«А коли прогрішиться твій брат проти тебе, іди і йому викажи поміж тобою та ним самим; як тебе він послухає, ти придбав свого брата. А коли не послухає він, то візьми з собою ще одного чи двох, щоб справа всіляка ствердилась устами двох чи трьох свідків. А коли не послухає їх, скажи Церкві; коли ж не послухає й Церкви, хай буде тобі, як поганин і митник!» (Мт 18, 15‑17).
Це — сформульовані Ісусом принципи братніх зауважень іншим. Найважливішим у них є слово, яке ми можемо легко пропустити у цьому тексті. Це слово «йди». Не «виклич до себе», а «йди».
«Йди» — це значить: подивися, як та людина живе. Подивися, яким чином вона живе. Спробуй увійти в її життя. Інколи кажуть: «спробуй взутись у його чоботи». Тобто: побач реалії, в яких існує інша людина. Допіру як сам увійдеш у той другий світ, тоді можеш побачити, чи маєш підстави для зауваження.
Пам’ятаю, як у перший рік священства я вів урок релігії в 5 класі. Був там молодий хлопець, який під час цих уроків просто спокою не давав. По‑перше, він рідко приходив, ну а по‑друге — як уже приходив, то невідомо було, чим це закінчиться. Чесно кажучи, я його не терпів.
По коляді я пішов до нього додому, і пам’ятаю це чітко й виразно. То було перед обідом, близько 11.00. Він жив у великому будинку на території колишнього колгоспу. В тому домі, коли я прийшов, хлопець був єдиною тверезою людиною. В усіх інших квартирах того дому, всі дорослі кожної сім’ї — були п’яні.
То була мить, коли мені одразу перехотілося робити зауваження цьому хлопчику, хоч би за що. Я вже ніколи не мав би такого досвіду, якби не пішов до нього. «Йди»! Якщо бажаєш когось повчати, то роби це у його світі. Не викликай його до себе.
Ісус не поводяться, ніби якийсь директор закладу, що викликає людей до себе «на килимок». Зауваження це вчинок милосердя щодо душі («в незнанні навчити»). А любов виходить із того, що тобі ця інша людина цікава, її життя, її ситуація. Доки ти її не пізнаєш — не маєш права її картати. Йди. І роби це віч-на-віч.
Переклад CREDO за арх. Ґжеґож Рись
фінансово.
Щиро дякуємо!
