Привіт, мене звати Сашко. Перш ніж почати розповідь про мої гірські пригоди відстанню в тисячу з гаком кілометрів (щоб бути точним — 1060км), зроблю невеличкий екскурс у своє гірсько-похідне минуле.
Моє знайомство з горами відбулося далекого 1999 року. Це був виїзд до польського міста Закопане, що в Татрах. Тоді щось ніби клацнуло всередині, і я відчув неймовірний потяг ходити в гори, підкоряти вершини і хребти. Відтоді вони стали частиною мого життя.
У перші роки вдавалося робити кілька виходів за сезон, але активно займатися походами почав із 2008 року. Звісно, як і більшість туристів, я починав із важких, переповнених рюкзаків, невідповідного вбрання, натертих мозолів та всього іншого, мало привабливого. Проте завжди було бажання змінювати й удосконалювати себе і свої вміння.
Тож насамперед я полегшив спорядження, перейшовши на так званий стиль ультралайт. Це дозволило ходити більше, швидше і комфортніше. З часом збільшилася відстань і тривалість маршрутів. Знову й знову хотілося випробувати себе. Чи зможу я пройти 200км горами? Зміг. А 300? І це вдалося. А чи можу ще більше? Останній мій похід тривав 15 днів, упродовж яких я пройшов 640км. А що ж далі? Зупинитися вже несила. І тут виникла ідея: а чому би не здійснити похід у 1000 кілометрів?! Зрозумівши, що в Українських Карпатах маршрут із такою довжиною навряд чи вдасться спланувати, я почав пошуки локації для його втілення. Вибір впав на сусідню Румунію, адже це близько, ну й там я вже бував.
Планування та підготовка зайняли близько місяця. За цей час, скориставшись сайтом www.alltrails.com, я проклав маршрут, який починався від кордону Румунії з Болгарією та закінчувався на кордоні з Україною. Протягом цього часу активно займався фізичною підготовкою, тренував біг на природі і в тренажерному залі, складав кошторис.
На старті маршруту вага рюкзака становила 4,15 кг без їжі та води (з них 430г — рюкзак із гермомішком, 1,25кг — спальна система, 1,59кг — одяг, 130г — кухня, 150г — тара для води, 630г — електроніка, 50г — аптечка). Детальніший список унизу статті, в першому коментарі. Щоб не виникло непорозумінь, тут і далі «г» — це грами, тут жодної помилки нема. Речі та їжа мають саме таку вагу, а це неабияк може надихнути багатьох на перше знайомство з горами. Бо хата на плечах — це не про нас!
Їжу розраховував згідно з графіком маршруту. Для себе визначив, що в середньому в день проходитиму близько 50км, тож відзначав найближчі доступні пункти поповнення запасів та вимірював середню відстань між ними, щоб прорахувати об’єм провізії, який буде необхідний для наступного переходу. Крім того, завжди додавав запас на один день для непередбачуваних випадків. Загалом вийшло, що весь трансрумунський маршрут я поділив на 10 частин, 10 точок, у яких доведеться «спускатися в цивілізацію» і поповнювати запаси. З дому взяв на чотири дні сушену їжу від українського виробника Happy Elk. Це близько 500-600г на день, плюс сало та 800г сушеного м’яса, яке планував додавати до їжі з урахуванням 7-8г за один прийом.
Забігаючи трохи наперед, зізнаюся, що хоч я й планував місця ночівлі з розрахунку 50км удень при наборі висоти не більше 3000м, проте на практиці вийшло все зовсім інакше, адже бували дні, коли я проходив по 30-35, а бувало й по 70км!!!
6 вересня полудневим потягом із Житомира я поїхав до Одеси. Там був уранці наступного дня, а вже по обіді автобусом дістався Бухареста. На третій день зранку приїхав до столиці Румунії. На місці придбав сім-картку місцевого оператора, щоб бути на зв’язку і мати інтернет, бо перспектива опинитися в горах у чужій країні без будь-яких засобів зв’язку — малоприваблива. Вартість сімки склала близько 7 доларів з інтернетом у розмірі 10 Гб. Хочу додати, що інтернет в Румунії досить хороший і особливих проблем із покриттям майже не виникало, навіть у горах.
