Професор Александр Налясковський, викладач Університету Миколая Коперника в Торуні (Польща), відсторонений на три місяці від роботи за статтю в пресі.
Він написав фейлетон із критикою ідеології ЛГБТ. Статтю, яка називається «Мандрівні ґвалтівники», розмістив тижневик «Sieci». Професору заборонили викладати і виховувати студентів, як і переглядати їхні писані роботи; сам він не може провадити наукову роботу. Іронізуючи, портал wPolityce.pl зазначив, що університет наклав на свого професора заборону читати наукову літературу, бо для викладача гуманітарних дисциплін читати — це наукова робота. Професор Налясковський на ці три місяці відсторонений від функції керівника Кафедри дитячої освіти в Університеті Миколая Коперника.
Анджей Налясковський — ординарний професор педагогіки УМК в Торуні. Дві каденції був деканом факультету педагогічних наук цього вишу. Він — творець торунської Гколи лабораторій, автор понад 20 книжок на тему освіти. Вивчив 16 докторів наук. Входить до Національної ради розвитку при Президенті РП та Програмної ради Національного конгресу науки.
Отже, що саме написав професор Налясковський, що аж стягнув на себе таку сувору кару, попри весь свій авторитет?
Ось текст його публікації.
Мандрівні ґвалтівники
Вони виповзають на головні вулиці польських міст. Задурманені поганою ідеологією, звичайні нещасні, на яких напала веселкова зараза. Вони танцеподібно подригуються, несучи веселкових орлів, веселкову Божу Матір і веселково пістряві цитати з Євангелія. Ми в цей час зіпхнуті на тротуари й газони. Їх поліція пильнує, а нас фільмує. Вони мають усі права, які належать громадянам Речі Посполитої — права, які належать жінкам (наприклад, вийти заміж) і чоловікам (оженитися). Мають виборче право, ніхто не зазирає їм у спальні, не змушує сповідатися, не забороняє сексвиїзди в Тайланд. Так само як і нам не забороняє. Але вони мають щось більше: вони мають привілеї, яких ніхто з нас не має. Вони можуть оббріхувати нашу Церкву, безкарно висміювати нас з-за муру поліцейських щитів, очікувати безплатної охорони поліцейських легіонів, які, зрештою, таки не безплатні. Їхня кульгава райдуга трактується як ніби якась друга сторона, інший світогляд. Ми мовчки приймаємо, що тиф, чума, віспа — це варіант норми. Там панує нарратив: «Не борися з заразою, покохай її». Але якщо тільки ми цього не приймаємо, це одразу значить, що ми говоримо мовою ненависті. Рівність у них — у хітах продажів. Але й цього замало, вони домагаються більшого. Вже не тільки толерантності, але й прийняття, певно, потім — любові, а в підсумку — прослави. Тому вони ґвалтують наступні міста: «Погляньте на наші виразки, хіба ж вони не прекрасні».
А ми можемо тільки покричати в закавулках, бо цензурою займаються вони. Для жінкоподібних жевжиків, веселунів на мамусиному утриманні, хлюстів, які бажають вічно розважатися, і для хтивих, грубих, обтатуйованих баб, що демонстративно цілуються, як у розпусних фільмах, і для індивідів, яким тяжко приписати якусь стать. Грішники, які не відають, кому служать. Ошукані, зманіпульовані, вони повірили, що ґвалт — це чудова і законом дозволена розвага. Є ґвалт — є «fun». На погибель єретикам!
Вони вже давно зґвалтували Варшаву, Познань, Вроцлав і Гданськ. Недавно брутально дефлорували Бялосток. Культурно й історично чужа веселкова зараза, окільна тиранія бережених поліцією ґвалтівників, що окупують наші вулиці, тепер сягають по наступні, вже менші місцевості. Підсилені потужною поліцейською армією, знову напевно з’являться під Ясною Горою. Я в цьому не сумніваюся. Знову прийдуть ґвалтувати діву. І там, так само — в безпечних шеренгах поліцейських, спливе мішанка ненависті й лібідо. Воістину революційна. Піде просто під каплицю Чудотворного Образу. А потім далі — валами, а Бєдронь(1) звідти промовить своїм дискантиком. А ми будемо позбавлені вільної волі, за огорожами, на тротуарах і газонах. Там наше місце.
Їхній знак миру — це наш неспокій. Це хтива вагіна, яку несуть на патику, оформивши як монстранцію, це замучування гаслами толерантності в цій якнайбільш толерантній (бо католицькій!) країні, це гасла до «любові» і «свободи». Так ніби нас треба про це повчати. Ми — тільки лисі потилиці, розгнуздані вболівальники, хулігани, бандити, антисеміти, хами, мохери(2). Ми — об’єкти висміювання в TVN і GW(3). Вони — це еліта. Хочуть бути повсюди, і не обманюймося: напевно будуть. Вони ж мусять постійно збільшувати поле для полювання. Один коханець — на один тиждень. Ця ідеологія захоплюється нестабільністю. Тому ґвалтує все, що зустріне на шляху.
Я нікого не розділяю — я тільки називаю наявний і фактичний поділ. Бо ми здивовані, безпорадні «ми» і ті, що ґвалтують Польщу, «вони», бродяча веселкова зараза. Ми не можемо більше погоджуватися з власною безпорадністю. Кричімо там, де ми є, що ми на це не погоджуємося. Критикуймо, вилиймо у слова й аргументи свою лють. Не підставляймо наступну щоку. У нас їх тільки дві й обидві вже добряче побиті. Одна — комуністами і сучасними ліваками, а друга — содомітами. Не біймося вже, бо за мить буде як із Голокостом, за який нам, а не німцям, велять стидатися. Не повторюймо цієї помилки. Не подаваймо руки пропагандистам веселкової зарази, навертаймо тих, хто не визначився, і «об’єктивних». Прокинься, професуро, доки тоги ще чорні, а не райдужні! Нехай наш опір буде бетонним, гучним і явним. Нехай кожний душпастир прямо каже про те, що також і веселковому злу сьогодні маємо противитися. Але вже без евфемізмів. Це, зрештою, місія. Перервімо це колективне зґвалтування. Досить переговорів. Нехай знайдеться володар міста, який скаже «ні» веселковій ідеології. Потім другий, третій, кільканадцять. Архієпископ Єндрашевський теж був перший, а сьогодні чимало єпископів говорять тим самим голосом. Я займаюся педагогікою, а точніше — феноменом часу в розвиткові дитини. Але як же я маю цим займатися, якщо хтиво ґвалтованими є цінності-джерела, на яких педагогіка виросла? Якщо я дозволю підтяти корені, то відімре вся решта. І час, дитинство, теорії розвитку стануть такими маловажливими. Як грядка троянд при лісовій пожежі.
1.Роберт Бєдронь, колишній мер Слупська, активний діяч ЛГБТ
2.Походить від принизливого ставлення до стареньких віруючих жінок, «бабусь у мохерових беретах»
3.Національне телебачення Польщі і «Газета виборча»
фінансово.
Щиро дякуємо!
