Прагнути Бога, як Він прагне нас

Роздуми над Божим Cловом на ІІІ Неділю Великого Посту, рік А

Того часу Ісус приходить до одного міста в Самарії, що називається Сихар, по­бли­зу поля, яке Яків дав своєму си­нові Йосифові. Була ж там криниця Якова. Тож Ісус, втомившись з дороги, сів отак на краю криниці. Було десь близько шостої години.
Приходить жінка із Самарії зачерпнути води.  Каже їй Ісус: «Дай Мені на­пи­ти­ся!» Адже учні Його пішли в місто, щоб купити їжі.
Тож жінка-сама­рянка промовила до Нього: «Як Ти, будучи юдеєм, про­сиш пити в мене, коли я — жінка-сама­рянка?» Адже юдеї не мають відносин  із самарянами.
Ісус у відповідь сказав їй: «Коли б ти знала Божий дар і хто Той, що го­ворить тобі: “Дай мені напитися!” — ти просила б у Нього, і Він дав би то­бі живої води».
Каже йому жінка: «Пане, Ти навіть не маєш чим зачерпнути, а криниця глибока, звід­ки, отже, маєш живу воду? Хіба Ти більший за нашого бать­ка Якова, який дав нам криницю: і сам з неї пив, і сини його, і вівці його?»
У відповідь Ісус сказав їй: «Кож­ний, хто п’є цю воду, буде спраглий знову, а хто питиме воду, яку Я йому дам, не матиме спраги повік, бо вода, яку Я йому дам, стане в ньому дже­релом води, що б’є в життя віч­не».
Каже Йому жінка: «Пане, дай ме­ні цієї води, щоб я не мала спраги й не приходила сюди черпати».
Говорить їй Ісус: «Іди, поклич свого чоловіка і приходь сюди».
У відповідь жінка сказала Йо­му: «Не маю я чоловіка».
Каже їй Ісус: «Добре ти сказала, :“Не маю я чоловіка”, бо п’ятьох чоловіків ти мала, і той, якого нині маєш, не є твоїм чо­ловіком. Це ти правду сказала».
Каже жінка Йому: «Пане, я бачу, що Ти — Пророк. Наші отці поклонялися на цій горі, а ви кажете, що в Єру­са­лимі те місце, де потрібно покло­няти­ся».
Ісус промовив до неї: «Вір Мені, жінко, що надходить година, коли ні на цій горі, ні в Єрусалимі будете поклонятися Отцеві. Ви поклоняєтеся Тому, кого не знаєте; ми ж поклоняємося Тому, ко­го знаємо, бо спасіння від юдеїв. Але надходить година, — і  вона є нині, — коли правдиві по­клон­ники будуть поклонятися Отцеві в Духові та істині, бо Отець шукає собі таких поклонників. Бог є Дух, і тим, хто Йому покло­ня­єть­ся, належить поклонятися у Духові та істині».
Відказує Йому жінка: «Знаю, що прийде Месія, який назива­єть­ся Христос; коли Він прийде, то спо­вістить нам усе!»
Каже їй Ісус: «Це Я — той, хто го­ворить з тобою!»
Й у цей момент надійшли Його учні й ди­вувалися, що Він розмовляв із жін­кою. Однак ніхто з них не спи­тав: «Чого шукаєш?» — або: «Чому розмов­ля­єш з нею?»
А жінка залишила свою посудину на воду, пішла до міста й каже людям: «Ходіть і подивіться на чолові­ка, який мені сказав усе, що я зро­би­ла! Чи ж не Він Христос?» Вони вийшли з міста й пішли до Нього.
Тим часом учні просили Його, кажучи: «Равві, їж!» Та Він сказав їм: «Я маю їсти по­жи­ву, якої ви не знаєте».
Тоді учні почали перемовля­тися між собою: «Чи не приніс хто Йо­му їсти?»
Каже їм Ісус: «Моя пожива — чинити волю Того, хто послав Ме­не, та довершити Його справу. Чи не кажете ви: “Ще чотири місяці і жнива настануть ?” От Я кажу вам: Підійміть ваші очі й погляньте на ниви, які стали білими для жнив. Уже той, хто жне,  одержує наго­роду і збирає плід на вічне жит­тя, щоб разом раділи: і той, хто сіє, і той, хто жне. Адже тут справджується приказ­ка: “Один сіє, а інший жне”. Я послав вас жати те, над чим ви не трудилися; інші трудилися, а ви увійшли в їхню працю!»
Багато самарян з того міста по­вірило в Нього через слова жінки, яка за­свідчила: «Він сказав мені все, що я зробила». Отже, коли прийшли до Нього самаряни, то просили Його, щоби побув у них. І Він пробув там два дні. І значно більше повірило через Його слово.
Жінці ж казали: «Вже не через сказане тобою віримо, адже ми самі почули та знаємо, що насправді Він — Спа­си­тель світу!»

Йн 4, 5–42

Ісус з учнями зранку був у дорозі. Сонце піднялося високо й нещадно пекло. Присівши біля колодязя, Христос ймовірно чекав того, хто допоможе Йому зачерпнути прохолодної води, щоб напитися.

Та коли до криниці прийшла самарянка, і Він попросив її дати Йому пити, це було щось більше ніж одне тільки бажання втамувати фізичну спрагу. Як писала свята Тереза з Ліз’є, «коли Ісус мовив: “Дай Мені напитися”, — Ним керувала Його любов до бідного створіння, котрого шукав Творець всесвіту. Він прагнув любові». Ми можемо спитати: «Чому Ісус Христос так сильно бажав явити свою любов жінці, яка мало що не юдейка, та ще й грішниця, перелюбниця?» Бо така Божа любов. Пресвята Трійця — Бог Отець, Божий Син і Святий Дух — любить кожного з нас. Неважливо, хто ми і які наші гріхи. Той, Хто сам є Любов, дарує її всім і прагне нашої любові у відповідь!

Як же ми можемо втамувати цю спрагу любові Ісуса Христа? Знаходячи час для спілкування з Ним. Не потрібно сприймати це як обов’язок, як щось, що ти «повинен» зробити для Бога. Дозволь Христу наповнювати твою душу. Він так сильно тебе любить, що потребує твоєї неподільної уваги. Він хоче, щоб ти на деякий час відклав усі справи й побув із Ним наодинці. Дай же Христу «пити»! Навіть якщо ти не відчуваєш цього під час молитви — знай, що твоя присутність безмежно радує Його. Коли ти перебуваєш у Його присутності, Він дає тобі «живу воду», яка здатна задовольнити всі твої найглибші потреби й бажання, — воду, що тече до вічного життя (див. Йн 4, 14).

«Господи, допоможи мені прагнути Тебе, як Ти прагнеш мене».

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духу. Як було на початку, і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

Підпишіться на канал «Слово між нами» у Telegram та приєднайтеся до чату Роздумів над Словом Божим у Viber.