Об 11.00 — чергова пересадка. Цього разу на потяг до Оршови, звідки й почнеться мій маршрут. Тривалість переїзду склала близько 8 годин. В Оршову приїхав надвечір, заночував біля села. А вже зранку ґоу до пригод!
Вартість квитка на потяг із Житомира до Одеси — близько 200 грн, автобус з Одеси до Бухареста — 600 грн і електричка з Бухареста до Оршови — ще близько 600 грн. Загалом вийшло близько 1400 грн.
Також варто відзначити ще один важливий момент: знання іноземної мови, а саме — англійської, тому що в Румунії її розуміють досить на хорошому рівні. Знання англійської суттєво покращить ваше перебування.
1
Перший день походу виявився досить легким. Стартував з Оршови і почав плавно набирати висоту.
Цікаво, що від початку і майже до самого кінця походу мене постійно супроводжували собаки. В Румунії їх просто тисячі!!! У кожному подвір’ї по 5-6 псів — у найкращому разі обгавкували, але найчастіше бігли до мене явно з агресивними намірами. Через годину після старту я зустрів собаку (а може, то він мене). Не знаю, чим таким я йому сподобався, але наступні чотири дні ми пройшли разом. Хоча — ні, тепер здогадуюсь… Це було таке ж лякливе падло, як і я, яке при кожному нападі своїх «родичів» кидалося мені під ноги в пошуках захисту, змушуючи відбиватися за двох))).
Швидко зійшов на невисокий хребет, висота якого становила близько 1000м. Мене досить-таки здивували джерела з водою. Якщо в Українських Карпатах хрестом відзначають каплиці або місця загибелі, то в Румунії саме біля джерел ставлять хреста. Тут точно не помилишся: бачиш хрест — є вода!
Ближче до вечора рельєф місцевості почав змінюватися, відкрилися чудові скелі.
За 45 км маршруту висота була близько 1200-1300м. Щодо маркування шляху, то воно тут присутнє, але частково. Найбільше вражала повна відсутність туристів. Та й не тільки туристів, повна відсутність людей! Повна!!! Для тих, хто шукає місця, де можна побути наодинці та ще й насолодитися красою природи, це саме те що треба.
Так виглядала наша з псом перша ночівля на маршруті. Під тентом було тепло, сухо й комфортно.
2
Настав другий день, а разом із ним і мої веселі пригоди. Відразу почалися стрімкі підйоми, але був упевнений, що, піднявшись на хребет, ітиму стежкою. А от і ні! Стежки там не виявилося зовсім, довелося йти високою травою. Земля під ногами була м’якою, іти було важкувато. Найцікавіше, що там була розмітка, виконана у вигляді височезних стовпів заввишки понад 2м. Тож я не помилився трасою. Загадкова виявилась ця місцевість, навіть не знаю, з чим її можна порівняти. Мабуть, із Боржавою, — але без сліду цивілізації.
А під час обіднього привалу трапився черговий неприємний випадок. Залишивши речі, я пішов по воду до джерела, яке знаходилося за 50м. У цей час прибіг чужий собака, вхопив перший пакет, який внюхав. На жаль, там була майже вся моя їжа. На наступні 2,5 дні в мене залишились два пакети сушеного м’яса по 100г та 2 солодкі батончики. За день я пройшов лише 28км, був пригнічений і сильно втомлений.
3
Втрата їжі значно обмежила мій раціон на наступні два дні. Запарював по 50г м’яса на сніданок та вечерю, хоча при цьому довелося пройти близько 75км. Брак їжі компенсував брусницею, якої виявилося просто неймовірно багато.
Упродовж цих днів постійно траплялися пастуші хижі, проте людей я так і не зустрів.
Наприкінці третього дня подорожі я увійшов на територію парку Домоґлед-Валя-Черней. Тут оку відкрилися дивовижні краєвиди!
4
У перші дні походу мені просто неймовірно пощастило з погодою. Дощу не було зовсім, сонячно й тепло, а температура вдень від 25 до 30°C.
