Вечір 19 грудня. Українці традиційно відзначали «Святого Миколая». Київські вулиці в цей день були по-особливому метушливі. В повітрі витав запах хвої і мандарин.
У переходах станцій метро теж було особливо гамірно. Люди поспішають додому, несуть ялинки, гостинці, смаколики. В такі святкові дні особливо гостро помітні паралельні реальності. Тут дорогезні бутіки, припарковані «тесли», декоровані вогнями фасади будинків і вітрини магазинів, ресторани та нічні клуби, — а під цим всім у теплотрасах, переходах чи підвалах інше життя. І там і тут живуть люди.
Вечірніми київськими вулицями, які просто тонуть у вогниках святкових прикрас, мчить старенький бус, зупиняючись біля кожної станції метро. З буса виходять чернець і його помічник. Вони йдуть на розвідку в кожен тунель і перехід, шукаючи тих, кому в холодний зимовий вечір нема притулку. Цей чернець — брат Себастіан Янковський ОМІ, він працює з безпритульними понад вісім років, із них сім — у місії «Карітас-Спес». Для цих людей він став батьком і другом, а його ім’я є «перепусткою в світ вулиці». В його бусі, як завжди, завантажені 15- і 25-літрові термоси супу, чаю, теплі речі (ковдри, подушки), аптечки для перев’язок. Та крім звичних речей, сьогодні є ще великі контейнери з подарунками і спеціальний гість — святий Миколай.
За кілька тижнів до цього брат Себастіан розповів, що хоче знайти людей, із якими ще не працює Місія, і збирається їх шукати по станціях метро, в підземних переходах і просто на вулицях. Виникла ідея спробувати зробити свято для них, подарувати подарунки, нагодувати, розповісти, як і де працює «Карітас-Спес» та запросити на місця роздачі їжі на Святвечір, який щороку 6 січня брат організовує для бездомних. Брат Себастіан, його помічники Ігор Янковський, Андрій Чміленко, журналістка сестра Аліна Петраускайте і я — стали групою волонтерів, які шукали людей у крайній нужді.
Маршрут був складений заздалегідь, але деякі місця ми вибирали спонтанно — і не помилялись. На вулицях і в переходах станцій метро сиділи, жебракували і просто грілися люди, яким не було куди йти. Ми годували їх супом, чаєм, дарували подарунки і багато розмовляли. Ми розповідали, де «Карітас-Спес» роздає гарячі обіди і що двічі на тиждень на п’яти точках у Києві брат Себастіан розвозить гарячу їжу та допомогу для бездомних. Що вони не самотні, і що є вихід. Було видно: частина з них уважно слухали, частина раділа святому Миколаю, як діти. Перехожі нам усміхалися, фотографувалися з Миколаєм. Деякі навіть до нас долучались. На станції метро «Либідська» продавець гранатових фрешів пригостив і бідну дівчину, з якою ми розмовляли, і всю нашу команду соком. Так минули перші чотири години наших пошуків.
Ми вирушили в теплотраси, щоб завезти ковдри, подушки, тазик для прання, пральний порошок і подарунки чотирьом людям, які мешкають там. Принаймні, це ті, про яких брат Себастіан чув, і за їхнім проханням віз для них гостинці. В районі станції метро «Деміївська» — з одного боку, абсолютно звичне життя, святкові декорації, ковзанки, гірлянди. А вже за 200 метрів — зовсім інша реальність. Ідемо в бетонний закуток. Повз сміття і хащі веде вузенька, але добре протоптана стежка. Знаходимо три дірки в землі — це отвори в теплотрасу. Ми приїхали в призначений час і до нас мали вийти бездомні забрати речі. Але не тільки не вийшли, а й не відгукнулись. Андрій знімає з себе облачення Миколая, і ми спускаємося з ним у люк без драбини і сходів, просто по дошці. Було видно, що тут живуть або час від часу перебувають люди. Брудний одяг, взуття, теплі речі, ковдри, пакети, якісь коробки, купа сміття, рештки їжі валялись просто на землі. Ми ще раз вигукнули імена людей, які там мешкали, — але дарма. Світячи перед собою ліхтариком, навантажені «гостинцями», ми просувалися вглиб теплотраси. За метрів 100 чи трішки більше від входу я відчула «запах людини» і попросила Андрія іти повільніше. Певної миті я голосно крикнула, що ми від брата Себастіана. Під самими моїми ногами почулося: «Себастіан?» Так ми знайшли Сашу*. Йому 27, у 15 років він потрапив до в’язниці. Він розповідав про своє життя. Про те, як дитиною потрапив за ґрати; що через 12 років, коли вийшов, повернутись у рідний Крим не може, бо ніколи не мав паспорта, та й Крим тепер окупований. Саша розповів і про зустріч із братом Себастіаном, і як потрапив у табір Місії «Карітас-Спес» у Зарічанах на реколекції, і як відтоді брат Себастіан став для нього дуже важливою людиною. Близько пів години в теплотрасі минуло дуже швидко. Сашко був нетверезий, але життя на вулиці й попередній досвід дають йому зрозуміти, що алкоголь — «єдиний вихід» абстрагуватись від реальності.
Далі був притулок для бездомних при монастирі сестер-калькуток. Ми приїхали вже після відбою. Пісні Миколая, подарунки і розмови зробили цей вечір по-особливому теплим.
Останньою локацією в нашому маршруті був перехід станції метро «Майдан Незалежності». Дев’ятеро людей лежали просто попід стінами переходу. Хтось мав підстилку, хтось просто на підлозі. Більшість із них у сильному алкогольному сп’янінні чи ще під чимось, але ми з кожним спробували встановити контакт, говорили, годували, молилися за них. Перехід київського Майдану Незалежності був сповнений їдкого смороду. Двоє бездомних у майже непритомному стані лежали у власній сечі. В цьому переході є місця, які вже пахнуть як вигрібна яма, і не дивно, що перехожі намагались якомога швидше оминути це, затримуючи подих. Нещодавно я бачила обурені коментарі в соцмережах про те, у що перетворили славетний Майдан; але брат Себастіан із командою не йшов вирішити проблеми міста, він шукав людей, які потребували допомоги. Щоб за 100 метрів від одного з найдорожчих торгових центрів людина, навіть якщо таке життя вона обрала собі сама, не помирала у власній сечі.
За ці десять годин на вулицях Києва ми бачили багато людей. Різних. Дорогою брат сказав, що жодним чином не засуджує нікого з них, бо вони живуть у таких умовах. Когось ошукали, хтось зранений з дитинства, хтось має особисту драму, хтось — психічну хворобу. Багато безпритульних, попри подеколи високий розумовий розвиток, мають глибокі ментальні проблеми і вони просто нездатні піклуватися про себе і ближніх. Все, що ми можемо, — це бачити в такій особі людину і діяти кожен мірою змоги, щоб не лишити її в біді.
Акція стала можливою завдяки пожертвам, які складають на картку брата Себастіана, та співпраці Місії «Карітас-Спес» зі згромадженням Місіонерів Облатів Непорочної Марії. Загалом під час акції святий Миколай роздав 61 подарунок; решту подарунків підопічні брата Себастіана отримають під час щотижневих годувань.
*Імена змінено.
Титульне фото — Аліна Петраускайте
фінансово.
Щиро дякуємо!
