Згідно з Кодексом канонічного права, є ситуації, в яких священник може в ході Святої Меси відмовити в уділенні Святого Причастя вірянину, який до Причастя іде.
Все визначається 915 каноном:
«До Святого Причастя не годиться допускати екскомунікованих або тих, хто підлягає інтердикту, після визначення або оголошення кари, а також інших осіб, які вперто перебувають у тяжкому гріху».
Коментар пояснює, що «цей канон стосується у безпосередньому розумінні кар екскомуніки [виключення з Церкви] або інтердикту [тимчасової заборони], що є покараннями, які позбавляють права приступати до таїнств (кан. 1331 і 1332)».
Далі коментар уточнює, що йдеться про такі випадки:
1.Кожний інтердикт чи екскомуніка ferendae sententiae;
2.Ті самі покарання latae sententiae, але оголошені;
3.Явний тяжкий гріх, у якому людина триває затято.
Екскомуніка ferendae sententiae це такий вид церковної кари, який набирає чинності тільки після його офіційного проголошення, натомість виключення чи відсторонення latae sententiae настає силою самого факту скоєння певного вчинку. У випадку канону 915, однак, уточнено, що кара latea sentnentiae має бути оголошена, щоб із неї випливав обов’язок відмови вірному в уділенні Святого Причастя.
В інших ситуаціях, також і коли йдеться про публічно виголошувані погляди, навіть почасти суперечні з ученням Католицької Церкви, складно визначити безсумнівно, чи настає виключення людини з церковної спільноти (екскомуніка). Експерти-каноністи в цьому місці насамперед підкреслюють, що рішення допустити або ж не допустити когось до таїнств не входить до компетенцій вільного рішення самого служителя таїнств. Священнослужитель повинен у цьому питанні точно дотримуватися дисципліни Католицької Церкви.
Варто також додати, що якщо католик підходить до Святого Причастя негідно, то він приймає на себе відповідальність за це у власному сумлінні.