На четвертий день, коли почався спуск, усі мої думки зводилися до булки з молоком… Вирішили з псом, що знайдемо найближчий магазин і смачно повечеряємо. Але не судилося здійснити цю маленьку мрію. Коли ми вийшли на автомобільну дорогу, машина збила собаку. З болем у серці я був змушений продовжити свій шлях, але вже на самоті…
Дійшов до центру міста Вулкан, купив їжу, повечеряв та ліг спати у місцевому парку.
5
Наступного, п’ятого дня я встав близько 5 ранку, зібрав речі й попрямував до сусіднього міста Петрошань, закупив харчів. Із міста починається підйом до національного парку Паранґські гори. Він проходить однойменним хребтом (один із гірських масивів Румунських Карпат). І тут знову відкрилися просто неймовірні краєвиди.
Аж тут я нарешті побачив туристів! Більшість прямували на Паранґу Маре (2519м), найвищу вершину хребта. Для цього рельєфу характерна суміш трави й каміння, а сам масив — це просто шалений перепад висот.
За день вдалося пройти близько 40км із набором висоти 3500 метрів. Увечері на мене чекав стрімкий спуск із сипухою, а тут, як на зло, став розряджатися налобний ліхтар (чергова настанова для туристів: завжди в таборі звечора перевіряйте свої ліхтарі!)
Води в мене не залишилося зовсім, тому вирішив, що впаду на ночівлю біля першого джерела. Так і сталося. Щойно спустився вниз — знайшов чудове місце з водою, де повечеряв і заночував.
6
На шостий день я проходив живописними луками, які, вигорівши за літо на сонці, переливалися всією гамою зеленкавих, піщаних і золотих відтінків.
Складалося враження, що йду не гірським лугом, а якимось пшеничним полем.
За планом, був наступний спуск, а далі черговий підйом на наступний невеликий хребет. Проте незабаром стежка закінчилася і почався завал із дерев. Пощастило, що це тривало всього декілька кілометрів. Нарешті спустившись, я вийшов до автомобільної дороги, перейшов її, а далі, на ґрунтовій, на мене чекав величезний «сюрприз». Це була ціла зграя собак, близько 30, які перегородили шлях, фактично вистроївшись у шеренгу і не даючи змоги пройти. Зазвичай у горах, коли зустрічаєш отари з пастухами, ті завжди допомагають пройти туристам, відганяючи собак. Тут же я не бачив нікого! Тож довелося повернути назад і заточити коло завдовжки майже у 15км.
Виявляється, у кожної негативної ситуації є свої плюси. Я вийшов на Трансальпіну (одне з високогірних шосе у Румунських Карпатах).
Тут натрапив на невеличкий базар, випив смачної кави, пообідав і прикупив різного.
Варто нагадати про небезпеку ходьби румунськими узбіччями. Пішохідної зони немає, обабіч усюди стоять відбійники і залишається максимум 50см для проходу.
Швидко подолавши шосе, я знову вийшов на ґрунтову дорогу. І знову американські гірки: вгору-вниз, вгору-вниз. І знову отари овець, пастухи й собаки, собаки, собаки… Врахуйте, що в Румунії без палиць нема що робити. Навіть якщо ви раптом не взяли з собою трекінгові, то потрібно виламати їх, щоб мати чим відбиватися.
Цього дня було досить спекотно, останню воду я набрав близько 16.00 (дві пляшки по 0,5л), а наступне джерело зустріну аж близько полудня наступного дня.
Недолік таких маршрутів — ти не знаєш, де буде наступне джерело. Це сповільнює і доводиться йти навмання. Ти змушений підлаштовувати місця своїх ночівель до місць із водою.
