Чому людина заперечує, що грішна, і чому цього не треба робити, — роздуми архієпископа.
Читайте також: Історія Кітті
Раніше люди пробували втікати від визнання себе грішниками, звинувачуючи капіталізм, комунізм, брак кіосків із безалкогольними напоями та неслухняні гормони. Сьогодні зроджується нова психологія, яка звинувачує несвідоме, бідного старого Едіпа чи всю в зморшках Електру. Стверджується, що провину належить приписати тій частині в нас, за яку ми не відповідаємо, тобто несвідомому.
Ці ескапісти, що заперечують власну провину, хочуть розглядати всіх людей як «милих», у тому розумінні, що вони нібито безгрішні та безвинні. Одним магічним рухом пензля вони очистили світ від «гидких людей», тобто грішників.
Ті «милі люди», згідно з думкою ескапістів, — можливо, хворі, але не «грішники». Я збираюся захищати протилежну тезу, згідно з якою зростання кількості випадків психозу, неврозу та інших психічних порушень викликане тим, що забагато людей думають про себе, ніби вони «милі» та безгрішні. Крім того, набагато більше надії було би для тих «милих людей», якби вони почали усвідомлювати, що вони зовсім не милі, а може, навіть і гидкі; під словом «гидкі» розуміємо тут «відповідальні за свої провини».
Ніколи не заперечуй свою провину. Заперечування провини має п’ять серйозних наслідків для твоєї душі:
1.Це нищить характер, оскільки виключає відповідальність і — що за цим слідує — свободу.
2.Робить так, що прощення стає неможливим, оскільки ти заперечуєш, що є гріх, який має бути прощений.
3.Заперечення власної провини перемінює людей у ловців сенсацій, пліткарів і раптових революціонерів, бо ж робить так, що вони переносять свої провини на інших, щоб уникнути докорів власної совісті.
4.Заперечення своєї провини провадить до ще більшого гріха, оскільки твоє сумління стає щораз байдужішим, а чеснота — щораз більш відразливою.
5.Зрештою, заперечення власної провини провадить до розпачу, який перероджується у фанатизм, скерований проти релігії та моральності, ненависть щодо яких становить точний доказ провини.
Коротко кажучи, головна причина трагедій сучасної душі — те, що вона заперечує свою провину, роблячи через це неможливим отримання не тільки прощення, але також і миру, що плине з примирення з Богом, який є Любов.
Оскільки гріх це порушення зв’язку з Божою Любов’ю, — з цього випливає, що його не вийде лікувати з допомогою самої тільки психології. Замало проаналізувати гріх, щоб його вилікувати. З того, що дантист навчається, як виникає карієс від поїдання цукерок, ще не випливає, що зуб одразу стане здоровим. Те, що, копаючи довкола дуба, ми знайдемо згнилий жолудь, із якого цей дуб виріс, не пояснить існування самого дерева. Гріх може бути вилікуваний виключно через відновлення дружби з Богом.
Також неправда і те, що усвідомлення гріха викликає комплекс провини й загрожує впаданням у психічне захворювання. Хіба дитина, яка ходить до школи, розвиває в собі комплекс неосвіченості? Хіба хворий, який іде до лікаря, розвиває в собі комплекс хворого? Учень зосереджується не на своїй неосвіченості, а на мудрості й знаннях учителя; хворий зосереджується не на своїй хворобі, а на фаховому вмінні лікаря; ну а грішник зосереджується не на своїй провині, а на спасительній силі Божественного Медика.
Немає жодних доказів того, що усвідомлення гріха може довести людину до [психічної] хвороби. Називати ескапістом [утікачем] душу, яка просить Бога про вибачення, це як назвати ескапістом людину, чий дім палає, — тільки тому, що вона викликала пожежників.
Найвитонченіша форма пихи, якнайбільш підла форма ескапізму, — це утримуватися від іспиту сумління, щоб випадково не відкрити в ньому гріха.
Немає людини, яка заперечує свою провину і залишається щасливою; немає також людини, яка — визнавши свою гріховність, отримавши прощення і живучи в любові Божій — залишається нещасливою.
Почуття моральної негідності ніколи не робило душу сумною; душі сумні й розчаровані через надмірне себелюбство. Нема для тебе надії, якщо ти вважаєш себе цілком милою людиною; натомість є велика надія для тебе, якщо ти знаєш, що ти «гидкий». Не дай себе ошукати цим сексологам та ескапістам, які не бажають вийти віч-на-віч із фактом особистої провини. Присвяти годину часу в день на молитву, роздуми і слухання Святої Меси. Будь настільки відважним, щоби невпинно противитися самому собі, покладаючи уповання в Бозі.
Що більшим буде твоє усвідомлення твоєї власної тлінності, то легше тобі буде довіритися доброті й Милосердю Бога. Як же Бог міг би виявити тобі Милосердя, якби не було тої марноти?
Бог був би нескінченною Добротою навіть якби не створив світу; але якби не було таких «гидких» людей, як я, — Він би не міг проявити своє солодке Милосердя.
Переклад CREDO за: Arcybiskup Fulton J. Sheen
фінансово.
Щиро дякуємо!
