Поради

Наскільки батьки несуть провину за те, що дитина відійшла від Церкви?

13 Лютого 2020, 17:25 12303

Небагато є такого, що роздирає серце батьків-католиків більше, ніж коли їхні діти полишають віру й відходять від Церкви.

Робиш усе добре: зустрічі в парафії, спільний Розарій, регулярні ходіння з дітьми на адорацію і Святу Месу, щоденна молитва вдома, літургійне служіння… а діти все одно відходять. І що тоді?

Прошу вас, батьки: простіть себе. Перестаньте тягнути на горбу біль від почуття провини. Якщо ви надто глибоко аналізуєте, що ви зробили погано або що можна було зробити краще, то тільки втратите психічний і духовний спокій. Скажіть «ні» буттю жертвою і дозволові, щоб біль зламаного серця поглинув вас повністю.

Прийміть факт, що цю подорож до віри дитина має пройти самостійно. Кожен з нас має у власній історії чимало моментів, коли ми приходили до нашого нинішнього місця в Церкві. Наприклад, я пропрацювала свою порцію сумнівів і невіри, перш ніж навернулася на католицизм у віці 30 років. Моя бабця повернулася до Церкви на ложі смерті, а моя мама — після 40-річної перерви у приступанні до Таїнств.

Проблема молодості — що молода людина вірить у себе, що вона все знає і все подолає. Пам’ятаю власну переконаність у своїй правоті, а пізніше — свої старання знайти бодай щось переконливе, у що можна вірити. Коли я думаю про все те, що мусила пережити, щоб дістатися туди, де я зараз, то мені на думку спадає серія малюнків Томаса Коула під назвою «Життєва подорож».

Молодість — сильна, в ній пульсує життя світу, що перед нею відкривається, залишаючи небагато місця на думки про неминучу смерть або вічні наслідки недолугих духовних шукань.

Батьки, згадайте власну молодість, і будьте терпеливі до своїх дітей. Майте прощення й терпеливість також і до самих себе, і зробіть усе, що вас під силу, щоб увійти в цей досвід із вірою та упованням.

Під час писання цього тексту я переглянула багато порад, написаних у цій темі. Чимало з них пропонують не примушувати нікого до обговорення і самим силоміць не порушувати таких тем, а просто дати собі спокій. Ця порада, хоч і випливає з добрих намірів (і, можливо, спрацьовує в певних сім’ях), у мене викликає запитання — чи автор пропонував би те саме у випадку дитини, яка впала в залежність від наркотиків? Які ж то батьки не втрутились би рішуче, щоб уберегти життя дитини. Також і в цьому разі я не погоджуюся з пасивною позицією щодо такої серйозної справи.

Наскільки біднішою була би наша Церква, якби св.Моніка зі страху втратити зв’язок зі своїм сином не плакала і не благала ціле місто про молитву, а потім не вирушила за майбутнім святим Августином до Рима й Мілана? Свята Моніка дуже рішуче втрутилась у справу спасіння своєї дитини.

Коли св.Моніку ставлять за приклад батькам дітей, які відійшли від Церкви, мають на увазі радше її невпинну молитву. Але вона ще сіла на корабель, перепливла через море і наздоганяла свого сина через пів Італії. Її приклад — повна протилежність пасивного «не трави собі душу, відпусти», стилю страшенно популярного і часто практикованого.

Штурмуйте небо новинами. Просіть святих про заступництво. Давайте пожертви на Меси в намірі навернення дітей. Але при цьому — не уникайте розмов, які повинні відбутися. Висловлюйте свою стурбованість і розчарування. Чи ви як батьки не робили б цього, якби ваша дитина завдавала собі якоїсь іншої кривди? Чому ж у випадку віри, де наслідки мають вплив на вічність, треба робити виняток?

Поставте собі ці запитання, що спонукають замислитися. Ініціюйте розмову з дорослими дітьми про їхнє рішення відійти від Церкви — і побачите, чи ви зумієте визначити причину. Чи вони перестали ходити на Меси, бо вірять, що можна бути хорошою людиною і не ходячи до церкви, — чи, може, тому, що зазнають духовних сумнівів? Чи вони повністю розуміють природу гріха і його наслідки? Знання, «чому», допоможе вам визначити, «що далі».

Може, вони просто не розуміють, що віра це дар і про неї можна просити? Запросіть їх на Месу, а якщо вони вже мають своїх дітей — запросіть і онуків. Якби не моя бабця, ноги моєї би не було в Католицькій Церкві аж до 20 років.

Будьте радісними католиками, давайте добрий приклад у вірі та упованні на Бога, і моліться без кінця — а водночас запевняйте дітей, що ви їх любите й ніколи не перестанете за них боротися.

Переклад CREDO за: Катріна Фернандес, Aleteia

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Кредит грудень-травень
Зібрано Залишилося зібрати
50650грн
38377грн
Потрібно зібрати
89027грн
Залишилося
3дні
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: