Вони споріднені з Шарлем де Фуко, Полін Жаріко, П’єром Джорджо Фрассаті…
У своєму родоводі ці люди мають ім’я, вписане в літургійний календар Церкви. В одних цю спадщину можна розпізнати з їхнього прізвища, образу чи реліквії в молитовному куточку. В інших вона проявляється у залученості в щось, чи в покликанні, або простій схильності серця. Ці нащадки святих не прагнуть ні слави, ні привілеїв; вони прагнуть лише жити за прикладом, який наслідують.
Слідами святого предка
Багато хто відкриває для себе цей зв’язок випадково — під час генеалогічних досліджень або через сімейні історії. Інші виросли в атмосфері, де пам’ять про святого була дуже яскравою. Є й ті, хто йде тим самим шляхом, як-от отець Жиль Барб — єзуїт, що живе в Брюсселі, Бельгія.
Хоча це ім’я сьогодні не є широко відомим, у його родоводі є блаженний Вселенської Церкви. Отець Жиль — правнук отця Ладисласа Радіґа, монаха з Пікпюса, який 26 травня 1871 року прийняв мученицьку смерть від діячів Паризької комуни. «Перш ніж ми почали говорити про отця Ладисласа, наша родина і не знала, як глибоко вкорінена наша віра в минулому, і не розуміла, як її плекати разом», — каже о.Жиль. І додає: «Коли небо навколо нього темніло, він знайшов внутрішнє світло, розпізнав, що є правильним, знайшов причину для радості й надії — що є дуже промовистим для мене сьогодні».
Потомки о.Ладисласа Радіґа: Жиль, Домінік і Ґійом Барби. Фото:.François-Régis Salefran
Жан де Рокетт-Бюїссон також черпає натхнення у своєї пра-пра- місіонерки — Полін Жаріко. «Я нащадок її старшого брата Поля», — пояснює 40‑річний чоловік, який був присутній на беатифікації Полін Жаріко в Ліоні 22 травня 2022 року. Він пишається своїм походженням і ставиться до нього з великим смиренням і вдячністю: «Полін Жаріко присвятила себе найслабкішим та благодійній діяльності. Вона є для мене взірцем для наслідування». Від повноліття (21 року) Жан де Рокетт-Бюїссон займається волонтерством і допомагає людям з інвалідностями в різних асоціаціях, зокрема в Мальтійському ордені. Ця справа дуже близька його серцю.
Рафаелла де Фуко, чоловік якої є родичем святого Шарля де Фуко, також черпає натхнення з життя цього «меншого брата Церкви», який досяг святості через відданість Богу Отцю. «Це справжнє щастя. Ми відчуваємо підтримку цього сімейного зв’язку», — з радістю каже Рафаелла де Фуко. «Що завжди зворушувало мене в ньому, то це його скромність», — пояснює вона. «Його відкритість до інших, його здатність слухати».
Рафаелла де Фуко з сім’єю
Місія пам’яті
Хоча Клементина Бове невіруюча, вона відчуває близькість зі своєю святою прабабусею, якою є славновідома Маргарита Марія Алякок. Вона присвятила їй свою книжку — «Свята Маргарита Марія і я» (Sainte Marguerite-Marie et moi), що вийшла друком у 2021 році.
«Ця книжка розділила моє життя на два етапи. Раніше той факт, що свята Маргарита Марія була частиною нашого генеалогічного дерева, був радше сімейним жартом — за винятком моєї бабусі, яка була побожною і сприймала це серйозно. Коли я почала писати книжку, все докорінно змінилося; я почала бачити святу Маргариту Марію інакше», — зізнається молода жінка. Хоча вона ще агностичка, та визнає, що свята черниця залишається присутньою в її житті, особливо після прем’єри фільму «Пресвяте Серце».
«Я отримую багато листів і повідомлень, і коли я в храмі — шукаю вітраж, який її зображує… Я рада бути свідком цього повернення Маргарити-Марії», — каже Клементина Бове.
