Роздуми над Першим читанням на п’ятницю ХХVІІ Звичайного тижня, рік І
Зодягніться, о священики, у вереття і плачте! Слуги жертовника, ридайте! Ідіть, ночуйте у вереттях, слуги Бога мого, бо в домі Бога вашого не стало ні приношення, ні ливних жертв. Призначте піст, скличте святкові збори; зберіть старших, усіх мешканців краю у дім Господа, Бога вашого, і взивайте до Господа: «О, що за день!» Бо близько день Господній; він, немов руїна, від Всемогутнього надійде.
Затрубіть в ріг на Сіоні, вдарте на моїй святій горі на тривогу! Нехай тремтять усі мешканці краю, бо надходить день Господній, бо він близько! День темряви й пітьми, день хмари й густої мряки. Немов зірниця, розкидається по горах народ численний, сильний, якого не бувало споконвіку і після нього більш не буде аж до років найдальших родів.
Йоіл 1,13-15; 2,1-2
Суворий початок книги пророка Йоіла. Перед уривком, який читається сьогодні, він оповідає про природний катаклізм — декілька хвиль шкідників знищили увесь урожай. А пророк підсилює дозу: це лише квіточки, це лише передсмак того, що може статися, коли Господь прийде, а ви не готові.
Так, ми можемо забутися про день Господній. Бо це «колись там»… А тому й зустрітися не з приходом щастя, а з «днем темряви й пітьми, днем хмари й густої мряки». Нещастя земного життя теж можуть бути повчальними, якщо вміємо їх розшифрувати.
Як приготуюся сьогодні до зустрічі з Господом, щоб не спіткало мене ще більше нещастя?
Не залишай свою душу пустою, бо святе місце пустим не буде…
Читайте також: Роздуми до сьогоднішнього Євангелія