Мистецтво прощати охоплює також і прощення собі самому. Терпеливе застосування п’яти головних принципів прощення завжди приносить добрі наслідки. Рішення простити, подолання емоційної рани — це різновид полегшення.
Може статися, ти скажеш: «Я побував почергово всі ці кроки — і нічого, не відчуваю жодного полегшення». Так інколи здається на початкових етапах переламування почуття кривди, коли біль або пам’ять про поранення все ще переповнює серце. Пробачення кривдникові, однак, — це переламний момент; завдання, яке найважче виконати. Попри це перед нами ще залишається щось чи не найважливіше, останній крок, що увінчує цілий процес: прощення самому собі.
Певно, тобі траплялося подумати: «Що ж я за бовдур! Як це можливо, щоб я щось таке впоров?» Або: «Неймовірно, що я дав себе втягнути у таку незносну ситуацію». Такі ствердження опосередковано свідчать про прагнення покарати себе. Навіть якщо ти намагаєшся виправдатися, кажучи: «Ну, що поробиш, таке життя. Я тільки людина. Скоїв помилку». Або: «Сподіваюся, Бог мені це простить». Навіть якщо так, то в глибині душі ти почуваєшся погано, інколи хотів би себе покарати і вдаєшся до самозвинувачень. По суті, це означає одне: «Я почуваюся нічого не вартим. Інші заслуговують на моє прощення, але я — ні. Насправді такого наробив, насправді заслужив покарання. Не вийшло з мене нічого доброго».
Коли прощаєш собі, це зовсім не перекреслює того, що ти зробив, і не звільняє тебе від відповідальності за вчинок і його наслідки. Навпаки, це радше все підкреслює. У процесі прощення собі ти створюєш кращі, ніж досі, умови для пізнання своє особистості, самосприйняття (самоакцептації), прийняття відповідальності, і зрештою звершення в собі зміни. За всіх наших обмежень, ми тоді приймаємо те, ким ми є, і націлюємося на виправлення нашої позиції; може, ми навіть стаємо на добрий шлях, щоб виправити заподіяну кривду — якщо це можливе, — і вочевидь виправити своє життя від поганих схильностей.
Коли не думаєш про виправлення і сумніваєшся в ньому, коли помічаєш, що неналежно керуєш своїм життям, що когось погано сприймаєш, або що зле вчинив у певній ситуації, але спиняєшся при цьому на незадоволенні собою, — тоді може виявитися, що ти нездатний простити собі. Замість цього ти себе звинувачуєш, засуджуєш, плачеш над собою, бідним, або ж караєш себе, замикаючи собі шлях до зцілення і щастя, на які ти заслуговуєш, як і кожна людина.
Що станеться, якщо ми вперто відмовлятимемо собі у прощенні? Уяви собі на мить, як почувається хтось, хто каже: «Немає для мене прощення; я ніщо». Хтось такий закопується у почуття провини, стає пасивним, емоційно тупіє. Його опановує відчуття браку цінності та стан нещастя.
Відмова простити собі становить джерело численних внутрішніх конфліктів, перешкоду в лікуванні ран і віднайденні спокою духа. Коротко кажучи — якщо ми не навчимося прощати себе, то не зуміємо простити і партнера, батьків, близьких і далеких — нікого взагалі. Завдання може бути важке, вимагає зазвичай труду і часу, але відступати перед ним не можна. Труд оплачується пізніше, оскільки вибачення собі становить ключ до психічної стабілізації, емоційного та духовного здоров’я, словом — до зцілення.
Суворий засуд себе самого віддаляє нас від людей, важливих у нашому житті, й від благополучного майбуття. Сумніви у собі ув’язнюють наші можливості. Буває, що перешкодою в прощенні собі стає неусвідомлений гнів або провина; тоді варто поставитися до себе лагідніше й відірватися від тягарів минулого.
Наводячи лад зі своїми провинами, варто замислитися над своїми поглядами і поставити собі питання, чи вони добре служать гармонійному і цілеспрямованому життю. Якщо твій світогляд суперечить незаперечним суспільним істинам і служить причиною поранень інших, то в такому разі якнайбільш відповідний час щось у ньому змінити. Якщо ти скоїв помилки, то не виправиш їх, злостячись на себе, обтяжуючи себе провиною або завдаючи собі кари страждання. Наскільки успіх гарантує нетривалу радість, настільки ж помилка, коли хоч раз став причиною чийогось страждання, потім нагадує про себе довго.
Зауваження помилок у своїй поведінці може викликати почуття провини — зрештою, обґрунтоване і придатне для того, щоб їх уникати на майбутнє. Здатність оцінювати власні вчинки і брати відповідальність за можливо заподіяні кривди, однак, відкриває шлях до прощення собі самому. Воно так само обов’язкове, аби могти прийняти прощення, про яке ти просиш іншу, важливу для тебе людину. Тобі буде легше здобутися на це, коли ти погодишся, що сам — тільки недосконала людська істота, обдарована багатьма позитивними рисами, але й не вільна від вад. Із погодження з власним станом випливає повага до самого себе, яка, своєю чергою, становить умову для поваги до інших.
Стримуючись від осудження інших людей і жорсткого контролю їхніх дій, ти разом із цим стаєш великодушніший до себе. Це вже, власне кажучи, початок пробачення собі — саме ті риси, які ти бачиш в інших, треба прийняти і в собі самому.
Готовність вибачити собі — підстава осягнення гармонії у житті з партнером, а над усе — особистого переживання внутрішньої гармонії, яка сповнює серце любов’ю і дозволяє жити згідно з власними прагненнями.
Коли ти замолоду припускався численних помилок, вони виконували дуже важливе завдання. Тим, що зараз робиш правильно, ти завдячуєш почерпнутій від тих помилок науці. Власне кажучи, цей механізм стосується не виключно молодості: він діє все життя.
Якщо після колись скоєних помилок у тобі залишилося почуття провини, це означає, що ти втратив цінне знаряддя праці над собою.Почуття провини ув’язнює людину в пасивності й шукання для себе кари.
Якщо ти вважаєш, що ні до чого не придатний, пам’ятай, що в цьому понятті міститься осуд — вочевидь непотрібний. Якщо ти маєш схильність так про себе говорити в якому завгодно контексті, ти просто втрачаєш на самоосуд час, який міг при присвятити праці над акцептацією себе.
Старайся думати про себе позитивно: це підтримує і повертає емоційну рівновагу та фізичне здоров’я.
У нас завжди є можливість вибору, а те, який вибір ми зробимо, обумовлює наше життя. Щасливі ми чи нещасливі — залежить від того, яке життя ми вибрали. Прощаючи собі, ми створюємо для своєї психіки умови, щоб вона погоджувалася прощати інших.
фінансово.
Щиро дякуємо!
