Іноді виникають сумніви і пенітенти кажуть, що після іспиту совісті їх щось мучить, але вони не знають, як це сказати.
Насамперед, пам’ятаймо, що сповідник на нашому боці, а не проти нас. В Таїнстві Покаяння бере участь велика коаліція проти гріха у складі: Бог, Церква, сповідник і я.
Якщо не знаємо, що сказати, кажемо, як зуміємо, можливо, попереджаючи, що не знаємо, чи добре висловимося, але так це переживаємо і так розуміємо. Вочевидь будуть і такі гріхи, про які нам соромно зізнатися навіть перед дзеркалом, не кажучи вже — в конфесіоналі.
Тому важливо перед визнанням гріхів помолитися в іспиті совісті. Розуміймо, що свій гріх ми довіряємо милосердному Богу, а священик його тільки представляє. Він важливий, але саме Бог пробачає нам гріхи. Не варто викручуватися, сповідаючись так, що священник не зрозуміє і «якось пройде». Не в тому річ!
Бог дивиться на мене з любов’ю і приймає мене, достатньо того, що я стану перед Ним у правді. Жаль за гріхи не мусить бути емоційним, не мусять текти річками сльози. Жаль за гріхи в теологічному розумінні — це позиція волі: Боже, я не хочу цього тому, що Ти цього не хочеш, бо вважаєш це злом, бо це суперечить Твоєму Євангелію.
фінансово.
Щиро дякуємо!
