Біблійні роздуми

Любіть ворогів, бо не любити — тяжче

11 Вересня 2019, 18:58 1049 о. Кирило Лесько

Роздуми над Божим Словом на четвер ХХІІІ звичайного тижня, рік І

Хоча у світі слово «любов» має дуже широке значення, все ж таки кожна людина прагне правдивої любові. Бог нас створив із любові й для любові. Жити в ненависті, в постійному ворогуванні — неприродно для людини. Ворожість і ненависть увійшли в наше життя разом із первородним гріхом.

Світ, у якому ми живемо, дуже сильно пов’язаний з гріхом. Гріх пронизує невидимим промінням, наче радіаційне випромінювання, всі наші стосунки. Гріх нав’язує жорстокість і суперництво щодо інших, нав’язує гіперболізоване почуття справедливості щодо себе і брак уваги до потреб іншого. Свята Тереза з Калькутти якось сказала: «Найбільша хвороба сучасності це не рак або проказа, а байдужість і брак уваги до ближнього». Ближній — через те, що ми дивимося на світ крізь призму гріха (тобто крізь призму хворобливої зацикленості на собі й основоположну недовіру до всього, що зовні нас), — видається нам загрозою.

Ісус же впроваджує в наше життя закон благодаті, який є зціленням нас від духовної хвороби, від нашого перебільшеного почуття справедливості стосовно себе й недовіри до інших. Убивчому випромінюванню гріха Він протиставляє промені благодаті, любові та милосердя. «Любіть ворогів», — каже Він нам, адже знає, як«добре» вміє наша зіпсована первородним гріхом природа демонізувати людей, які просто здаються нам ворожими. Навіть, якщо в певній ситуації ми з кимось посварилися, то це може бути тільки виявом слабкості людської природи, і моєї, і другої людини; наша сварка може бути подолана в подальшому, якщо будемо наполегливо виявляти доброзичливість та уникати помсти.

«Добро робіть тим, які ненавидять вас». Ісус дуже добре знає, що те, чому люди ненавидять одне одного, найчастіше походить з ірраціональних причин: щось у вигляді іншої людини нас дратує; щось незнане, нове, відлякує (пригадаймо, як ірраціональні є ксенофобія, расизм, націоналізм). Отже, Ісус, вчить нас не зупинятися на помилках інших, не вішати на них ярлики, доброзичливо пробачати людям їхні помилки стосовно нас.

«Моліться за тих, які кривдять вас». Молитва завжди несе зцілення, бо запрошує в наші земні стосунки, вражені гріхом, Одвічну Любов. Хтось сказав, що зранений сам буде ранити. Часто — найчастіше — люди кривдять інших, бо самі дуже глибоко зранені. (Зраненість з’являється там, де, наприклад, беззахисна дитина потребувала опіки і любові дорослих, а замість цього отримала байдужість, знецінення своїх потреб чи навіть агресію і ворожість. Пізніше, у зрілому віці, така людина не буде вміти виявляти свою любов до інших, і замість цього буде їх ранити — духовно, емоційно. Звісно, ми ніколи не зможемо «виправити» таких людей, їх треба довірити милосердю Божому.)

Хтось інший сказав, що людина ніколи не коїтиме зла заради самого зла. Зло заради самого зла може чинити лише Диявол. Важливо молитися за кривдників також тому, що ми самі не можемо змінити людину, яка нас кривдить: треба це покірно визнати і просити Бога про допомогу. А Господь завжди нас вислухає і допоможе — як нам, так і тій людині, що ранить і кривдить нас.

Ми не можемо судити про причину вчинків тієї чи іншої людини стосовно нас, єдино лиш Бог знає серце кожної людини і може (і прагне) зцілити навіть нашого кривдника від захворювання його серця злом.

«Тому,  хто б’є тебе по щоці, підстав і другу, а від того, хто забирає в тебе одяг, не борони і сорочки. Кожному, хто просить у тебе, — дай, а від того, хто забирає, — не домагайся». Справді, коли слуга первосвященика вдарив Ісуса Христа, Він не підставляв другу щоку, але запитав його: «За що б’єш Мене? Якщо Я зле сказав, доведи, що Я зле сказав, а якщо добре, то за що ти б’єш Мене?»Тому цей вислів про другу щоку говорить радше про те, що ми повинні уникати помсти другій людині, бути готовими до діалогу будь із ким, навіть із нашим кривдником. Не зупинятися на образі, не замикатися в собі внаслідок образи, а дати шанс другій людині помиритися, пройти на крок більше, ніж вимагає від нас звичайне почуття справедливості й людської прагматичності.

Це якраз і є дорога благодаті, що відкрита на дарування любові й добра. За великим рахунком, тут, на землі, ми все отримуємо з милості Божої: наше майно, навіть гроші, які ми заробили важкою працею — зрештою, і так є даром Божим. А що ж ми самі від себе можемо дати? А от як раз пробачення, любов і милосердя до того, хто нас образив, — це справді та заслуга, той наш скарб, який ми можемо заслужити і  який ніколи не промине.

«Як хочете, щоб чинили вам люди, — чиніть і ви їм так само». Ці слова Ісуса становлять так зване«золотим правило» моральності. Людина, яка має моральний принцип «чинити іншим так, як вона насправді хоче, щоб до неї ставилися» (хоча до неї так і не мусять ставитися), — це і є мудра й духовна людина. Адже мудрість, якої очікує від нас Господь, не полягає в тому, що ми знаємо, а в тому як ми чинимо на щодень у якнайбільш банальних життєвих ситуаціях. Можна бути вченим і академіком, але в побутовому житті поводитись як справжній хам. А можна бути вбогою жінкою, і мати добре слово для кожної людини, що зустрінеться на життєвому шляху.

«Також не судіть — і не будете осуджені; не осуджуйте, щоб не бути осудженими. Прощайте — і проститься вам; давайте — і дасться вам; міру добру, натоптану, струснуту й переповнену дадуть вам у поділ. Бо якою мірою ви міряєте, такою ж відміряється вам». Сенс нашого життя не в тому, щоб ми були добрі самі по собі, а щоб ми зміцнювали наші справжні стосунки з Богом, щоб ми своїми вчинками щораз більше ставали схожими на нашого Небесного Отця.

Ми так часто захоплюємося героїзмом, добротою, величчю духа наших славних предків, героїв народу, святих, — але сенсом нашого життя є наслідування їх чеснот, а не саме лише захоплення чи милування ними. Ліпше потрошку, невмілими кроками, наслідувати свого Небесного Отця в Його найглибшій сутності — милосерді, ніж, нічого не роблячи, засуджувати інших, що вони ще не досягли ідеалу, якого ми від них очікуємо. Якщо ми засуджуємо інших, то це точний знак того, що ми далекі від нашого істинного призначення, і нам треба дуже сильно попрацювати над справою свого спасіння.

Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний!

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: