Як ми можемо розрізнити, що є голосом Бога, а що — шепотом мирського мислення? Відповідь дає отець Кшиштоф Вонс у своїй книжці «Дія духів у станах спокуси».
Молитва: Псалом 116
Добрий Господь і справедливий, Бог наш — співчутливий.
Господь береже простих; я знемігся, і він мене спас.
Повернись, душе моя, до відпочинку твого, бо Господь учинив добро з тобою.
Ти, о Люблячий Друже,
бальзаме душі моєї,
даруй благодать за благодаттю.
Ти підносиш мене до нового життя,
Ти витираєш мої сльози,
Ти ведеш мої ноги прямими стежками.
Я йду рука об руку з Любов’ю
країною пробуджених.
Підтримую свою віру навіть у часи
великого неспокою.
Я запрошую інших пробудитися й пізнати радість
Твоєї присутності.
Духовна криза світу
Насамперед розглянемо нашу здатність до духовного розпізнавання в нинішньому стані світу.
Запитаймо про стан світу. Діагноз — невтішний. Світ лихоманить, він в епідеміологічній гарячці. Він страждає від сум’яття, що швидко поширюється і впливає також на нас. Надмірний активізм робить нас хронічно зайнятими і перевантаженими роботою; надмірна імпульсивність тримає нас у стані тривоги, тоді як дефіцит уваги не дозволяє зосередитися на важливому. Ми пере-стимульовані.
Зовнішнє сум’яття призводить до внутрішнього, і навпаки. Воно погіршує функціонування і порушує розпізнання.
Між духовністю й мирським
Це вочевидь не є повним діагнозом чи повною картиною стану сучасного світу, але безумовно вказує на одну з його переважних рис. Однак спочатку нам потрібно усвідомити власне становище у світі сум’яття. Якщо коротко — це становище між духовним і мирським. Проблема не в самому становищі, а в тому, що межі між цими реальностями більше не видно. Багато християн не бачать межі між духовністю й світським.
Межа розмивається до такої міри, що мирське дедалі більше сприймається як новий вид духовності, як мода на нову «духовність», пропаговану світом.
Спонтанно постає запитання: як можна розвивати духовність у нинішній ситуації — тобто як дати себе провадити Святому Духу, через Євангеліє Ісуса Христа, а не піддаватися спокусі духа мирських цінностей.
Говорячи про духовність, якій загрожує мирське, ми не збираємось протиставлятися світові. Християнин любить світ, створений Життєлюбцем. Християнин вірить у Бога, який любить усі створіння і якого не відштовхує ніщо з сотвореного — бо якби Він відчував огиду чи ненависть до чогось, то не створив би цього. Як щось могло би існувати, якби Він цього не захотів? Він щадить усе, бо все це Його, Бога Життєлюбця! (пор. Мудр 11, 24‑26).
Ми говоримо про мирське в тому сенсі, як його розумів Йоан Євангеліст: це світ, який суперечить Євангелію, суперечить християнським цінностям, які ми сповідуємо. Саме такий світ має на увазі Йоан, коли пише: «Не любіть світу, ні того, що у світі. Коли хтось любить світ, в того немає любові Отця; бо все, що у світі, — пожадливість тіла, пожадливість очей і гординя життя, — не від Отця, а від світу. А світ проминає, і його пожадливість; той же, хто чинить волю Божу, перебуває повіки» (1Йн 2, 15-17). І додає: «Не дивуйтеся, брати, коли світ вас ненавидить» (1Йн 3,13).
Світ, який ненавидить Ісуса
Це стосується світу, який ненавидить Ісуса й нас; світу, який «лежить у владі лукавого» (1Йн 5,19). Йоан розпізнає та чітко формулює, що кожний дух, який не визнає Ісуса, — не походить від Бога.
Він жорстко стверджує, що це дух Антихриста і що перебуває він у цьому світі. Перебуває у світі та обманює тих, хто від світу. Вони від світу, тому й говорять, як говорить світ, і світ слухає їх (пор. 1Йн 4, 3‑5). Хочемо ми того чи ні — християнин постійно перебуває саме в такій ситуації. Ісус ясно й безкомпромісно описав її, коли прощався з учнями напередодні Страстей. Готуючи учнів до прийняття Духа Утішителя та заохочуючи їх ходити Його шляхами, Господь дав їм зрозуміти — з повним реалізмом, — що тих, хто приймає Духа істини та йде за Ним, світ ненавидить (пор. Йн 15, 18‑19).
Він не може прийняти нас, бо не знає Духа, не бачить Його (пор. Йн 14,17). Світ не бачить у собі місця для Нього, а отже — немає місця і для нас, немає місця для тих, хто живе Євангелієм. Ми будемо виключені, навіть видані на смерть (пор. Йн 16,3). Виключені, тобто умертвлені, «нулі» в очах світу, безголосі, незначні. Ісус натомість обіцяє дар, який буде особливо необхідним у такій ситуації: Він обіцяє, що серед виключення й відторгнення ми відчуємо мир і відважне переконання, що у світі царює та перемагає Ісус: «У світі зазнаєте скорботи, але будьте відважні: Я переміг світ» (Йн 16,33).
