Отець Юзеф Тішнер, знаний у Польщі священник, колишній декан філософського факультету Ягеллонського університету, публіцист і теолог, писав також і казки для дітей. Одну з них представимо сьогодні.
Увечері ми сіли на краєчку Вовчикового ліжка і Вовчик став оповідати, що йому розказав метелик. Метелик сидів на коліні Вовчика, говорив пошепки, але Вовчик його чув дуже чітко.
— Як тебе звати? — спитав метелик.
— Я Вовчик і мені вже шість років.
— А я Аполлон Верховинець і мені вже шість годин.
— Шість годин? І ти вже вмієш літати?
— Звісно, але це ж таке просте!
— Зовсім не таке просте, я от не вмію.
— А ти хто?
— Я — людина.
— Я вперше бачу людину. Ти смішний. У тебе смішний ніс і смішні вуха. І ти не маєш крил. Ти каліка? Як ти даєш собі раду без крил?
— Ох, метелику, твоя правда, дуже тяжко жити без крил!
— І в тебе тільки дві ноги. А в мене шість. Тобі не замало?
— Теж правда, замало. Якби в мене було шість ніг, я б ходив утричі далі! Ну і не падав би, і носа б не розбивав.
— Людина не найкраще збудована. А люди їдять метеликів?
— Ні, метелики нам не їжа.
— Це ваша єдина гарна риса. А що їдять люди?
— Люди їдять… булку з маслом і сиром. Зелений борщ, вареники… і морозиво. А мамі окрім цього ще потрібен Красивий Вигляд.
— Красивий Вигляд — це я розумію. А все інше то якась гидота. Метелики цього не терплять.
— А чим живляться метелики?
— Росою з квітів і всім, що росте!
— А де ви літаєте?
— Метелики літають там, де їх посилає таємничий Лісовий Ангел.
— Лісовий Ангел? Я ніколи про такого не чув!
— Це дивно, в лісі кажуть, що люди завжди все чують. Лісовий Ангел приносить розраду кожному, хто входить до лісу. Він відкриває людині очі, щоб вони побачили приховане життя лісу, а також відкриває їй вуха, щоб вони почули спів птахів і мову метеликів. А ще він приносить утіху всім, хто приходить до лісу з болем у серці.
— А розкажи мені ще про Лісового Ангела!
— Якось, давно-давно тому, до лісу, де росли оливкові дерева, прийшов Людський Син. У Нього був великий сум у серці. Він ось-ось щойно спорядив разом зі своїми учнями Останню вечерю. Людський Син знав, що його поведуть на розп’яття. І тоді Він відчув у своєму серці велику тривогу і велику відразу. Ну бо ж ніхто не хоче бути розіп’ятим!
Він так сильно перейнявся, аж на Його чолі виступили великі краплі поту й крові. Він упав навколішки, щоб молитися. І молився так: «Віддали від Мене цю чашу; але – не як Я хочу, а як Ти». Раптом сталося щось незвичайне. Бог послав Йому Лісового Ангела!
Лісовий Ангел виринув із лісу, з-посеред дерев, із тіні й зелені, щоби принести Людському Синові втіху. Обтер піт із Його чола, а в серце влив Духа Мужності. Син Людський потім помер як герой, на хресті за всіх людей, а через три дні воскрес.
І тоді знову дав про себе знати Лісовий Ангел. Він став біля порожнього гробу і сказав до тих, що шукали померлого: «Нема Його тут, Він постав із мертвих, чекає на вас у Галілеї».
Лісовий Ангел вливає в серце силу і вказує Мету всьому, що живе у лісі. Тому все в лісі — мудре і цілеспрямоване. Тільки ось людські очі це не завжди бачать.
— Ой, я би так хотів побачити Лісового Ангела…
Але метелик уже нічого на це не сказав. Він помахав крильцями, здійнявся в повітря як барвиста стрілка, зробив коло над ручаєм і полетів у далину, в напрямку Мети, яку йому вказав Лісовий Ангел. А Вовчик вирішив сам для себе: «Відтепер я ніколи не вбиватиму метеликів. Нехай собі летять до тих незнаних Цілей…»
— Одне мене тільки дивує, — сказав Вовчик сонним голосом, умощуючись в ліжечку. — Одне… Як це той, кому тільки шість годин, знає набагато більше, ніж той, кому шість років?…
Здивувавшись цьому, він заснув. І снилось йому, що він — метелик, і що Лісовий Ангел вказує йому якусь Мету. Але якось він не міг цю Мету точніше роздивитися.
Оповідання взято з книжки «Розмови з дітьми. Небуденні проповіді» о.Юзефа Тішнера, видавництво Znak.
фінансово.
Щиро дякуємо!
