«Завтра я вирушу в Туреччину, а потім у Ліван, щоби здійснити візит до дорогих народів цих країн, багатих історією та духовністю. Це також буде нагода відзначити 1700‑річчя Першого Вселенського Собору, що відбувся в Нікеї, та зустрітися з католицькою спільнотою, братами-християнами і представниками інших релігій. Прошу вас супроводжувати мене своїми молитвами», — сказав Лев XIV наприкінці загальної аудієнції в середу, 26 листопада 2025 року, на площі св.Петра.
Катехиза Папи під час загальної аудієнції була присвячена роздумам про дар життя — і покликання передавати цей дар, повідомляє Vatican News.
Святіший Отець зазначив, що нелегко і не є даністю дивитись на життя з надією. «Чимало життів у кожній частині світу представляються важкими, болісними, сповненими проблем і перешкод, які доводиться долати. Проте людина отримує життя як дар: вона не просить його, не обирає, а переживає його таємницю від першого до останнього дня. Життя має свою надзвичайну специфіку: воно дароване нам, ми не можемо дати його собі самі, але його потрібно постійно підтримувати: потрібна турбота, яка б його зберігала, заряджала енергією, оберігала, перезапускала». Папа сказав, що запитання про життя є одним із бездонних запитань людського серця: ми ввійшли в існування, нічого не зробивши, щоб це вирішити. І з цього «випливає повноводна ріка запитань»: хто ми? звідки походимо? куди прямуємо? який сенс цього?
Паломництво додому
Жити — це потребує сенсу, напрямку, надії. І саме надія є тією «глибокою спонукою», що дає нам змогу «прямувати вперед серед труднощів», не здаючись і зберігаючи впевненість у тому, що «паломництво життя веде додому».
«Без надії життя ризикує здаватися перервою між двома вічними ночами, короткою паузою між “до” і “після” нашого перебування на землі. Надіятися в житті означає натомість передчувати мету, вірити як у щось певне в те, чого ми ще не бачимо і не торкаємося, довіряти і ввіряти себе любові Отця, Який створив нас, бо хотів нас з любов’ю і хоче, щоб ми були щасливими», — сказав Лев XIV.
Дар і покликання
У світі поширена недуга, якою є «брак довіри до життя» — так, ніби ми змирилися з «негативною фатальністю». В цьому контексті життя ризикує більше вже не представляти можливість, отриману в дар, а бути «чимось невідомим, майже загрозливим, чого слід остерігатися, щоб не розчаруватися».
«Тому сьогодні як ніколи нагальним є заклик до відваги проживати і породжувати життя, свідчити про те, що Бог є неперевершеним “любителем життя”, як стверджує Книга Мудрості (11,26)», — підкреслив Наступник святого Петра. Ісус у Євангелії постійно підтверджує свою турботу у зціленні хворих, оздоровленні пораненого тіла й духа, поверненні життя померлим. Так «Син об’являє Отця».
«Народжений від Отця, Христос є життям і, не заощаджуючи, породив життя, дарувавши нам своє, і заохочує нас також дарувати своє життя. Породити означає дати життя комусь іншому. Всесвіт живих істот поширився завдяки цьому закону, який у симфонії створінь знаходить захоплююче “крещендо”, що сягає кульмінації в дуеті чоловіка й жінки: Бог створив їх на свій образ і довірив їм місію породжувати також на свій образ, тобто з любові і в любові», — мовив Лев XIV.
Святе Письмо від самих початків об’являє нам, що життя «у своїй найвищій формі», тобто людське, «отримує дар свободи і стає драмою». Від самого початку людські стосунки позначені протиріччями — аж до братовбивства. Бог, натомість, залишається «завжди вірним своєму задумові любові й життя», Він не втомлюється підтримувати людство — також і тоді, коли «ступаючи слідами Каїна, воно прислухається до сліпого інстинкту насильства у війнах, проявах дискримінації, расизму, розмаїтих формах невільництва».
«У цьому сенсі породжувати означає довіритися Богові життя і підтримувати людське в усіх його проявах: насамперед у дивовижній пригоді материнства і батьківства, також і в соціальних контекстах, де сім’ям важко витримувати тягар повсякденного життя і вони часто почуваються обмеженими у своїх планах та мріях. За цією ж логікою, породжувати означає докладати зусиль задля солідарної економіки, шукати спільне благо, яким рівноправно користуються всі, поважати і піклуватися про створіння, нести втіху слуханням, присутністю, конкретною і безкорисливою допомогою», — підсумував Папа. Воскресіння Ісуса є «силою, яка підтримує нас у цьому виклику, також і там, де темрява зла затьмарює серце і розум».
«Коли життя здається згаслим, заблокованим, — саме тоді Воскреслий Господь знову приходить, аж до кінця часів, і крокує з нами і для нас. Він є нашою надією», — наголосив Папа у черговій катехизі з ювілейного циклу «Ісус Христос — наша надія».
фінансово.
Щиро дякуємо!
