Любіть ворогів, бо не любити — тяжче

Роздуми над Божим Словом на четвер ХХІІІ звичайного тижня, рік І

Хоча у світі слово «любов» має дуже широке значення, все ж таки кожна людина прагне справжньої любові. Бог  створив нас із любові й для любові. Жити в ненависті, в постійному ворогуванні — неприродно для людини. Ворожість і ненависть увійшли в наше життя разом із первородним гріхом.

Світ, у якому ми живемо, дуже сильно пов’язаний з гріхом. Гріх пронизує невидимим промінням, наче радіаційне випромінювання, всі наші стосунки. Гріх нав’язує жорстокість і суперництво щодо інших, нав’язує гіперболізоване почуття справедливості щодо себе і брак уваги до потреб іншого. Свята Тереза з Калькутти якось сказала: «Найбільша хвороба сучасності це не рак або проказа, а байдужість і брак уваги до ближнього». Ближній — через те, що ми дивимося на світ крізь призму гріха (тобто крізь призму хворобливої зацикленості на собі й основоположної недовіри до всього, що зовні нас) — видається нам загрозою.

Ісус же впроваджує в наше життя закон благодаті, який несе нам зцілення від духовної хвороби, від нашого перебільшеного почуття справедливості стосовно себе й недовіри до інших. Убивчому випромінюванню гріха Він протиставляє промені благодаті, любові та милосердя. «Любіть ворогів», — каже Він нам: адже знає, як«добре» наша зіпсована первородним гріхом природа вміє демонізувати людей, які просто здаються нам ворожими. Навіть якщо в певній ситуації ми з кимось посварилися, то це може бути тільки виявом слабкості людської природи — як моєї, так і іншої людини; наша сварка надалі може бути подолана, якщо ми будемо наполегливо виявляти доброзичливість та уникати помсти.

«Добро робіть тим, які ненавидять вас». Ісус дуже добре знає, що причини ненависті одних людей до інших найчастіше не мають раціонального пояснення: щось у вигляді іншої людини нас дратує; щось незнане, нове відлякує (пригадаймо, наскільки ірраціональними є ксенофобія, расизм, шовінізм, антисемітизм). Отже, Ісус вчить нас не зупинятися на помилках інших, не вішати на них ярлики, доброзичливо пробачати людям їхні помилки стосовно нас.

«Моліться за тих, які зневажають вас». Молитва завжди несе зцілення, бо запрошує в наші земні стосунки, вражені гріхом, Одвічну Любов. Хтось сказав, що зранений сам буде ранити. Часто — найчастіше — люди кривдять інших, тому що самі дуже глибоко зранені. (Зранення з’являється там, де, наприклад, беззахисна дитина потребувала опіки та любові дорослих, а замість цього отримала байдужість, знецінення своїх потреб чи навіть агресію і ворожість. Пізніше, у зрілому віці, така людина не буде вміти виявляти свою любов до інших і замість цього буде їх ранити — духовно, емоційно. Звісно, ми ніколи не зможемо «виправити» таких людей — їх треба довірити Божому милосердю).

Хтось сказав, що людина ніколи не коїтиме зла заради самого зла. Зло заради самого зла може чинити лише Диявол. Важливо молитися за кривдників також і тому, що самі ми не можемо змінити людину, яка нас кривдить: це треба покірно визнати та просити Бога про допомогу. А Господь завжди нас вислухає і допоможе — як нам, так і тій людині, яка ранить і кривдить нас.

Ми не можемо судити про причину вчинків тієї чи іншої людини стосовно нас: один лише Бог знає серце кожної людини. І Він може (і прагне!) зцілити навіть нашого кривдника від захворювання його серця злом.

«Тому, хто б’є тебе по щоці, підстав і другу, а від того, хто забирає в тебе одяг, не борони й хітона. Кожному, хто просить у тебе, — дай, а від того, хто забирає твоє, — не домагайся». Справді, коли слуга первосвященника вдарив Ісуса Христа, Він не підставляв другу щоку, а запитав його: «За що б’єш Мене? Якщо Я зле сказав, доведи, що Я зле сказав, а якщо добре, то за що ти б’єш Мене?» Тому цей вислів про другу щоку говорить радше про те, що ми повинні уникати помсти іншій людині, бути готовими до діалогу будь із ким — навіть із нашим кривдником. Не зупинятися на образі, не замикатися в собі внаслідок образи, а дати шанс другій людині помиритися, пройти на крок далі ніж вимагає від нас звичайне почуття справедливості й людської прагматичності.

Це якраз і є дорога благодаті, що відкрита на дарування любові й добра. За великим рахунком, тут, на землі, ми все отримуємо з милості Божої: наше майно, навіть гроші, які ми заробили важкою працею — зрештою і сама праця є даром Божим. А що ж ми самі від себе можемо дати? А от як раз пробачення, любов і милосердя до того, хто нас образив, — це справді та заслуга, той наш скарб, який ми можемо заслужити і який ніколи не промине.

«І як хочете, щоби чинили вам люди, — чиніть і ви їм так само». Ці слова Ісуса становлять так зване «золотим правило» моральності. Людина, яка має моральний принцип «чинити іншим так, як вона насправді хоче, щоб до неї ставилися» (хоча до неї так і не мусять ставитися), — це і є мудра й духовна людина. Адже мудрість, якої очікує від нас Господь, не полягає в тому, що ми знаємо, а в тому як ми чинимо щодня у якнайбільш банальних життєвих ситуаціях. Можна бути вченим і академіком, але в побутовому житті поводитись як справжній хам. А можна бути вбогою жінкою і мати добре слово для кожної людини, яка зустрінеться на життєвому шляху.

«Також не судіть — і не будете суджені; не осуджуйте — не будете осудженими. Прощайте — і проститься вам; давайте — і дасться вам; міру добру, натоптану, струснуту й переповнену дадуть вам у поділ. Бо якою мірою ви міряєте, такою ж відміряється вам». Сенс нашого життя не в тому, щоб ми були добрі самі по собі, а щоб ми зміцнювали наші справжні стосунки з Богом, щоб ми своїми вчинками щораз більше ставали схожими на нашого Небесного Отця.

Ми так часто захоплюємося героїзмом, добротою, величчю духа наших славних предків, героїв народу, святих, — але сенсом нашого життя є наслідування їх чеснот, а не саме лише захоплення чи милування ними. Ліпше потрошку, невмілими кроками, наслідувати свого Небесного Отця в Його найглибшій сутності — милосерді, ніж, нічого не роблячи, засуджувати інших за те, що вони ще не досягли ідеалу, якого ми від них очікуємо. Якщо ми засуджуємо інших, то це точний знак того, що ми далекі від нашого істинного призначення і нам треба дуже сильно попрацювати над справою свого спасіння.

Будьте милосердними, як і Отець ваш милосердний!