Роздуми над Божим Словом на середу VII Великоднього тижня
Всі ми знаємо, що таке розлучатися з кимсь дорогим. Час минає, і періодично хтось мусить вирушати в дорогу, а деякі навіть — в останню путь, назустріч Господу. Такі прощання можуть бути дуже тяжкими й навіть викликати глибокий дисонанс у нашому житті та вносити в нього частку невпевненості. Послухаймо сьогоднішній уривок із Євангелія від Йоана (Йн 17,11-19):
Під час останньої вечері Ісус, підвівши очі до неба, молився такими словами: «Отче Святий! Заради Імені Твого бережи їх, тих, що їх Ти Мені передав, щоб були одно, як Ми! Бувши з ними у світі, Я беріг їх у Твоє Ім’я; тих, яких Ти передав Мені, Я їх стеріг, і ніхто з них не пропав, лише син загибелі, щоб збулося Писання. Тепер же іду до Тебе, і кажу те, у світі бувши, щоб вони радощів моїх мали у собі вщерть. Слово Твоє Я передав їм, тож зненавидів їх світ, — не від світу бо вони, так само, як і Я не від світу. Не молю, щоб Ти узяв їх від світу, лише — щоб зберіг їх від лихого. Вони не від світу так само, як і Я не від світу. Освяти їх у Твоїй істині: слово Твоє — істина. Як послав Ти Мене у світ, так послав і Я їх у світ. Віддаю себе за них у посвяту, щоб і вони були освячені в істині».
Видно, Ісус Христос знає, що таке прощання і яким воно може бути тяжким. У сьогоднішньому читанні Він переживає близькість розлуки зі своїми учнями: їм пора почати новий етап життя, в якому вони самостійно робитимуть те, чого Він їх навчав.
Спробуймо знайти декілька прикладів у нашому повсякденні.
Виряджаючи дитину до школи, її батьки відчувають, м’яко кажучи, посилений неспокій. Вони можуть сильно перейматися, чи готова їхня дитина ввійти у «великий світ» без їхньої опіки. І тут, швидше за все, справа не в самостійності дитини, а в готовності батьків прийняти зміни в її та своєму житті. Найправильніше буде довіритися Христові: «Господи, Ти допомагав мені донині. Допоможи й зараз усвідомити нову ситуацію. Дай мені мудрості відпустити мою дитину, щоб вона виросла відповідальною за своє життя».
Критично важким моментом може бути й вихід на пенсію. Буває, що людина працювала на своєму місці так довго, аж просто відмовляється повірити, що його може зайняти хтось інший. І в цій ситуації можна або бунтувати, обурюватися й бути нещасним, — або дякувати Богові за все, чого досяг, і молитися: «Господи, допоможи мені відійти вбік. Допоможи повірити, що Ти все робиш для мого добра».
Та особливо важко бачити згасання дорогої людини, і це справді може розбивати серце. Життя було так тісно переплетене, і може бути неймовірно важко прийняти, що спільна земна дорога добігає кінця. І, коли необхідність розлуки буде наповнювати тебе смутком, молися: «Господи, допоможи мені передати мою улюблену людину у Твої руки. Я вірю, що така Твоя воля, і Ти не залишиш нас».
Псалом 121(120)
Очі мої підводжу я на гори: звідки прийде моя допомога?
Допомога моя від Господа, що створив небо й землю.
Не дасть нозі твоїй спіткнутись, Той, що тебе пильнує, не буде дрімати.
О ні! Не спить і не дрімає Той, що Ізраїля пильнує.
Господь — стереже тебе, Господь — твоя прохолода праворуч тебе.
Удень не вдарить тебе сонце, ні вночі — місяць.
Господь тебе від усього злого стерегтиме, Він стерегтиме твою душу.
Господь вихід і вхід твій стерегтиме, віднині і повіки.
Підпишіться на «Слово між нами» у Telegram та Instagram, а також приєднайтеся до чату Роздумів над Словом Божим у Viber.
фінансово.
Щиро дякуємо!
