обидва боки були стрімкі урвища. Що би сталося, якби я зробив кілька кроків праворуч або ліворуч, збочуючи з вузької стежки? Саме в цьому й полягає скрупульозність. Людина під впливом злого духа починає вигадувати. Замість того, щоб іти прямою стежкою, пробує зійти на край. Таке збочування у випадку скрупульозності можна також назвати похилою площиною. Якщо ми вчасно не зорієнтуємося, що стали піддаватися різним думкам, які відбігають від здорового вчення і вводять нас у щораз то більші сумніви та нюанси, то така комбінаторика допровадить нас до падіння в урвище докорів. Святий Ігнатій підказує: «Нехай душа старається зміцнитися слушною мірою, аби у всьому заспокоїлася».
Не впевненість, а… любов!
Люди, мучені надмірними докорами сумління, послуговуються улюбленим у розмовах із духовним керівником запитанням: «Скажіть, будь ласка, а оце — гріх?» Вони хочуть мати певність, що те, що вони роблять, що думають, що кажуть, — є або не є гріхом. Кажучи інакше, хочуть мати певність, що їхній спосіб буття і поведінки не зустрінеться з Божою карою і засудженням. У своїй загубленості вони шукають… упевненості. Вважають, що це може дати їм омріяний спокій серця. Але знання не приносять заспокоєння. Так, ще ніхто не впився словом «вино». Знання не можуть замінити особистого досвіду або переживання. Шукання впевненості є входом у лабіринт без виходу. Навіть якщо така людина дістане відповідь на свої сумніви, за мить з’являться наступні. І так до безконечності.
Де можна знайти мир серця? Відповідь бачимо у діалозі Ісуса з Петром над Генісаретським озером, після Воскресіння Господа. Ісус розмовляє з Петром, не пояснюючи йому, що було гріхом, а що не було. При тому, що Петро зрадив свого Вчителя! Якщо визнати що Ісус говорить про те, що найважливіше, то відповідь насувається сама собою: найважливішою є любов! Ісус питаючи Петра, чи любить Його, підказує йому: «Петре, люби Мене так, як умієш!» Звернімо увагу, що Господь не вимагає від учня, аби любив Його більше за всіх. Це виразно видно, коли останнім запитанням звучить просте: «Ти Мене любиш?» Господь відмовляється від високого «возлюбив» заради звичного «любити». Таким чином Ісус погоджується на недосконалу любов Петра. Але вона саме тому справжня і щира, бо така, на яку Петра вистачає в цю мить. Це також означає, що вона не позбавлена на майбутнє помилок чи поразок! Після тієї розмови Петро не став кимось «просвітленим», «досконалим», але напевно став більш милосердним. Після розмови з Ісусом Воскреслим він ще не раз згрішив…
Я знаю, що для скрупулянтів це може прозвучати як образа. Але саме про це пише св. Павло: «Не чиню того, чого хочу, а чого не хочу, що ненавиджу, те й роблю» (Рим 7, 15). І в цьому зізнається… святий!
Нам потрібно, з одного боку, пізнавати вчення Церкви. Але самих знань замало. Найважливішою є любов. Святий Павло каже: якби я мав усе знання, і віру таку велику, щоб і гори переносив, а не мав би любові, — був би нічим (1 Кор 13, 2). Ліками від моральних сумнівів і духовної скрупульозності, в кінцевому підсумку, є любов і довіра до Бога, як і до себе самого.
Ти просто їдь!
У згаданих Правилах св. Ігнатій каже, що досвід духовної скрупульозності може принести користь душі, яка віддається духовним вправам. Так, Бог спроможний вивести добро навіть і з такого досвіду! Але яке добро? Може, ти переживаєш «доїдання» себе докорами сумління, бо… не довіряєш собі. Бог, допускаючи цю хворобу, може хотіти навчити тебе довіри до себе самого. Бо ж без цього жити неможливо! Неможливо виконувати звичні щоденні справи, такі як вести автомобіль, керувати домашнім бюджетом, висловлюватися у гроні приятелів, на роботі чи в публічних виступах.
Мій улюблений спосіб проводити вільний час — це їзда велосипедом. Одного разу я усвідомив, що по своїй суті вона становить… постійне балансування. Це означає постійне знаходження правильного центру тяжіння, аби не впасти. Їзда велосипедом полягає у бутті в дуже нестабільній позиції. Щомиті загрожує падіння. Однак коли я кажу, що йду кататися на велосипеді, ніхто не крутить пальцем біля скроні і не каже мені: «Ти що вигадав? Хочеш убитися?» Зовсім навпаки, я сам відчуваю величезну радість від поїздки, а інколи й ще когось запрошую. І це прекрасний відпочинок. На велосипеді треба постійно імпровізувати. І найважливіше: не можна дати себе перелякати гравітації чи змінним умовам: вгору чи вниз, чи несподіваним перешкодам. Тобі це щось нагадує? Ну так…, саме життя!
Не дай себе замучити своїм хворобливим «угризінням» совісті і спокусі бути досконалим! Пам’ятаю, коли був малим, я не раз повертався від велосипеда з синцями і подряпинами. Але навчився їздити. Отже, сміливо: сідай на свій велосипед і просто їдь! Не дозволяй відібрати у себе радість від переживання життя так, як ти вмієш і як здатний. Недосконало, але достатньо добре!
Переклад CREDO за: Даріуш Міхальські SJ, DEON
фінансово.
Щиро дякуємо!
