Деякі народні побожні практики виникають як заміна чогось іншого. Скапулярій — це урізаний габіт. Розарій — спрощений Псалтир. Годинки до Пресвятої Богородиці — менша Літургія Годин.
А Хресна дорога — це мале паломництво до Єрусалима.
Думка про те, що Хресна дорога (Via Dolorosa) розвинулась у Європі, коли через хрестові походи паломники більше не могли безпечно подорожувати, не зовсім правильна. Подорож завдовжки у кілька тисяч кілометрів (в один бік) не була легкою прогулянкою в XIV столітті — чи то з династією Айюбідів чи віроломних Палеологів, чи то без них. Натомість навіть за Османської імперії деякі королі домовлялися про збереження доступу до Єрусалима. Ба більше, 14 відомих нам сьогодні стоянь Хресної дороги набули своєї остаточної форми лише через тривалий час після останнього хрестового походу на Святу Землю, і вони не мали точного відтворення у Єрусалимі, доки не набули відомої нам форми в Європі.
Це був поступовий процес розвитку, пов’язаний з паломництвом — але також і з народною побожністю. Доказів того, що Via Dolorosa практикували за часів Константина, немає; а сучасний паломницький шлях після двох тисячоліть географічних змін є дуже приблизним. У записах паломників перших десяти століть немає нічого, що нагадувало би про Хресну Дорогу, якою ми знаємо її сьогодні.
Via Dolorosa
Пам’ять про видатні місця була важливою для християнської спільноти і, безсумнівно, послідовники Христа знали і вшановували місця, де відбулися певні події. Наприклад, паломниця Егерія у 380 році писала про Церкву Анастасіс (Гріб Господній), Голгофу, Церкву Вознесіння, Гетсиманію та Грот Агонії, потік Кедром (Кедрон), гору Сіон і колону бичування. Але вона не пише про будь-які інші місця, не згадані у Біблії, ані про побожний перехід від одного до іншого.
Домашні паломництва
Святі місця часто відтворювали в інших місцях — наприклад, храм Анастасіс у Константинополі, або Санта-Кроче (Святого Хреста) в Римі. Сан-Стефано у Болоньї — це комплекс храмів, які утворюють «Новий Єрусалим», відтворюючи основні святині, пов’язані з розп’яттям. У Фабріано брати (або двоюрідні брати) Йоан і Петро повернулися з Єрусалима наприкінці XIV століття, щоб побудувати копію Гробу Господнього з вівтарями, присвяченими розп’ятому Спасителю, непритомній Марії, скорботній Марії та Богоматері Благодаті.
1420 року блаженний домініканець Альваро побудував у своєму монастирі ораторії на спомин про місця Страстей, а їх, своєю чергою, копіювали інші чернечі доми. Блаженна Євстохія, клариска, яка померла 1491 року, створювала подоби різних біблійних локацій і ходила з місця на місце, заново переживаючи моменти життя свого Спасителя.
Є також легенда про монахиню-пілігримку, яка протягом року здійснювала духовне паломництво, мовчки обходячи свій монастир, так, немов це була справжня подорож. Наприкінці своєї подорожі вона померла з молитвою на вустах; а чоловік, який щойно повернувся зі Святої Землі, стверджував, що вона супроводжувала його в усіх подорожах.
Ці та інші випадки — феномен домашніх паломництв, учасники яких поєднували інформацію зі Святого Письма з записами паломників до святих місць. Наприкінці ХІІІ століття у паломницьких розповідях починають з’являтися певні натяки на шлях, яким Христос ішов на Голготу, із підкресленням певних моментів. Серед них — перші згадки про місце, де Симон допомагав нести хрест, де Ісус зустрів скорботних жінок, і де Марія знепритомніла. Їх згадують як окремі святі місця, а не як єдину Хресну Дорогу. Середньовічна версія «туру» включала як ті місця, що їх ми сьогодні асоціюємо зі Стояннями, так й інші — наприклад, дім, де нібито жив багач із притчі про Лазаря.
Вхід до Гробу Господнього, 1870 р.
До кінця ХІV століття, коли Свята Земля опинилася в руках турків, паломників увечері замикали в храмі Гробу Господнього, а потім посеред ночі при світлі смолоскипів водили до видатних місць у зворотному порядку. Францисканці жорстко контролювали паломників — зокрема, щоби мати змогу швидко вводити їх у місто та виводити з нього, щоб уникнути конфліктів із турками.
