Немало святих (від святого Луки, Євангеліста і аж до св. Джанни Беретти Молла) були медпрацівниками. Але в той час, коли наші медики працюють на межі людських можливостей, не завадить познайомитися ще із кількома заступниками медпрацівників, особливо тими, хто піклувався про хворих у надзвичайних ситуаціях.
Святий Антоній Нґуїн Хю Кунь (1768-1840) був солдатом, чоловіком, батьком, лікарем, меценатом, катехитом і мучеником. Протягом своєї медичної кар’єри він лікував бідних безкоштовно, а його благородність у догляді за хворими під час епідемії холери та придбання за свій кошт необхідних ліків стали безперечним аргументом для місцевого єпископа призначити Антонія катехитом у селі і керівником релігійного життя за відсутності священника. Коли Кьонх був заарештований у віці 72 років, він продовжував займатися медициною у в’язниці, виписуючи ліки, які зцілили дружину тюремника, лікували його ж обвинувачувачів і інших ув’язнених. Коли його страчували, він подякував Богові за дар мученицької смерті і випалив останню сигарету.
Свята Марія Бертілья Боскардін (1888-1922) була не дуже яскравою жінкою. Її висміювали у сім’ї, однокласники і навіть священник. Але її релігійне керівництво помітило, що (попри її простакуватість і неграмотність) вона — геніальна медсестра. Перелякані діти враз заспокоювалися перед нею. Вона була сміливою, а також доброю і талановитою: коли повітряні нальоти загрожували лікарні під час Першої світової війни, Боскардін наполягла на тому, щоб залишитися з пацієнтами, яких не можна було переносити. Одного разу заздрісний начальник перевів її до пральні. Але вже за чотири місяці Боскардін повернули до лікарні та зробили старшою медсестрою. Вона все життя служила медсестрою (незважаючи на осуд і заздрість інших), поки не померла від раку у віці 34 років.
Блаженна Лідуіна Менеґуцці (1901-1941) була салезіанською медсестрою в ефіопській лікарні. Від моменту приїзду до неї зверталися люди кожної раси та релігії, визнаючи, що вона піклується про них так, як піклується про Ісуса. Коли під час Другої світової війни почалися бомбардування, її ім’я було на вустах кожного пацієнта. Під час найстрашніших бомбардувань, коли інші втікали чи ховалися, можна було побачити, як Менеґуцці перевозить поранених до притулку, хрестить помираючих дітей та допомагає вмираючим християнам здійснити акт каяття. Врятувавшись від вибухів, Менеґуцці померла від раку задовго до того, як закінчилася війна.
Блаженний Артемід Затті (1880-1951) був італійсько-аргентинським фармацевтом та адміністратором лікарні. Салезіанський монах Затті був призначений доглядати священника з туберкульозом, від якого одразу ж і захворів, але якимось дивом одужав. Не маючи медичного ступеня, Артемід керував лікарняною аптекою, куди його призначили, і поступово почав доглядати пацієнтів. Він неустанно їздив по місту з проханнями про пожертви, і так спромігся повністю відремонтувати та оснастити лікарню найновішим обладнанням. Врешті-решт, Артемід здобув ступінь фармацевта, але надалі піднімався о 4:30 кожного дня, щоб провести ранок у молитві, їздив на велосипеді до хворих навіть уночі.
Слуга Божий Такаші Наґай (1908-1951) працював хірургом під час китайсько-японської війни, яка навчила його швидко працювати в розпал хаосу. Після війни він отримав ще одну медичну підготовку і став лікарем-рентгенологом, але знову потрапив до війська після повітряного нападу на Нагасакі. 9 серпня 1945 року після удару атомної бомби Нагай зразу ж пішов на вулиці міста. Цілими днями він служив тисячам жахливо поранених людей, ще не знаючи, що його дружина була вбита в результаті вибуху. Через кілька років Нагай помер від радіаційного отруєння. За цей час устиг видати кілька збірок своєї поезії.
Блаженна Марія Тронкатті (1883-1969) була сестрою-салезіянкою, яка служила медсестрою в Італії у Першій світовій війні. Після цього вона поїхала до Еквадору, де в умовах джунглів її примусили зробити операцію пораненій місцевій жінці. Чудом Тронкатті провела її успішно і, завоювавши довіру людей, наступні 45 років євангелізувала корінне населення, надаючи медичну допомогу та навчаючи місцевих медсестер.
Джузеппе Амброзолі (1923-1987) був італійським священником і лікарем-місіонером в Уганді. Там він почав будувати лікарню, працюючи як звичайний робітник, особисто контролював цегельне виготовлення. Він також побудував школу акушерства. Повернувся до Європи лише для навчання та збору коштів. Його робота в Уганді стала причиною виснаження організму, зокрема дефіциту крові, яку Амброзолі часто здавав для хворих. Витривалість Амброзолі була вражаючою, адже він невтомно працював зранку до ночі, та врешті-решт, ресурси організму вичерпались і він помер у 63 роки. В листопаді нинішнього року має відбутися його беатифікація.
фінансово.
Щиро дякуємо!