Ванда Гавронська
У Польщі 98‑річна Ванда Гавронська присвятила життя вшануванню свого дядька, П’єра Джорджо Фрассаті, якого 7 вересня 2025 року канонізував Лев XIV. Попри похилий вік, вона хотіла бути присутньою в цей такий важливий для неї день. «Що вражає в його житті, то це його послідовність, сталість і справжня автентичність», — сказала вона. Кожен жест у її повсякденному житті, здається, натхнений пам’яттю про святого терціарія-домініканця.
Довгі роки Ванда Гавронська розповідала молоді про життя цього італійця — життєлюба, апостола любові й талановитого спортсмена, який помер у 24 роки від хвороби. Саме ці якості свого дядька вона вважає привабливими для сучасної молоді. «Сучасна молодь чудово знає, що може ототожнювати себе з ним. Вона знає, що, наслідуючи його приклад, може перетворити своє життя на ‘чудову пригоду’».
Підтримка і духовне наставництво
Наявність святого в родині дає змогу також становити з ним міцний духовний зв’язок. Коли виникають труднощі — багато хто каже, що знайшов підтримку і розраду в цьому особливому зв’язку, як свідчить Рафаелла де Фуко: «Ми часто молимося до Шарля де Фуко, особливо у складних ситуаціях».
Після беатифікації Полін Жаріко, яка дозволила всій великій родині зустрітися, родина Жана де Рокетт-Бюїссона створила групу в WhatsApp, щоб разом молитися Розарій в дусі блаженної з Ліона.
«Я також родич Шарля де Фуко. Ми часто молимося в сім’ї його молитву жертвування себе Богові», — пояснює Жан, додаючи, що його бабуся по татовій лінії особисто зустрічалася зі святим у 1910 році, коли їй було три чи чотири роки.
Сім’я Коста де Борегар на беатифікації о.Камілла Кости де Борегара в катедральному соборі Шамбері, 17 травня 2025 року
У домі Адрієна й Амелі в молитовному куточку спочиває реліквія блаженного о.Камілла Кости де Борегара. «Він мій прадід», — пояснює Адрієн Коста де Борегар. Цей священник із Савойї, який присвятив своє життя бідним і був беатифікований 17 травня 2025 року в Шамбері, є важливою постаттю для родини з Булоні. Разом зі своєю дружиною Адрієн прагне передати дорогоцінну спадщину, залишену його відомим предком, їхнім трьом дітям.
«Камілл народився ‘із золотою ложкою в роті’; він міг би прожити розкішне життя — але його торкнулася благодать і він вирішив присвятити своє життя іншим. Я хочу, щоб мої діти зрозуміли, наскільки неймовірно вони щасливі. Справжнє питання: що вони робитимуть із цим щастям? Чи будуть задоволені тим, що просто його отримають, — чи використовуватимуть його, щоби спробувати змінити світ навколо себе, як Коста де Борегар?» — каже 44‑річний юридичний директор. Здається, трьом маленьким дівчаткам де Борегар не потрібна жодна підтримка, щоби йти слідами блаженного савойця. Вони ставляться до нього як до члена сім’ї, хоча їх розділяє сто років. «Після його беатифікації в Шамбері вони щодня моляться до нього», — з усмішкою свідчить їхній батько.
Як і Рафаелла де Фуко, Ванда Гавронська чи Жан де Рокетт-Бюїссон, багатьом іншим пощастило мати святого серед членів сім’ї. Для них ця спадщина — не медаль і не титул, а внутрішня присутність, непомітний провідник. Незалежно від того, чи йдеться про переказування цінностей, товаришування іншим, чи просто про добре життя, — їхнє походження є нагадуванням про те, що святість черпає силу з повсякденності, що вона зростає як у малих жестах, так і в великих рішеннях. Тому пам’ять про святих предків не застигає в минулому, а продовжує променіти через їхніх нащадків, у їхньому звичайному житті з позначкою незвичайності.
Переклад CREDO за: Анна Ашкова, Aleteia
Титульне фото: беатифікація о.Камілла Кости де Борегара. Джерело: Вікіпедія
фінансово.
Щиро дякуємо!