Цей зворотний шлях зрештою почали пов’язувати з Пресвятою Матір’ю, що нібито блукала вночі місцями, якими проходив Її Син у Його останні години. Ми бачимо перші натяки на це у деяких ранніх апокрифічних розповідях про відвідування Марією гробу Христа. Поступово вони перетворилися на ходіння всіма видатними місцями Його життя: місцем хрещення у Йордані, місцями, де Він творив чудеса тощо. Домініканський богослов Фелікс Фабрі залишив нам детальний опис цієї подорожі Марії, як її уявляли у XV столітті; і якщо він не говорить нам нічого достовірного про діяння Пресвятої Матері, то багато говорить про побожність тієї епохи і як вона вплинула на формування стоянь Хресної Дороги.
У розповіді Вільяма Вея з Ітонського коледжу, який подорожував до Єрусалима у 1458 і 1462 роках, ми знаходимо поняття «statio», тобто місць зупинки, а також найдавнішу згадку про місце зустрічі з Веронікою. Більш регулярно стояння починають з’являтися у хроніках на початку XVI століття. У 1517 році сер Річард Торкінгтон описав своє паломництво, безпосередньо скориставшись текстами попередніх записів — але з одним нововведенням: напрямок шляху в його записах був зворотній. Це означає, що незадовго до подорожі Торкінгтона францисканці почали водити паломників у хронологічному порядку: до Голготи і Гробу, а не від них.
Витвір Адама Краффта
Сім падінь Христа: предтеча сучасної Хресної Дороги
Ключовий вплив на формування сучасних Стоянь мали сім рельєфів, які близько 1490 року в Нюрнберзі вирізьбив Адам Крафт. Ці Сім падінь Христа почали активно копіювати, і вони вплинули на пізніші зображення, оскільки ця побожність швидко розвивалася і поширювалася. На створення скульптур Крафта надихнув опис паломництва Мартіна Кетцеля, записаний ним самим. Відстань, яку пройшов Христос від місця суду до Голготи, стала такою важливою, що Кетцель навіть повернувся до Єрусалима, щоб виміряти її наново після того, як загубив свої перші записи. У різних хроніках ця відстань значно різниться: від 450 до 1050 кроків. Це ще одне свідчення того, як через зміну міського планування змінювався й фактичний шлях.
Наприкінці XV — на початку XVI століття почали з’являтися буклети з фіксованою Хресною Дорогою, як-от нідерландська «Подорож, яку здійснив наш Господь Ісус від дому Пилата до гори Голготи», що складалася з 13 стоянь. В іншому буклеті, опублікованому в Нюрнберзі, їх було 16. Найбільш раннім путівником, можливо, є «Міркування про Страсті нашого Господа для тих, хто бажає відвідати Святі місця у Дусі» (1480-1490). Путівник робить акцент на фактичних відстанях, подаючи їх у різних мірах довжини, разом із принагідними псалмами, уривками зі Святого Письма, а також молитвами «Отче наш» і «Радуйся, Маріє», які слід промовляти при кожному стоянні.
Відправна точка цих мандрівок Голготою могла бути різною. Іноді вони розпочиналися з прощання Ісуса зі своєю матір’ю у Витанії, входу в Єрусалим, Тайної вечері чи Гетсиманії. Популярною також була «Книжечка вічної мудрості» містика-домініканця Генріха Сузо з медитацією про розп’яття.
Одна німецька брошура 1521 року починається словами: «Я — geistlich [духовний] шлях, знаний також як Страсті Христові. Якщо ви здійсните це паломництво, ось вам псалми для прочитання; якщо ви хочете відвідати Святу Землю — те, що знайдете там, ви можете знайти тут».
Пасхальна духовна проща
Ян Пасха, кармелітський пріор Левена (сучасна Бельгія), написав «Духовне паломництво» (1563) у формі уявної подорожі до Святої Землі й назад, тривалістю у 365 днів, з окремими роздумами та молитвами на кожному етапі подорожі. Текст був адаптований англійським перекладачем і друкарем Джоном Хайгамом, що вказував як відправну точку «Лондон чи близьку місцевість». У його версії паломник прибував до Єрусалима на 180-й день:
«З Сіло ви прибудете до Єрусалима, і перед входом у місто імена паломників знову реєструватимуться. Пригадайте, чому вам уперше було дане ім’я, і яку обітницю ви дали під час Хрещення.