Світ уже спасенний
«Світ спасається Розп’ятим, а не тими, хто розпинає». Світ, який відкидає Ісуса, — позбавляє себе Його миру й тоне у власних тривогах. Він живе в сум’ятті, невпевненості, в почутті загрози, й тому стає агресивним. Світ спрямовує свій гнів на Його учнів. Він перебуває під владою Злого, який ненавидить кожного, хто народжений від Бога. Тих, хто залишається вірним Ісусові, світ ненавидітиме, бо вони «не відповідають» його способу мислення, сповідують інші цінності, визнаючи Ісуса єдиним Господом і Богом. Світ відчуває виклик Євангелію Ісуса, яким живуть і яке проголошують Його учні. Його непокоїть внутрішня свобода учнів, і тому він ненавидить їх, так само як ненавидить Ісуса. Слова Господа збуваються: «Ненавидить вас світ — то знайте: Мене він ще перед вами зненавидів. Були б ви від світу, то світ би своє любив. А що ви не від світу, бо Я вибрав вас від світу, ось тому й ненавидить вас світ. Згадайте слово, що його був Я вам вирік: слуга не більший від пана свого. Переслідували Мене — переслідуватимуть і вас. А слово моє зберігали — зберігатимуть і ваше» (Йн 15, 18‑20).
Випробовуйте духів…
Ісус показав нам, що християнське життя — і пов’язане з ним духовне життя — полягає в тому, щоб ходити шляхами Святого Духа, а не шляхами духа цього світу. Плодом життя в Дусі є християнська духовність. Вона передбачає відмову від життя старої людини, що живиться егоїзмом, і звільнення місця в собі для нового життя, викупленого Христом. Відмова від старого життя може мати різну відправну точку для кожної людини.
Для одних це означатиме відмову від невір’я; для інших — відмову від гріха, байдужості й духовної слабкості, щоб увійти в нове життя: перейти від «життя для себе» до «життя для Господа» та проголосити світові: «Ніхто з нас не живе для себе… бо коли ми живемо, то живемо для Господа» (див. Рим 14, 7‑8).
Життя суто тілесне, що зводить світ цінностей до матеріального, є чуттєвим життям у дусі світу, який живе так, наче Бога не існує. Гірким плодом такого життя є світськість, обмирщення. Нам треба випробовувати духів (1Йн 4,1), щоби знати, які з них походять від Духа Божого, а які — від духа цього світу, що протистоїть життю у Святому Дусі. Ми живемо між духовністю й мирським. Така наша ситуація. Наприкінці першого століття святий Йоан написав листа до своїх братів і сестер християнської громади в Малій Азії, навернених із юдаїзму. Він застерігав їх від лжепророків, які проповідували, що той, хто має знання, має спасіння (гностицизм), що знання важливіше за любов.
Це дуже небезпечна теза, яка й сьогодні різними способами продовжує отруювати уми нашого континенту. Світ має розжарену голову й дедалі більш замерзле серце. Він радіє інтелектуальним досягненням — але все рідше тягнеться до Божого Слова, не зустрічається з Богом і не розмовляє з Ним сердечно.
Були й ті, хто стверджував, ніби Ісус не прийшов до нас у плоті, а мав лише «умовне» тіло. Отже, Він був людиною лише «умовно». Його страждання й смерть на хресті також були «видимістю». І сьогодні не бракує «нібито»-віруючих, які живуть лише видимістю цінностей, без жертв, без смерті, без втрат, не втілюючи християнські цінності у своєму житті.
Йоан також сьогодні закликав би нас і писав: «не кожному духові вірте, а випробовуйте духів, чи вони від Бога». Дізнавайтеся, розпізнавайте, докопуйтеся — чи це духи від Бога, чи від так званих учителів, чиє мислення та вчення не Божі.
Починаючи з себе
Духовне розпізнавання має починатися з нас самих. Ми повинні дослідити свої серця та сумління. Ми не є невразливими. Саме по собі ходіння до церкви, церковні стіни та наявність свідоцтва від настоятеля про отримані таїнства не захистять нас від мирського. Якщо ми занедбали себе духовно, перестали слухати Слово та розпізнавати у світлі Євангелія, то ми перестали розпізнавати й мислити теологічно.
Тоді ми стаємо «мирськими», а мирське, від світу цього, стає нашою релігією. Біля «вівтаря» мирських очікувань ми почнемо практикувати культ мирського мислення, мирської моди, мирських гарантій, «людської думки». Ми будемо говорити так, щоб нам аплодували, зосереджуватись на тому, що люди хочуть почути, підкоримося диктатурі загальної думки.
Бенедикт XVI назвав таке ставлення своєрідною проституцією мови та душі. Залицяння до світу ціною зради Євангелія — це сучасні срібняки. Якщо ми дозволимо собі спокуситися ними, то можемо бути певні, що наші «мирські шанувальники», коли підкуплять і використають нас, зрештою нас відкинуть. А як ми почнемо жалітися і «сповідатися» їм, то почуємо: «А нам до цього? Це ваша справа» (пор. Мт 27,4).
Уривок із книжки о.Кшгиштофа Вонса «Дія духів у станах спокуси», вид. Salwator
Титульне фото: півень на куполі католицького храму св.Петра в Галіканту (Єрусалим) — збудованого на місці, де, за Традицією, Петро зрікся Ісуса. Фото: Віктор Гайдар
фінансово.
Щиро дякуємо!