Ввечері, а це вже було близько восьмої (у вересні сонце вже сідає швидше), знайшов траверс із гори (хоча його й не було по карті) і довелося проходити височезним триметровим жеребом (альпійська сосна, чагарник). Добре, що принаймні прорізаним. Уже навіть подумав, що як знайду джерело з водою, то й заночую тут, просто на стежині. Проте моїм планам не судилося здійснитися, адже тут відбулася моя перша зустріч із ведмедем!!! Метрів за 50 від себе я побачив здоровенного чорного ведмедя, який поволі, манірно переходив стежку, перевалюючись з лапи на лапу. Прямо як у казці. Пройшов і пішов собі донизу. Я встав як укопаний, а в голові промайнула думка: як же круто, що він мене не помітив! Надів налобний ліхтар, бо вже добряче стемніло, і дуже обережно продовжив спуск, дослухаючись до хрускоту, який видавав Михась, прокладаючи собі шлях у лісі. Внизу наткнувся на чергову отару овець і, звісно ж, псів. Проте цього разу поталанило, пастухи були на місці й допомогли.
Нарешті вибравшись із жеребових нетрів, я знайшов чудову галявину, де став на ночівлю.
7
Наступного, сьомого дня продовжив блукання джунглями з жереба, де все ж таки вдалося натрапити на воду. Правда, для цього довелося пройти близько 20км. Але ж скільки щастя вона принесла!
Пообідав, настрій пречудовий. Дивлюся, що по навігатору до найближчого населеного пункту Лазарет, куди я планував спуск для поповнення провізії, залишається близько 20км, і радію, що все складається просто чудово. Пройшов черговий хребетик, шукаю спуск. А тут стежка закінчується і починається… як би то його сказати… Ну, те, що на фото.
За всю багаторічну похідну практику такого я не бачив. Це було чи не найгірше, що мені випало за всі походи! Спускався по джерелу, проте кількість прохідних місць дедалі меншала. Повсюди були зарості ожини й купа ведмежих слідів. Далі маршрут ще більше ускладнився. Додалися невеликі водоспади, заввишки до двох метрів, якими не було змоги спуститися. Доводилося повертати назад і обходити їх збоку. Це забирало просто шалену кількість часу й сил. А потім настав критичний момент, коли я вийшов на водоспад заввишки близько 5 метрів. Униз зійти змоги не було. Довелося дертися вгору на триметрову скелю, вкриту кущами з ожини. Пообдиравши, порозбивавши ноги до крові, вдалося таки подолати і цю перешкоду. Заночував між двома височезними скелями біля ріки на килимку.
8
Я бозна-де. Ноги в суцільних подряпинах і залиті перекисом. Правда, паніці я не піддався. Це найгірший ворог у важких ситуаціях. Розумів, що потрібна максимальна концентрація, щоби знайти вихід до людей. Зібравши волю в кулак, рушив далі. Попереду — чергові зарості ожини й черговий каскад водоспадів. Проте, на щастя, їх було не так багато, щонайбільше три-чотири. Йду далі, аж бачу — лежить старе колесо від автомобіля. Фуххх! Ніби з душі тягар упав. Настав момент емоційного розслаблення, бо я зрозумів, що рухаюся в правильному напрямку. Далі був спуск до Лазарета. Проте виявилося, що це не населений пункт, який я бачив на карті, а якийсь невеличкий хутір із декількома дрібними адміністративними будівлями й без жодного магазину. З продуктів у мене залишилось 200г рису. Добре, що при дорозі місцева бабуся продавала сир. Купив у неї кусень понад 1кг. Це був увесь мій запас харчів на найближчі 70-75км.
Так починався мій підйом на хребет Феґераш.
До речі, відзначу, що від Лазарета маршрут добре маркований, проте він не дуже популярний, бо туристи переважно стартують із Брашова. Так що людей я побачив аж через 20км шляху.
