Люди, які моляться, знають, що надія сильніша за знеохочення

Третя катехиза Папи Франциска з циклу про молитву, була присвячена створеному світові, який спонукає нас до молитви.

Люди, які моляться, знають, що надія сильніша за знеохочення, та вірять, що любов сильніша від смерті та одного дня тріумфуватиме, хоча й не знають, яким чином. На це звернув увагу Папа Франциск під час загальної аудієнції в середу, 20 травня 2020 р., присвятивши свої роздуми молитві у світлі таємниці створення світу. Бо, за його словами, вже той простий факт, що ми існуємо, «відкриває серце людини на молитву», повідомляє Vatican News.

Подячний гімн

Як зазначив Святіший Отець, перша сторінка Біблії схожа на «великий гімн вдячності», адже розповідь про створення ритмізована ритурнелями, які оспівують доброту та красу кожної існуючої речі. Бог Своїм словом кличе до існування, й кожна річ починає існувати. Й «краса і таїнство створення зроджують в серці людини перший порух, який викликає молитву».

Людина не є ніщо

«Молільник споглядає таємницю існування навколо себе, бачить зоряне небо над собою, яке сьогодні астрофізика показує нам в усій його безмежності, й запитує про те, який же задум любові повинен стояти за настільки величним ділом!… І що є людина в цьому безмежному розмаїтті?» – вів далі Папа, відповідаючи словами 89 Псалма: «Практично ніщо», тобто, дуже тендітна істота, що народжується і вмирає, але, водночас, «серед усього всесвіту людська істота – єдине створіння, що усвідомлює таке величезне багатство краси».

Таким чином, за словами Святішого Отця, молитва людини «тісно пов’язана з почуттям здивування». Велич людини є «нескінченно малою, якщо порівнювати з розмірами всесвіту», однак, «людина не є ніщо», в молитві утверджується «відчуття милосердя». «Ніщо не існує випадково: таємниця всесвіту полягає в доброзичливому погляді, який хтось перехрещує з нашим. Псалом стверджує, що ми створені мало що меншими від Бога, увінчані славою та честю. Величчю людини є взаємини з Богом: вони є її коронуванням. З природи ми є практично нічим, незначні – природи, які сьогодні є, а завтра нас нема, але з покликання ми – діти великого Царя!» – наголосив Наступник святого Петра.

Наново розпалити іскру надії

Святіший Отець зазначив, що йдеться про досвід, який пережили чимало з нас: якщо життєві труднощі загрожують погасити в нас дар молитви, вистачить споглядання зоряного неба, заходу сонця, якоїсь квітки, щоби «наново розпалити іскру вдячності». І саме цей досвід, правдоподібно, лежить в основі першої сторінки Біблії. Адже коли відбувалося редагування біблійної розповіді про створення, Ізраїльський народ переживав не найкращі дні: ворог окупував їхню землю, депортував чимало земляків, «не було ні батьківщини, ні храму, ні релігійного, ні соціального життя»…

«Однак, відштовхнувшись, власне, від великої розповіді про створення, хтось починає знаходити причини для вдячності, прослави Бога за існування. Молитва – це перша сила надії. Саме так, молитва є першою силою надії: ти молишся, і надія зростає, чинить поступ. Можна сказати, що молитва відчиняє двері для надії. Бо люди молитви оберігають базові істини; це те, що вони повторюють, насамперед, собі самим, а тоді – іншим: це життя, незважаючи на всі свої труднощі та випробування, незважаючи на важкі дні, наповнене благодаттю, яка заслуговує на подив. І як таке, його слід завжди обороняти та захищати», – мовив Папа.

Носії радості

Підсумовуючи, Святіший Отець підкреслив, що люди, які моляться, знають, що «надія є сильнішою від знеохочення» та вірять, «що любов сильніша від смерті». Вона, безумовно, одного дня тріумфуватиме, «хоч і в час та спосіб, нам незнані». Люди молитви «носять відображеними на своєму обличчі сяяння світла, бо навіть і в найпохмуріші дні їх не перестає освічувати сонце. Молитва просвічує душу та серце, але також обличчя, навіть в найтемніший час, навіть серед найбільшого болю».

«Всі ми є носіями радості. Чи замислювалися ви над тим, що є носіями радості? А чи віддаєш перевагу тому, щоб приносити лихі новини, речі, що засмучують? Всі ми спроможні приносити радість. Це життя – дар, даний нам Богом, і воно надто коротке, щоби провести його в смуткові, в гіркоті… Прославляймо Бога, радіючи самим фактом існування. Погляньмо на всесвіт, на всю красу, погляньмо й на наші хрести, кажучи: “Однак, Ти існуєш, Ти створив нас такими, для Себе”. Відчуймо цей неспокій серця, що спонукає дякувати Богові та прославляти Бога. Ми є дітьми великого Царя, Творця, що вміють розгледіти Його підпис у всьому створінні, тому створінні, яке ми сьогодні не оберігаємо, але Бог створив його з любові, воно носить в собі Його підпис. Нехай же Господь допомагає нам дедалі глибше це розуміти, викликаючи бажання сказати: “Дякую”. І це “дякую” – це прекрасна молитва», – сказав Папа.