Через нездужання Папа Франциск учора не зміг бути присутнім на зустрічі священників Римської дієцезії. Тому його листа до пресвітерів зачитав кардинал Анджело де Донатіс, папський Вікарій для Римської дієцезії.
У своєму житті священики можуть переживати різні прикрощі, але їхнє покликання полягає в тому, щоби, самим пізнавши примирення, примиряти інших. На цьому наголосив Святіший Отець у зверненні до священиків Римської дієцезії, які зібралися на покутне богослужіння в базиліці св.Йоана на Латерані у четвер, 27 лютого 2020р., повідомляє Vatican News.
«Прикрості в житті священика» — такою є тема роздумів Папи Франциска, якими він поділився зі священиками своєї дієцезії.
Роздуми, до яких спонукали зустрічі з духовенством
На початку свого послання Єпископ Рима зауважує, що ці роздуми ґрунтуються на його зустрічах і розмовах з різними священниками та семінаристами, але не стосуються якоїсь конкретної ситуації. Папа додає також, що, незважаючи на тему послання, більшість священників, яких він знає, задоволені своїм життям і служінням, ставлячись до прикрощів як до частини життя.
Дивитися просто в очі прикрощам, зазначає Франциск, допомагає священникам усвідомлювати власну людську природу, пам’ятаючи, що вони «покликані не бути всемогутніми», а усвідомлювати себе грішниками, що отримали прощення й місію.
«Дозвольмо, щоб також і ці “прикрості” вказували нам шлях до більшого поклоніння Отцеві й допомогли наново пізнати силу Його милосердного помазання (пор. Лк 15,11-32)», — додає Папа.
Перша причина: проблеми віри
«Ми сподівалися, що це Він». Посилаючись на цей вислів з уст Христових учнів по дорозі до Емауса, Папа Франциск зазначає: причиною їхньої прикрості була невиправдана надія. «Але потрібно замислитись, чи це Господь нас розчарував, чи ми переплутали надію з власними очікуваннями», — зауважує Папа. Християнська надія не розчаровує! «Надіятися не означає переконати себе, що все піде краще, — але що все, що відбувається, має сенс у світлі Пасхи, — пояснює він. — Але для того, щоб надіятися по-християнському, потрібно, як писав святий Августин в листі до Проби, жити життям справжньої молитви. Бо так можна навчитися розпізнавати очікування й надії».
Відкритість у стосунках з Отцем
Папа Франциск наголосив, що ми часто відчуваємо прикрість, бо незадоволені своїми стосунками з Богом, а це, своєю чергою, випливає з того, що ми нещирі перед Ним. Справжній протест зрілої людини, за його словами, — це не протест проти Бога, а перед Ним, бо народжується в довірі до Нього.
Пояснюючи відмінність між очікуваннями й надією, Наступник св.Петра зазначає: надія народжується тоді, коли людина визнає свої обмеження та розуміє, що не все залежить від неї. Надія священника, за його словами, ґрунтується на обітниці Бога в день ієрейських свячень про те, що його життя буде повним, матиме смак Блаженств, нелегким, але гарним. Життя має смак тому, що ми переживаємо Пасху, а не тому, що все йде так, як ми хочемо.
Друга причина: проблеми з єпископом
Святіший Отець зауважує, що не варто звинувачувати в усіх проблемах настоятелів, бо це — кліше без підґрунтя. Всі мають більші чи менші недоліки та обмеження, але це стає очевиднішим, коли людина виконує відповідальне служіння. Папа зазначає, що проблема не в існуванні розбіжності думок стосовно управління чи душпастирських стилів, а в тому, що не приймають тих, хто має відмінну думку. Франциск підкреслює, що у своєму Уставі святий Бенедикт радив абатові, перш ніж ухвалити важливе рішення, радитися зі всією спільнотою, включно з наймолодшими. Святий Бенедикт, наголошує Папа, не ставив під сумнів авторитет, бо саме абат повинен відповідати перед Богом за провід монастиря; але в своєму рішенні він повинен бути «поміркованим і справедливим».
Третя причина: проблеми між нами
Вселенський Архієрей зазначив, що останніми роками фінансові та сексуальні скандали завдали удару авторитетові священників. Звідси — тенденція до погіршення взаємин та до підозр. У контексті скандалів з’являється також спокуса сприймати Церкву як місце, зарезервоване для безгрішних, а той, хто помилився, повинен відійти. Папа закликає уникати фальшивих концепцій войовничої Церкви в так званому «церковному пуританізмі», пам’ятаючи, що Наречена Христа є полем, на якому до Другого пришестя Христа росте і пшениця, і кукіль.
Папа підкреслив, що в атмосфері недовіри одні до одних важко будувати тривалі й міцні взаємини. І мова не про самотність, бо християнська самотність це благословення, якщо вона є нагодою перебувати з Отцем.
Різні форми ізоляції
Ще однією проблемою душпастирів є ізоляція, а вона відрізняється від самотності. Ізоляція вказує не так на зовнішні обставини, як на внутрішній стан священника. Папа вказав на три форми ізоляції: починаючи від найглибшої до зовнішньої, тобто видимої.
Глибока форма ізоляції — це ізоляція від благодаті, коли священника поглинає світськість, коли він тільки «знає» про віру, але не живе нею.
Друга форма — це відмежування від історії Божого люду. В цьому випадку душпастир певен, ніби все починається й завершується на ньому. Він нездатний продовжувати те добро, яке започаткували інші перед його приходом.
Третя форма ізоляції — це відмежування від інших, що вказує на нездатність налагоджувати довірливі стосунки з людьми. Коли людина ізольована, їй здається, що її проблеми непереборні й що ніхто не може її зрозуміти та допомогти їй. «Хто затаює свої гріхи, той не матиме щастя-долі, а хто, признавшись у них, їх покине, той зазнає ласки» (Прип 28,13). Процитувавши ці біблійні слова, Єпископ Рима зазначив: диявол не хоче, щоб людина ділилася своїми проблемами, тому важливо мати доброго духовного провідника, здатного супроводжувати на духовному шляху.
Папа додав, що в ізоляції, в спільноті без єднання, зароджується не співпраця, а суперництво, а тоді виникає бажання здобути визнання та відсутня радість святості, розділеної з іншими.
Провідники, здатні вказати на джерела солодкої води
На завершення Святіший Отець нагадав уривок зі старозавітної Книги Виходу. Ізраїльський народ після триденної мандрівки пустинею без води прибув до Мери, де була вода, але не міг утамувати спрагу, бо вода була гіркою. Тоді народ почав нарікати на Мойсея, який звернувся з молитвою до Бога, й Він перетворив гірку воду на солодку (пор. Вих 15, 22-25). Папа зазначив, що Божий люд знає своїх пастирів і супроводжує їх молитвою.
«Додаймо до їхніх молитов також і наші, — закликав Наступник св.Петра, — і просімо Господа перетворити наші прикрощі в солодку воду для Божого люду. Просімо в Господа, щоби дарував нам здатність розпізнавати те, що завдає нам прикрості, щоб ми, таким чином, дозволили перетворити себе й були людьми примиреними, які примиряють, умиротвореними, які умиротворяють, повними надії, які вселяють надію. Божий люд очікує від нас, щоб ми були вчителями, здатними вказати на криниці солодкої води серед пустелі».
фінансово.
Щиро дякуємо!