І саме на цьому відрізку відбулася моя друга зустріч із ведмедем. Зійшовши вгору і вийшовши з лісу, я опинився на хребті. Трішки розслабився, бо знав, що нарешті йтиму по прямій, а попередній підйом був досить затяжним і з великим набором висоти. Аж раптом за метрів 200 від себе побачив ведмедя. Він безтурботно займався своїми ведмежими справами. Рекомендації для таких випадків кажуть, що потрібно голосно кричати, гримати і т.д. Проте це все гарно на папері. Я став як укопаний, а далі легесенько почав відступати назад. І саме в цей момент він мене побачив! Піднявся на задні лапи й рушив у мій бік. Ведмідь на мене — я назад. Відступаю в бік лісу (добре, що до нього зовсім недалеко), дистанція між нами поступово починає скорочуватися, заходжу в ліс, бачу, що ведмідь мене вже втратив із поля зору, і стрімголов біжу вниз. Скинув близько 300 метрів по висоті, вийшов на галявину. Не знаю чому, але того дня вже не хотілося йти далі…
Після двох невдалих днів, коли доводилось то пробиратися непролазними хащами, то втікати від ведмедя, захотілося просто спуститись, усе покинути, закінчити маршрут і повернутися додому. Почав спуск вниз, аж раптом почув дике ревіння. Що, знову ведмідь?! Скільки ж можна?!! Довелося повернутися на ту галявину і там заночувати. Потім виявилося, що то були лосі, в яких саме тривав шлюбний період… Але про це я дізнався тільки згодом))) Розклав тент, розпалив багаття, повечеряв і швидко заснув.
9
Зранку дев’ятого дня я прокинувся бадьорий і повний сил. Навіть забув про не зовсім романтичну зустріч із ведмедем, і що знову доведеться пройти тим самим шляхом. Поснідав і попрямував до наступних пригод. Відстань до місця зустрічі з Михасем проходив досить насторожено і постійно озирався навсібіч. У глибині душі радів, що вчора не зійшов із дистанції. За декілька годин я таки вийшов на хребет і мені відкрився Феґераш в усій його красі. Що тут сказати? Важко знайти слова, щоб описати все побачене.
Мій маршрут вів до гори Неґоя. По дорозі траплялися мальовничі озера.
На хребті зірвався шалений вітер. Довелося вдягнути на себе все, що було з одягу, навіть пончо-тент.
До Неґої ведуть два маршрути, один гребнем хребта, а на другому треба добряче скинути висоту, щоби потім зійти на гору. Довелося обрати другий, адже пориви вітру не дозволяли безпечно пройти коротким шляхом.
Перед самою горою зустрів групу туристів зі Словаччини. Трішки поспілкувалися. Вони розповіли про туристичний притулок на спуску з гори.
На вершині я майже нічого не побачив через сильний туман.
Спуск із гори був досить стрімким і скелястим, місцями провішано ланцюги. Спершу я планував вийти на шосе Трансфаґараш, але, діставшись притулку, піддався спокусі залишитися. Таких комфортних умов я ще не зустрічав! Там було світло, розетки. Це все живилося від сонячних панелей. (До речі, сонячних панелей у горах Румунії я зустрічав немало. Навіть одного разу на даху місцевої каплички, де можна було підзарядити телефон). Туристів у притулку не бракувало. Суцільний інтернаціонал: поляки, французи, чехи, словаки, румуни. Найпечальнішим було те, що всі вони володіли англійською мовою, на відміну від мене (вчіть англійську!!!). Проте вдалося поспілкуватися з поляками, бо польську я знаю добре.
10
Наступного ранку встав пізнувато, близько восьмої. Зібрався й побіг до шосе. Вчора польський турист сказав, що до шосе близько 2 годин, але мені так сильно хотілося кави й чогось солоденького, що цей шлях я здолав за годину. Докупив на базарчику харчів. Усі кав’ярні, їдальні виявилися зачиненими! Зазвичай у Румунії вони відчиняються о 10.00, але тут чомусь не поспішали і відкрились аж об 11.00. Замовив обід і дочекався словаків з учорашнього притулку. Так у хорошій компанії досидів аж до другої дня. Вийшов на Молдавяну вже майже біля третьої, а попереду було 12км.
Підйом виявився досить складним, адже постійно доводилося то різко набирати висоту, то її скидати. Загалом за перші 54км хребта Феґераш набір висоти склав близько 6500м.
На Молдавяну хотів піднятися ще за денного світла, адже багато читав, що з її вершини відкриваються дуже красиві краєвиди. Та знову не так сталось, як гадалось…
На хребет, що веде до гори, я вже йшов із ліхтарем, який мене підводив у попередні дні, й молився, щоб цього разу він світив справно, бо місцевість була досить скелястою, зі стрімкими урвищами, в багатьох місцях провішані ланцюги. Якби світло згасло, довелось би ночувати просто на хребті: просуватися наосліп небезпечно для життя.
