Вчора, як і щороку 6 липня, в головному санктуарії Кам’янець-Подільської дієцезії, в Летичеві, відбулась урочистість на честь головної Покровительки Поділля і Волині — Летичівської Богоматері.
Чисельну групу учасників урочистості складали паломники, які напередодні прибули до Летичівської святині трьома пішими — з Кам’янця-Подільського, Томашполя і Хмільника, і двома велосипедними — з Шепетівки і Літина, маршрутами. Але чимало було і тих, хто сьогодні приїхав до Летичева: в складі організованих груп з парафій або індивідуально, власними автівками або громадським транспортом.
Читайте також: Летичів: навечір’я Цариці Поділля і Волині
«Вчора, — сказав для CREDO ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії єпископ Леон Дубравський, — я спостерігав, як сюди приходили паломники — йшли під дощем, затримувались в дорозі, вігілійна Служба через це розпочалась на півтори години пізніше — і все більше переконувався: люди йдуть сюди, тому що мають потребу тут бути. Потребу прийти і зустрітися з Марією — внутрішню потребу, яку, хтось, можливо, навіть не усвідомлює , не знає, як її пояснити. Хтось же, навпаки, зустрічаючись з різними проблемами, хоче довірити вирішення їх Марії. Адже ми маємо приклад святого Папи Йоана Павла ІІ, котрий, зустрічаючись з серйозними проблемами, їхав до марійного санктуарію в Кальварії Зебжидовській, і просив у Божої Матінки про допомогу. Наш народ має глибоку побожність до Діви Марії, довіряє їй. І не дарма — Діва Марія має для нас велике значення. Адже Ісус, розіп’ятий на Голгофському хресті, віддав Церкву, тобто всіх нас під Її опіку. І ті, хто приходять сюди, до цього санктуарію, потім не раз сюди повертаються. А це значить — вони відчувають Її присутність в їхньому житті. Тому я заохочую: коли тобі тяжко, прийди до Матінки Божої, подивись в Її очі, і Вона обов’язково допоможе».
«Діва Марія, — продовжив Його Преосвященство, — вчить нас бути з Богом. Вчить через Розарій, через різні молитви. Вчить, що те, що зруйнував гріх ми можемо відновити. Молитвою, постом, подоланням труднощів, самозреченням, в тому числі – і паломництвами. Адже, щоб пройти маршрут паломництва, потрібно і чогось зрікатись, і долати труднощі. А відбудовуючи те, що зруйновано гріхом, ми допомагаємо будувати цивілізацію любові».
Розмовляючи з учасниками урочистості можна було переконатись в тому, що говорив владика.
«Сьогодні я приїхала сюди — каже п. Дмитрія Кремінська з Хмельницького, — щоб подякувати за внучку Маргариту. Подружжя мого сина п’ять років було бездітним. Ми молились, а одного разу, коли розповіли про це єпископу Яну Нємцу, він сказав: „Благословляю вас@. Це було в день урочистості Матері Божої Летичівської. Через рік народилася внучка. Отже, як не дякувати Матінці Божій за її заступництво».
«Ми з чоловіком тринадцять років в шлюбі, — каже Тетяна Куликовська з Мурафи, котра з чоловіком Віталієм прийшла з Томашполя, — і кожного разу йдемо в це паломництво. Що воно нам дає? – Я впевнена, що якби не ці паломництва, моя донька не видужала б і не могла б ходити, а син – не народився б».
З Томашполя до Летичева в цьому році прийшли близько трьохсот людей. «Якщо порівнювати з минулими роками, — каже його керівник о. Мирослав Матвійчук, — змінилась чисельність і тематика конференцій. Адже мета паломництва – освячення – незмінна. В нинішньому році тематика відповідала Року святості подружжя і сім’ї. Але, крім цього, була і „Школа Марії” — цикл марійних конференцій, що їх проводили отці-домініканці разом із семінаристами Вищої духовної семінарії. А погода в цьому році була екстремальна: в перший день — страшна спека, потім два рази попадали під дощ. Але, дякувати Богу і заступництву Марії, дійшли».
Про екстремальні погодні умови говорив також і керівник паломництва Кам’янець-Подільський — Летичів о. Микола Лучинський. Крім того він відзначив, що в цьому році було багато паломників, які йшли вперше, було багато дітей, а також — було кілька сімей, які йшли у повному складі: батько, мати і діти.
Разом з п. Оленою Борщевською з Кам’янця-Подільського йшли двоє її синів – дев’ятнадцятирічний Роман, десятирічний Андрій і донька Аня. Андрій, котрий йшов вперше, своє враження передав однією фразою: «Було дуже класно», — і додав, що хоче піти в паломництво і через рік. Таке ж бажання висловив і дванадцятирічний Володя Слободян, котрий прийшов з Кам’янця-Подільського разом з матір’ю Мариною. На запитання, що найбільше сподобалось, хлопець відповів: «Храми, я яких відправлялась Служба, і мальовничі краєвиди».
Втім, серед кам’янецьких паломників були і «ветерани». «Скільки разів ходила, — каже п. Олена Юрчина з парафії св. Антонія в Віньківцях (їй виповнилось 83 роки), — я не рахувала. Адже постійно ходжу і до Летичева, і до Бердичева. Адже мені є про що просити Матінку Божу: про мир в Україні, про мою родину, за дітей і внуків, за нашу парафію. Та й сама я, коли йду, відчуваю себе молодшою. Помітила, що в цьому році паломників було менше, ніж раніше. Мене це засмучує — адже скільки людей живе, не знаючи Бога. Співчуваю їм і молюсь за них».
