Дім вдома

Тиждень виховання-2020

З 2 по 8 червня 2020 у Римо-Католицькій Церкві в Україні триває IV Тиждень виховання. Це ініціатива, спрямована на те, щоби звернути увагу всіх членів Церкви та людей доброї волі на важливість виховання добрих християн і громадян.

Цьогорічний Тиждень виховання присвячений темі «Дім вдома» («Благословення рідного дому»), значенню позитивної атмосфери вдома. Відчуття рідного дому, тепло домашньої атмосфери — джерело щасливого життя, успішного виховання дітей, справжнього благословення для усіх членів такої родини.

Лад у сім’ї веде до створення сприятливого педагогічного клімату, а отже, і до виховних успіхів. У турботливій сім’ї діти й підлітки розвивають цінності та впевненість у собі, які допомагають їм ухвалювати відповідальні рішення (такі як, наприклад, вибір життєвої дороги, слідування своєму покликанню), «бо батьківське благословення доми дітей укріплює» (Сир 3,9). Крім того, міцна основа сім’ї може слугувати важливим захисним чинником, допомагаючи дітям і підліткам уникнути ризикованої поведінки. В такому сімейному колі хочуть проводити більше часу і діти, й дорослі: діти не шукатимуть розуміння та підтримки в сумнівних компаніях та на вулиці, а батьки поспішатимуть з роботи і не шукатимуть приводу, щоб затриматись деінде; члени сім’ї поважного віку не страждатимуть від самотності.

На жаль, під впливом багатьох чинників формування й підтримка такої сприятливої атмосфери в сучасних сім’ях перебуває під загрозою: послаблюється роль сімейного виховання, занедбуються родинні традиції; багато сімей, прагнучи до кращого життя за кордоном, живуть нарізно; необхідність багато працювати не дає змоги батькам достатньо перебувати зі своїми дітьми.

4 червня

Євангеліє: Мт 26, 36-42  

Коментує директор Душпастирства молоді Кам’янець-Подільської дієцезії о. Микола Бистрицький:

Сьогодні Бог особливим чином звертає нашу увагу на свого Сина, якого називаємо Верховним і Вічним Священником, відкриваючи при цьому глибину поняття жертви та готуючи нас до прийняття її в своєму житті.

Приклад Авраама, про якого читаємо в першому читанні, показує нам дорогу приготування до справжньої жертви цілого життя. Спочатку Авраам, довіряючи Богу, виходить зі свого родинного міста й вирушає в незнану, далеку мандрівку. В дорозі зустрічає багато випробувань, які, в єдності з Господом, вдається йому пройти. Потім тривалий час очікування обіцяного потомства, різні спокуси недовіри, навіть своєрідні помилки — які, знову ж таки, вдається пережити з Божою допомогою. Авраам був свідком великих чудес; він той, який, врешті-решт, бачив ангелів. І лише як він це все пройшов, Господь дає йому пізнати найважче випробування — жертву, і то жертву не самого себе, а жертву своєї надії, розради, чогось «єдиного». Виглядає так, ніби Господь постійно готував Авраама до цього.

Впевнений, що кожного дня Господь готує і нас до цього апогею любові — «жертви», але робить це дуже поступово, дуже обережно. Тому кожне наше рішення, кожен наш вибір дороги за Ним — це вже приготування. Якщо сьогодні не відкину маленької спокуси— як переможу велику? Якщо сьогодні не дотримаюся вірності в малому, то як збережу вірність у великому? Тож насамперед зі всіх сил дбаймо про те, щоб кожного дня, як тільки зможемо, обирати дорогу вірності, пам’ятаючи, що кожне мале випробування гартує в нас духа і спроможність до жертви заради любові в майбутньому!

Також, читаючи історію жертви Авраама, можемо дивуватися, як багато Господь зажадав від Авраама. Так, Він не допустив загибелі Ісака, але ж вимагав цього! Але й це питання можемо поставити сьогодні собі: «Чому ж я сумніваюся в Божій Любові сьогодні, бачивши, яку жертву склав наш Небесний Отець для її підтвердження»? Чому в моєму серці не виникає протиріч, коли роздумую над цим фактом? З Євангелія бачимо, що Господь може «віддалити цю чашу», а Ісус може від неї відмовитися; Він має на серці смуток, переживання, сумнів — однак приймає її та випиває повністю. З цього можемо зробити висновок, що жертва —  це свідомий і добровільний доказ любові. І неважливо, чи присутній при цьому сумнів, біль, вагання: той, хто на неї спромігся, — довів свою любов!

Переживаючи сьогоднішнє свято, погляньмо ще раз на все, що нас оточує, і задумаймося, чи не готує через це Господь нас до чогось, чого поки, можливо, ми не можемо навіть припустити своїм людським розумом. А крім того, пам’ятаймо, що найбільшу жертву, найбільший доказ любові вже складено; ми ж намагаймося повірити цій любові та відповісти на неї своїми щоденними виборами.