Вечір був досить холодний. Коли я дістався притулку, вже було пізно і всі спали (близько 15 туристів). Місця вільного не було, тому ліг спати на підлозі.
11
Наступного, одинадцятого ранку було дуже холодно. Температура впала до -5°C. Усе навколо вкрилося інеєм. Навіть не поснідавши, я вирушив на маршрут, бо хотілося повністю пройти Феґераш і вийти на ночівлю перед Пятра Краюлуй (вузький вигнутий хребет завдовжки 25км).
По дорозі траплялося чимало рефуджіо (румунський аналог української колиби). Проте на відміну від наших колиб, де є змога придбати хоч деякі продукти, там це марна справа. Зате вдалося знайти заварну каву! (А заварю її аж наступного дня.)
Після обіду вдалині я побачив хребет Пятра Краюлуй. Зрадівши побаченому — відстань здавалася невеликою, — думав, що скоро впаду на ночівлю. З Феґераша до Пятри є декілька маршрутів, я вирішив іти самим хребтом, не спускаючись. Потім про це пожалкував. Закінчувалася вода і довелося лізти через якісь завали дерев. Аж тут фортуна нарешті мені усміхнулась. Я знайшов півторалітрову пляшку з водою! До десятої вечора йшов у повній темряві, але потім помітив у лісі невелику галявину. Там розклався, повечеряв і ліг спати.
12
Зранку, швидко поснідавши, вирушив на хребет. Через півтори години почався підйом, стрімкий та небезпечний. Пятра Краюлуй — досить скелястий, проте по-своєму красивий хребет. Це, мабуть, місце, де досвід скелелазання став би в нагоді. В мої плани не входило повне проходження цього хребта. Мені потрібно було лиш вийти на нього, і фактично одразу спуститися. Близько першої дня я зійшов на хребет і став спускатися. Спуск був дуже-дуже стрімким, доводилося йти кам’яними осипами. Хоча в цьому випадку важко сказати «йти», адже місцями доводилося мало не з’їжджати на м’якому місці… Сяк-так його подолав. Маршрут повів рівниною до Бучеджі (гірський масив).
По дорозі до масиву спустився в село, поповнити запаси провізії, а на ночівлю став майже біля самого хребта на березі ріки.
13
Зранку — на маршрут. Після трьох годин підйому, вже майже вийшовши на хребет, я згадав, що на місці ночівлі забув павербанк і кабелі для зарядки. Довелося повертатися. Вже коли спустився й забрав свої речі, вирішив, що на хребет піду іншим маршрутом, який пролягав через село.
У румунських селах, якими я проходив поблизу національних парків, є дуже багато кімнат для відпочинку або будиночків, які здаються туристам.
Отож вирішив скористатися ситуацією і пообідати у місцевій колибі. Замовив картоплю з відбивною та грецький салат. Порція була така велика, що навіть частину я забрав із собою.
Смачно пообідавши, пішов удруге на хребет. Але день був надто насичений, тож підйом давався важко, а далі потрібно було ще перейти через перевал.
На самому перевалі я доїв салат, насолодився краєвидами і почав спуск.
Довелося сходити кам’яними осипами. Бучеджі запам’ятався скелями, які за тисячоліття під дією вітру й дощу набули подекуди химерних форм. Так я вийшов до величезного комплексу, де повечеряв. І так закортіло в цьому місці залишитися на ночівлю, адже до наступного міста, Предяла, залишалося ще близько 15-20 км. Але, зібравши волю в кулак, рушив далі. За півгодини зовсім посутеніло, довелося надягати ліхтар. Дорогою проходив через кладовище, де на мене знову накинулися собаки. Знову врятували пастухи. Коли зайшов у селище — чергове колоритне румунське містечко, — то фактично вся моя електроніка розрядилася (останнім здав годинник). Тому я вирішив ночувати в готелі, хоч це було непросте рішення. (Вартість ночівлі в готелях Румунії починається від 100 лей, що дорівнює близько 600грн.) Поставив техніку заряджатися, але, певно, кабелі десь були пошкоджені — зарядилося тільки на одну поділку з чотирьох.
