Роздуми над Словом Божим на вівторок ХІХ звичайного тижня, рік І
Того часу підійшли до Ісуса учні й кажуть: «То хто більший у Царстві Небесному?» Ісус покликав до себе дитину, поставив її серед них …
Чому людина завжди прагне чогось більшого, чогось великого? Хтось має роботу і зарплату — прагне більшої, хтось має квартиру — прагне більшої, хтось стає добрим фахівцем — прагне бути мегаспеціалістом, хтось стає зіркою — прагне бути мегазіркою, жити в мегаполісі, купувати в мегамаркеті… Хтось відповість, що постійне самовдосконалення жодним чином не є поганим. Тільки чи насправді за цими прагненнями стоїть бажання вдосконалення? А чи не бажання самореалізації, самозвеличення з приводу незнання, нерозуміння й неприйняття себе? А ще інше питання: чи здатна людина стати досконалою сама?
От і апостоли в сьогоднішньому читанні — хотіли не тільки бути в Царстві Небесному, а бути в ньому кимось великим. Можливо, запитуючи про це Ісуса, вони хотіли почути у відповідь: «Звісно, що ви, а хто ж іще?» Натомість Ісус, ставлячи перед їхніми очима дитину, каже, що в Домі Отця живуть тільки Його діти, а щоби стати такою дитиною потрібно навернутися. Грецьке слово «стрефо» означає відвернутися, повернутися, щоб іти в протилежному напрямку. А який напрямок протилежний від напрямку до великого? В сторону малого. Часто ганяючись за великим, ми не помічаємо малих, але дуже важливих речей. Настільки важливих, що Бог наказує своїм ангелам слідкувати за ними.
Бути малим означає бути собою, бо лише Один той, Хто істинно Великий, — Господь (пор. Пс 48, 2). А ми можемо бути лише Його дітьми. Іншими словами: якщо не стану собою, малою слабкою людиною, дитиною Отця Небесного, то взагалі не зможу ввійти у Його Царство. Тоді нащо мені здасться моя досконалість?
фінансово.
Щиро дякуємо!
