Роздуми над Першим читанням на четвер ХХХІV Звичайного тижня, рік І
Тими днями люди прийшли поквапно й знайшли Даниїла, який молився й благав свого Бога. Відразу прийшли вони до царя та й почали говорити про царську заборону: «Чи ж не підписав ти заборону, яка стосується кожного, що хто протягом тридцятьох днів молитиметься до котрогось бога або людини, а не до тебе, о царю, має бути вкинутим до ями з левами?»
Цар у відповідь сказав: «Це річ певна, за законом мідян та персів, що є невідкличний».
Тоді ті відповіли, мовивши до царя: «Даниїл, що з полонених синів юдейських, не вважає ні на тебе, царю, ні на заборону, яку ти підписав, лише тричі на день проказує свою молитву».
Почувши про те, засмутився цар вельми й задумав врятувати Даниїла; аж до заходу сонця вживав він заходів, щоб його врятувати. Але ті люди прийшли поквапно до царя й сказали йому: «Знай, царю, що за мідіянським та перським законом ніяка заборона й наказ, що видав цар, не можуть бути змінені».
Тоді цар звелів привести Даниїла й вкинути його в яму для левів. Заговорив цар і мовив до Даниїла: «Бог твій, якому ти постійно служиш, хай тебе визволить».
І принесено камінь і покладено на отвір ями, і запечатав її цар своїм перснем та перснями своїх вельмож, щоб не було змінено нічого щодо Даниїла. Потім пішов цар у свій палац і ліг спати голодним, ба, й не звелів приносити собі страви, та й сон утік від нього.
А вранці на світанку встав цар і пішов притьмом до левиної ями, і як наблизився до неї, крикнув жалібним голосом до Даниїла, і сказав цар до Даниїла, промовивши: «Даниїле, слуго Бога живого! Чи зміг твій Бог, якому ти постійно служиш, врятувати тебе від левів?»
Тоді Даниїл відповів цареві: «Царю, живи навіки! Мій Бог послав ангела свого й той затулив пащі левам, тож вони не скоїли мені ніякої шкоди, бо Він визнав мене невинним перед собою, та й перед тобою, царю, я не вчинив нічого злочинного».
Тоді цар зрадів тим вельми й повелів витягти Даниїла з ями; і витягли Даниїла з ями, й не знайшли на ньому ніякої рани, бо він поклався на свого Бога. На царський наказ привели тих людей, які обвинуватили Даниїла, і вкинули в яму для левів – самих їх, дітей їхніх і жінок їхніх; та ледве вони долетіли до дна ями, як накинулися на них леви й потрощили їм усі кості.
Після того цар Дарій написав до всіх народів, племен та язиків, які живуть по всій землі: «Нехай ваш мир буде великий! Від мене дається наказ, щоб по всіх околицях мого царства боялись і тремтіли перед Богом Даниїла, бо Він – Бог живий і перебуває повіки, і Царство Його не занепаде ніколи, і влада Його кінця не матиме. Він визволяє і спасає, Він творить знаки та чуда на небі й на землі; Він спас Даниїла з левиних лап».
Дан 6,12-28
Знову Даниїл перед царем, цього разу — Дарієм. Цар доброзичливо наставлений до Даниїла. Але придворні інтриги… Царедворці доносять на Даниїла: він молиться тричі на день, не вважає царя за Бога. А значить, має вмерти.
Знана історія з не так давнього минулого, коли за молитву в стінах власного дому могли засудити. А система возносила на п’єдестал наступного кумира, якому треба було обов’язково поклонятися. І беззахисні вірні, під загрозою бути кинутими на поталу звірів.
Даниїл залишається вірним і не прогинається. Людина не може бути богом. Поклонятися системі теж неправильно: вона іноді нищить тих, хто не лише їй не шкодить, але й може справді допомогти. Такий цей світ, змінний і дивний. Як визнає цар Дарій, є лише одне Царство, що не занепаде, і єдина влада, яка не матиме кінця. Для них варто жити і вмирати. А від інших треба бути вільними!
фінансово.
Щиро дякуємо!