14
За спиною — 470 пройдених кілометрів та найважчий відрізок маршруту. Хотілося ще на день залишитися в номері, відпочити й насолодитися панорамами хребта Бучеджі, які відкривалися з мого вікна. Але я рушив далі. Перших 10 кілометрів маршруту пройшли рівниною із незначним набором висоти.
Потім почався підйом на хребет, проте він не був затяжний і вже через годину я на нього вийшов.
Його протяжність складала близько 15км, а потім почався спуск ґрунтовою дорогою, якою я йшов близько 20км. Цього дня я подолав десь 50км і став на ночівлю біля автостради. За планом мав дійти до початку підйому на наступний хребет, але було вже темно, а йти вночі румунськими дорогами досить-таки небезпечно.
15
Для мене це був незвичайний день.
Прокинувся рано і перших 6-7 км йшов автострадою, потім повернув на ґрунтову стежку, де мене чекав підйом на хребет. Стежка була добре маркована, хоча вся завалена деревами та обплетена кущами ожини. Стояв сильний туман, і коли я піднявся на хребет, на мене чекали краєвиди у вигляді скель химерної округлої форми.
Через півгодини ходьби хребтом знову все затягнуло туманом і почався сильний дощ. Коли дощ ущух і навкруги розвиднілось, показався величезний комплекс із рестораном. Всередині було дуже тепло, затишно — і жодного відвідувача, тому просто минути це місце я не міг. По обіді дощ посилився, а спуск проходив листяним лісом. У мене закінчувалась вода, а джерела так і не траплялися. Близько 10.00 вечора я вирішив, що пора ставати на ночівлю. Місце вибрав між величезними дубами. Розтягнувши тент, швидко заскочив під нього, переодягнувся в сухе, заліз у теплий спальник і вмить заснув. Цього дня пройшов плановані 50км.
16
Наступний день виявився одним із найлегших на маршруті. Набір висоти склав близько 1300м, а пройшов я близько 60км. Мій шлях пролягав лісами та ґрунтовими стежками.
Подоланий шлях повільно наближався до попереднього рекорду в 640км. Кросівки почали не витримувати навантаження і їх весь час доводилося підклеювати. Спочатку це були дрібні підклейки, а потім я вже фактично лив той клей в усі дірки. Проте вірив, що вони протримаються до кінця.
17
Ті самі букові ліси і дороги, чергові хащі, крізь які доводилося продиратися, проте без особливих складнощів.
18
Наступного дня я подолав близько 70 км з набором висоти у 2500м. У ці три дні постійно була можливість докупляти харчі в місцевих магазинах. З приємного було те, що в кожному з них, та й узагалі по цілій Румунії, можна було без проблем розрахуватися банківською карткою. Щодо ночівель, то на привали ставав близько 10.00 вечора, хоча в цей час темніло близько восьмої; але оскільки маршрут був нескладний, я вирішив проходити якомога більше.
19, 20
Знову сильно розболілося коліно, особливо при ходьбі по прямій, і я вже з нетерпінням чекав на підйоми, де біль загадковим чином зникав. Я дійшов до містечка Балан, з якого відкривалися красиві краєвиди на хребет
Почала відчуватися втома, як фізична, так і психологічна. Хотілося вже якнайшвидше все закінчити. Тож неподалік від підйому на сам хребет я став на ночівлю.
21
Швидко прокинувся — і вйо на хребет! Цього дня багато не фотографував, хоч сам масив достатньо мальовничий.
Там є притулок, де можна переночувати.
Впродовж останніх п’яти-шести днів я регулярно зустрічав диких тварин на маршруті: олені, лосі. Тільки тут я зрозумів, що ревіння лося під час шлюбних ігор дуже нагадує ревіння ведмедя. На спусках лосі паслися просто табунами!
22
Наступного ранку встав близько п’ятої, оскільки лосі так сильно ревли, що неможливо було спати вночі.
Ремонт кросівок перейшов у стадію наклеювання латок із кубену. Хотілося завчасно завершити похід. Але це не перший мій тривалий похід у гори, я знав, що треба перетерпіти, перемогтися, і все буде гаразд.
