Серце Ісуса, прагнення одвічних висот

У червні особливим чином вшановуємо Пресвяте Серце Ісуса і молимося Літанію, яка складається з 33 закликів. Пропонуємо коментарі до кожного заклику цієї молитви, щоби вона стала ще глибшою та свідомішою.

Серце Ісуса, прагнення одвічних висот

У латинському тексті та в старих книгах наведений вище заклик у такій формулі: «Серце Ісуса — прагнення до вічних пагорбів». Що це означає?

Слова взяті з благословення, яке дав патріарх Яків своєму коханому синові Йосифу. Він сказав: «Нехай благословення твого батька, більші, ніж благословення гір відвічних і ніж приваба горбів споконвічних, на голову Йосифа зійдуть, на тім’я князя між його братами» (Бут 49,26).

Стародавні люди мали великий сентимент до гір. Вони вважали їх найдавнішими частинами землі, найбільш міцними і майже вічними. Бо вони бачили, як іноді змінюється русло річки, як поля змінюють свій вигляд, а гори завжди залишаються такими, як були.

Подібними до вічних гір, у концепції Якова, були патріархи та великі національні герої, які своїми чеснотами піднялися над рівнем звичайних людей. Ці патріархи з нетерпінням чекали на Месію. І не тільки Вибраний народ чекав на прийдешнього Спасителя. Весь язичницький світ бажав і очікував когось великого, кого він не знав ближче і хто, мабуть, був відгомоном старозавітного пророцтва. Звісно, найбільше на нього очікували патріархи та пророки, ті «споконвічні пагорби».

Як же ми маємо бути вдячні Богові, що Він покликав нас до життя після народження Христа! У той час як патріархи та пророки мали задовольнятися прообразами, бажаннями й надіями, у нас уже є наш Господь, істинно присутній у Пресвятому Таїнстві. Ми можемо відвідати Його і прийняти Його у Святому Причасті. Перед лицнм палких бажань пророків нам би треба соромитися, якщо ми дуже рідко приходимо до нашого Спасителя, хоча Він залишається так близько — в Дарохранительниці. Від нас залежить, чи Він буде царювати в наших серцях. Ми повинні приймати Святе Причастя якомога частіше, щодня або хоч би раз на тиждень, у неділю.

Отримавши Святе Причастя в храмі, ми маємо незабаром повернутися додому, на роботу… Варто нагадати, що для нашого спілкування зі Спасителем ми ще маємо в своєму розпорядженні т.зв. Духовне Святе Причастя — це прагнення прийняти сакраментальне Святе Причастя.

Ми знаємо, що бажання Хрещення може в деяких випадках замінити Таїнство Хрещення, уділене звичайним чином: це називається Хрещення бажання. Бажання примирення з Богом у поєднанні з досконалим жалем може замінити сакраментальне Примирення, коли ми не можемо піти до сповіді. Прагнення прийняти Ісуса в Святому Причасті має подібні наслідки, як сакраментальне Святе Причастя.

Ісус прагне приєднатися до нас і завжди готовий прийти до нас. Так само, як свіже повітря, зігріте сонцем, завжди готове зайти до нашого будинку: все, що нам треба зробити, — це відчинити вікна: відчинити вікна нашої душі актом прагнення, і Спаситель увійде до неї.

Вплив Святого Причастя повністю залежить від нашої налаштованості. Той, хто приймає Духовне Святе Причастя з палкою любов’ю та живою вірою, може отримати більше благодаті, ніж той, хто приймає звичайним способом Причастя, але холодно. Святій Мехтильді Спаситель показав у видінні дві посудини: одну золоту, другу срібну. Він сказав їй, що золота посудина містить сакраментальні Святі Причастя, а срібна — духовні.

Духовне Святе Причастя ми можемо приймати багато разів протягом дня, без обмежень: у храмі, вдома, в дорозі — скрізь. Давайте встановимо кілька моментів дня для духовного спілкування, наприклад: перед їжею, після їжі та перед сном, на початку кожного нового заняття. Нехай наше прагнення до Святого Причастя буде більшим, ніж у патріархів — їхнє прагнення «споконвічних пагорбів».