Чи відповів Господь на молитви двадцятип’ятирічного Вінстона 120 років тому?
Чи був прихід до влади Черчилля 80 років тому, а також поразка нацистів, Божим провидінням та відповіддю на молитви юного журналіста?
Це питання виникло у мене під час прочитання захопливої книги Кендіс Міллард «Герой імперії», де висвітлена маловідома, але дуже важлива подія із юних років британського прем’єра.
Міллард, авторка біографії про надзвичайну сміливість та безцеремонний снобізм молодого Черчилля, була тієї осені запрошеним спікером в Бенедиктинському коледжі у Канзасі, де я, власне, працюю.
Здається, що Черчилль, який постає перед нами в книжці, покликаний до величі не Богом, а радше собою.
«Мені не подобається цей тип, але одного дня він стане прем’єр-міністром Британії», — сказав якось сер Джордж Вайт.
Молодий Вінстон не приховував неприязні до релігії, мовляв, наситився нею по горло, коли відвідував обов’язкові церковні служби у школі Гарроу.
У віці двадцяти трьох років, на піку своєї короткої, але вже, по вінця залитої кров’ю, військової кар’єри, він пише своїй матері: «Якщо людська раса, коли-небудь, досягне того рівня розвитку, коли релігія перестане втішати і допомагати людству – християнство буде відкладено, як непотрібна милиця, і людина буде стояти на твердих ногах розуму».
Проте його позиція драматично змінилася два роки потому, коли він опинився один-однісінький на ворожій території.
Хоча Черчилль працював військовим кореспондентом Daily Mail на нідерландських територіях у Південноафриканській республіці у 1899 році, він завзято взявся за оборону бронепоїзда, через що і потрапив у табір військовополонених, який знаходився на території спустошеної школи для хлопчиків у Преторії, бурській столиці.
Він спланував втечу із двома іншими в’язнями, проте, згодом підло залишив їх. Історія порятунку дуже інтригуюча та захоплива, я не розкриватиму тут усіх карт.
Варто лише сказати, що, незважаючи на продуману підготовку, Черчилль упустив декілька важливих моментів: у нього не було ні компаса, ні їжі, ані жодного поняття, як подолати близько 500 кілометрів, щоб дістатися до кордону союзників.
«Він сховався між дерев від переслідувачів – безвихідь і небезпека його становища лише посилювалися. Славнозвісна впевненість покинула його, залишивши по собі не лише неможливість знайти вихід на волю, але і, навіть, зробити щонайменшу спробу»,- пише Міллард.
«Нарешті, будучи спустошеним і повністю зневіреним, Черчилль звернувся за надією та допомогою до єдиного джерела, яке йому залишилось – до Бога». Він молився «довго і щиро».
Невдовзі після того, як Вінстон піднявся з колін, трапилась надзвичайна річ.
«Його свідомість раптово прояснилася. Так само несподівано, як хмара сумнівів та розгубленості насунула на нього».
Кажучи, що він діяв «несвідомо, чи підсвідомо», Вінстон почав впевнено крокувати до вогнів, які бачив на відстані і постукав у двері першого будинку, на який натрапив.
«Завдяки неймовірному везінню, Черчилль натрапив на одне з небагатьох місць у радіусі 180 000 квадратних кілометрів у межі Трансвааль, де ще можна було знайти британця», – пише Міллард.
Черчиллю справді невимовно пощастило. Або це було щось навіть більше?
Пізніше Черчилль визнав: «Без допомоги тієї Великої Сили, яка втручається у послідовність причин і наслідків частіше, ніж ми схильні думати, я ніколи б не зміг досягти успіху».
Деякі люди вірять в те, що Вінстон Черчилль був обраний Богом для порятунку Західного світу. У 2016 році правнук Черчилля Джонатан Сендіс та Уолес Хенлі написали книгу «Бог і Черчилль». Вона була погоджена з Євангельською церквою, а також презентована у Daily Beast. У книзі видно руку Бога протягом усього життя Черчилля, а також відсутність Бога в житті його ворогів.
Також там процитовано слова Вінстона, коли йому було шістнадцять: «На країну нападуть… Я буду командувати оборонними силами Лондона… мені випаде на долю врятувати столицю, врятувати імперію».
Міллард у своїй книзі ставиться досить скептично щодо Божого втручання під час боїв.
Вона цитує постійні молитви жорстоких та брутальних і, водночас, дуже релігійних бурів. Проте, Міллард визнає віру Черчилля, пишучи, що він «мав місце для Бога не лише у своєму серці, але також і в розумі». Вона так коментує переміну в його серці: «Здається, що є доброю справою дозволити розуму досліджувати, наскільки він може, шляхи думки та логіки, а також молитися про допомогу та успіх і бути вдячними, коли вони прийдуть».
Незалежно від того, чи все життя Черчилля було освячене, чи ні, його досі відзначають за винятковий внесок під час найтемнішої години в Європі.
«Вінстон Черчилль був покликаний Всемогутнім Богом, щоб стати нашим лідером і натхненником»,- сказав панегірист на його похороні.
Називаючи Черчилля поодиноким прикладом людини, яка змогла зберегти «дух істинної людської свободи», він підсумував: «Ми дякуємо йому і дякуємо Богові за нього».
Особливо, дякуємо Богові за те, що відповів на молитви Вінстона у далекій саванні 1899.
Переклад для CREDO Марта Матвіїв за Tom Hoopes, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