У першій половині дня йшов низовинами, а вже по обіді почався підйом. І тут я ожив! Додаток Mapy.cz показував, що залишилося близько 100км. Майже посередині стояла метеостанція, де я запланував ночувати. Внутрішній голос казав: ти повинен це зробити!!!
Коли до метеостанції залишалося 8 км, почалися чергові завали, вибоїни, сильно похолодало, хоча за дня було досить тепло; землю встелив туман. Вечоріло, стежки не було, а орієнтиром був ліхтар, що горів на станції. Я дійшов до неї, постукав в двері, проте ніхто не відчиняв. Надворі здійнявся сильний вітер. Вирішив спробувати в останнє, кинув камінець у вікно. Визирнув наглядач, який впустив мене всередину. Ночівля коштувала мені 20, бо більше я при собі не мав. Плюс мене напоїли чаєм. І я переночував на ліжку! Справжньому ліжку!!! Після стількох днів марафону спати на ньому було цілковитим блаженством.
Коли до метеостанції залишалося близько 20км, я вийшов на полонину, де побачив знак: «Обережно, злі собаки!» Я здивувався, адже таких знаків у горах ніколи не зустрічав, тож спокійно йшов собі далі. Аж тут, щойно я зійшов вище, на мене вискочило п’ять кавказьких вівчарок. Вони просто летіли назустріч. У голові промайнуло, що тут настане мій кінець. Але вчергове пощастило. Саме в цей момент місцевий румун їхав на позашляховику на полонину й зупинився між нами. Я заскочив у машину, тож собаки залишилися ні з чим. Чоловік провіз мене два кілометри.
23
І ось настав ОСТАННІЙ ДЕНЬ мого маршруту. Прокинувся досить рано і вийшов на дорогу. Усвідомив, що подолав уже тисячу кілометрів. За цей час я схуд на 10кг і почувався втомленим.
Вплинуло, мабуть, ще те, що спілкування з людьми протягом усього маршруту було просто мізерним. Самотність виснажувала.
До кінця залишалось ще 40 км, які здолав дуже швидко і вже по обіді прийшов на кінцеву точку в місті Ватра-Дорней.
Емоцій не було. Просто хотілося додому якнайшвидше. Усвідомлення того, що мені вдалося здійснити, прийде потім, через тижнів два після повернення.
Підсумки
Основна мета була в перевірці своїх сил: як фізичних, так і психологічних — на довгих дистанціях, особливо при середньому темпі у 50км за день. Найважливіше в таких тривалих маршрутах — усвідомлення, що вони колись завершуються, і якщо на якомусь етапі у вас виникає бажання зійти з дистанції, кинути все і повернутися додому, то не варто робити поспішних дій. Потрібно сісти, відпочити, добрячи подумати, а потім приймати рішення.
Позитивним фактором, який дозволив мені долати значні відстані, став легкохідний стиль. Він передбачає зменшення ваги спорядження та одягу, ночівлю під тентом, використання безкаркасного рюкзака та інших легких речей.
Тривалі маршрути, особливо соло, дозволяють побути наодинці зі своїми думками, з природою, втекти на якийсь період від цивілізації, перезавантажити свій внутрішній акумулятор і знайти відповіді на свої ж запитання.
Спогади від таких походів залишаються в пам’яті надовго. Попри те, що минуло понад півроку з моменту його завершення, тільки завдяки карантину в мене нарешті з’явилося більше вільного часу, щоб викласти всі думки. І коли я це зробив — з’явилося відчуття, ніби знову пройшов увесь шлях і все пережив. Усі яскраві емоції та тривоги, страхи та радісні моменти постали з глибин пам’яті. Пишу ці рядки і згадую Більбо Беґґінса, який повернувся додому після мандрівки в Морію…
Похід у 1060 км, думаю, не останній. На цьому планую не зупинятися, а лише збільшувати відстані.
Щодо витрат, то вся мандрівка обійшлася у 500 доларів, з яких левова частка грошей пішла на харчування в кафе та ресторанчиках. В принципі, якщо докупляти тільки продукти, то це може обійтися значно дешевше.
фінансово.
Щиро дякуємо!