«Радію, що через двадцять років я знову прийшла сюди», — сказала п. Аделя Літвінська з Мурованих Курилівець. Вперше вона прийшла до Летичівської Богородиці у 1999 році.
Ініціатор і постійний організатор велосипедного паломництва з Шепетівки — в цьому році в ньому взяло участь 18 людей — Франц Морозов, з котрим їхали і троє його дітей (тринадцятирічний Мирослав і одинадцятирічний Давид — вчетверте, десятирічний Рома — вперше), розповів про чудо, яке сталось в дорозі: «Ми заблукали. Проскочили поворот, де треба було повертати, хоча їздимо цим маршрутом вже дев’ять років поспіль і знаємо його як свої п’ять пальців. Але проскочили. І завдяки цьому не потрапили в грозу. Адже, самі розумієте — їхати на велосипеді в грозу, це все одно, що йти по мінному полю. Поки ми зорієнтувались, поки повернулись назад — грозову хмару понесло далі».
В урочистість Летичівської Богородиці зібрані на подвір’ї санктуарію спільно молились Розарій. Проголошуючи роздуми до таємниці «Благовіщеня», о. Мартін Янкевич (в цьому році йому виповнюється 50 років священства, 29 з яких він служив в Україні) побажав усім «перебувати біля Марії й ангела і завжди відповідати «так» на волю Божу: сьогодні, завтра, додаючи день до дня». Роздумуючи над іншими таємницями, священник сказав, що існують вибрані місця, де Марія особливо присутня, які ми називаємо санктуаріями. Є вони на Заході: Фатіма, Лурд. Є і в Україні: Зарваниця, Почаїв. І кожний з них має щось своє, в кожному відбувалось щось особливе: зцілення, навернення, примирення. Далі о. Мартін розповів про випадок, що стався в кафедральному соборі в Любліні в 1949 році, коли на іконі Матері Божої з’явились … сльози. Цей випадок не залишився поза увагою спецслужб комуністичного режиму Польщі. Зразок рідини, що з’являлась на іконі протягом двох тижнів, було взято для лабораторного аналізу. Дослідження показало, що це були дійсно людські сльози.
Кульмінацією урочистості стала відпустова Служба Божа, яку у співслужінні з єпископом-ординарієм Кам’янець-Подільської дієцезії Леоном Дубравським, єпископами-помічниками Яном Нємцем і Радославом Змітровічем та численними священниками очолив колишній Голова комісії душпастирства сімей при Єпископаті Польщі єпископ-емерит Станіслав Стефанек.
Вітаючи зібраних на св. Месі хранитель санктуарію о. Адам Пшевусскі сказав: «Марія зібрала нас тут, щоб показати нам приклад життя: приклад, протилежний тому, що його дає світ. Приклад Марії: це приклад служіння і виконання Божої волі».
Проголошуючи проповідь, єпископ Станіслав сказав, що Марія вчить нас, по-перше — жертовно підходити до своїх щоденних обов’язків; по-друге — приймати Її слова серцем.
Читайте більше про відпустову Святу Месу: «Відбудовуємо майбутнє людства». Урочистість Летичівської Богородиці
Ділячись враженнями від урочистості, єпископ Станіслав Стефанек сказав для CREDO: «Я сказав єпископу Леону, що коли плануватиму свої реколекції — єпископи мають окремі реколекції — я спочатку приїду сюди, щоб пригадати собі, що потрібно молитись. Тут я відчув передусім атмосферу молитви. Звичайно, можна підкреслити різні речі, але передусім — атмосфера молитви».
Торкаючись викликів, які, на його думку, стоять перед сім’єю як в Україні, так і в світі, Його Преосвященство сказав: «Проблеми є всюди, особливо в так званому цивілізованому світі, яким ми себе вважаємо. Тобто там, де людина намагається поправляти Бога і будувати на землі свій порядок. Виклики дуже прості — ми перестаємо здавати собі справи, що таке подружжя і родина. Ми вважаємо, що подружжя — це приватна умова, щоби було зручно, а особливо — приємно. Це — основна помилка розуміння того, чим є подружжя. І відповідь на ці виклики одна — повернутись до того, що Господь Бог сказав про подружжя: „чоловіком і жінкою створив їх” та „не залишу тебе до смерті”. І щоб це втілити в життя, потрібно триматися Господа Бога і пам’ятати, що родинного щастя без терпеливості не буває».
На завершення урочистості о. Адам Пшевускі висловив сердечну подяку тим, хто приклав своїх зусиль до її організації і проведення, а також усім, хто брав в ній участь. «День Летичівської Богородиці, — сказав він, — я святкую тут вже шістнадцятий раз, але мені ще ніколи не було так добре, як сьогодні. Сьогодні я можу сказати єпископові: „Це народ, який вміє молитися”. Я дякую вам, паломники, й усім, хто сюди приїхав. Адже якщо б не було вас, то непотрібні були б ми: ні священники, ні єпископи». Далі священник розповів про свого знайомого православного віруючого з Хмельницького, хворого на рак горла. Він не може говорити, тому спілкується через SMS. Перед черговою операцією він писав: «Я залишаюсь міцним духом». Хранитель санктуарію згадав про п. Тадеуша Сову, котрий сам прийшов пішки з Хмельницького. На запитання про порвані штани, він показав розбите коліно і сказав, що кілька разів падав. Вік бере своє, але його дух залишається міцним. Такої міцності духа, яку не можуть здолати ні вік, ні важкі хвороби о. Адам побажав усім, хто цього дня в Летичеві вшановував Пресвяту Покровительку Поділля і Волині.
фінансово.
Щиро дякуємо!