181-й день. Поміркуйте, скільки сумних і скорботних кроків зробив Ісус вулицями Єрусалима, як мінялася Його подоба, коли Він ішов туди, розмірковуючи про свої гіркі Страсті й муки, і як Його найдорожчу кров вони топтали своїми мерзенними ногами.
З дня 188 ми починаємо “Молитви хресної дороги під номером 16, які ви можете промовляти в будь-який інший час”. Цим ми розпочинаємо, власне, Хресну Дорогу, яка триває протягом багатьох днів, прямуючи шляхом Христа від Гетсиманії до Голготи».
Опис Єрусалима від Яна Пасхи примітний своїми подробицями. Скажімо, про 13-те стояння він пише те, що бачили очі паломника XVI століття:
«Біля вівтаря на хорах є місце, де нечестиві розіграли у кості одежі Христа; на цьому місці наша благословенна Владичиця і Магдалина дуже сумували. Ліворуч євреї готували оцет і жовч. У каплиці під землею є місце, де Свята Єлена мала звичай молитися, де вона померла і спочатку була похована, перш ніж її перевезли у Венецію. Ще глибше — місце, де свята Єлена знайшла три хрести, три цвяхи і терновий вінок. Піднімаючись до іншого вівтаря, ви побачите той стовп, де сидів наш Господь, коли на Його голову поклали терновий вінець.
Тепер ви сходите на гору Голготу — білу скелю з прекрасною каплицею, позолоченою, вкритою лазур’ю і вимощеною мармуром. Там ви побачите місце, де наш Господь повис на хресті, куди мало хто заходить. Біля дверей є отвір святого Хреста у два фути завглибшки, і широкий простір, куди можна просунути руку».
До цього моменту розбіжності у практиці Хресної Дороги в Європі та паломницької стежки в Єрусалимі здебільшого полягають у відправній точці, кількості падінь, розділенні або змішуванні подій та вимогах благочестивої практики. Наприклад, у деяких паломницьких розповідях перше падіння і зустріч із Марією відбуваються в одному місці й інколи вважалися одним стоянням, а інколи — двома.
Крістіан Крюйк ван Адріхем склав популярну адаптовану мапу Святої Землі, на якій було позначено шлях Ісуса через Єрусалим та інші видатні місця. Карта була опублікована приблизно 1584 року, а дані для неї взято з різних джерел, бо сам ван Адріхем, імовірно, ніколи не був у Єрусалимі.
Мапа Крістіана ван Адріхема
Наприкінці того століття подорожі до Святої Землі на тлі турецької загрози стали складнішими, незважаючи навіть на угоди. Вони спонукали людей до активніших духовних практик у спеціально призначених місцях на території Європи, а не в умовах неспокійного політичного клімату Єрусалима. Простіше і зручніше було влаштовувати такі собі «маленькі Єрусалими» неподалік домівок; і, зрештою, вони стали невід’ємною частиною кожного парафіяльного храму.
Свою чергою, ця практика вплинула на досвід паломників: тепер вони очікували на 14 зупинок на Єрусалимському шляху. Це не означає, що Стояння не мають історичного підґрунтя, — лише те, що такий формат був сформований згідно з потребами та очікуваннями вірних. У XVII столітті описи європейських стоянь Хресної Дороги почали впливати на те, як францисканці у Святій Землі представляли паломникам святі місця.
14 Стоянь, що їх ми практикуємо сьогодні, прижилися й поширилися з дуже простої причини: з ними були пов’язані відпусти. Францисканці Святої Землі прийняли цей формат, і, починаючи з Інокентія XI, вірні могли отримати відпуст за цю побожну практику. Спершу відпуст був обмежений Святою Землею, потім — францисканськими храмами, потім — храмами, що мали встановлені під керівництвом францисканців стояння Хресної Дороги і, нарешті, він став стосуватися будь-яких храмів, що відповідають належним вимогам.
Німеччина, анонімна робота XV століття
Хресна Дорога здавна вважалася глибоко значущою практикою, що наближає вірних до Бога. Навіть якщо у нас немає жодної біблійної чи історичної підстави вважати конкретне місце саме тим, де Вероніка стала навколішки, — це не применшує його важливості. Важливий-бо не камінь, а правдивий образ — vera eikon, — до якого скероване наше серце.
Переклад CREDO за: Weird Catholic
фінансово.
Щиро дякуємо!
