Серце Ісуса, аж до смерті слухняне

У червні особливим чином вшановуємо Пресвяте Серце Ісуса і молимося Літанію, яка складається з 33 закликів. Пропонуємо коментарі до кожного заклику цієї молитви, щоби вона стала ще глибшою та свідомішою.

Серце Ісуса, аж до смерті слухняне

Мешканці Палестини не могли оговтатись від захвату, побачивши, як Ісусові підкоряються вітер, вода, риби і навіть нечисті духи. Однак сам Ісус, Син Божий, теж був слухняний, не лише Отцю, але й людям.

Насамперед Він слухався свого Отця. Автор Послання до євреїв вкладає слова псалмоспівця в уста Христа: «Ось іду, — в заголовку книги написано про Мене, — щоб виконати Боже, Твою волю» (Євр 10,7; Пс 40, 7-9). Христос сказав про себе: «… бо Я зійшов з неба виконувати не Мою волю, а волю Того, хто Мене послав. А воля Того, хто Мене послав, є та, аби все, що Він Мені дав, Я не втратив» (Йн 6, 38-39). Христос у Гетсиманії молився, щоб виконати волю Бога Отця. Святий Павло у Посланні до филип’ян пише: Ісус Христос «понизив себе самого, образ слуги прийнявши, постав у подобі людини, і з вигляду був, як людина; Він упокорив себе, був слухняним аж до смерті, і то хресної смерті» ( Флп 2, 7-8).

Христос на прохання Отця стає людиною, щоби, прийнявши на себе людські гріхи, гідно перепросити величність Божу. Це вимагатиме від Нього великої жертви. Про це свідчить Його молитва в Гетсиманії: «Отче мій, якщо можливо, нехай Мене обмине ця чаша; однак не як Я хочу, а як Ти» (Мт 26,39). Ісус міг попросити Отця звільнити Його від цього завдання і був би почутий. Однак любов Ісуса до Бога Отця і до людини вимагала згоди. Слова Спасителя в Гетсиманії: «однак не Моя хай буде воля, але Твоя» (Лк 22,42) — вони були правилом усього життя Спасителя, і для нас вони є прикладом для наслідування. Ісус не лише віддався волі Отця в усьому, але підкорився навіть створінням, і насамперед слухався своєї Матері Марії та свого опікуна Йосифа. Святий Лука писав у Євангелії, що дванадцятирічний Ісус, повертаючись із Єрусалима до Назарета, підкорився Марії та Йосифу.

Святий Лука знав це від Марії, матері Спасителя. Тож він описав послух як найхарактернішу рису Ісуса, якою Марія найбільше захоплювалася. У Назареті Ісус добровільно виконував накази двох людей, які хоч і були святими, однак були тільки людьми, а Він був Син Божий.

Ісус корився не тільки своїй святій Матері та Опікунові. Він також виконував вказівки своїх переслідувачів, дозволив себе зв’язати в Гетсиманії та водити від священника Ананії до Каяфи, від Пилата до Ірода. Христос визнає Пилата як того, що має владу над Ним; однак нагадує йому, що ця влада надана йому з висоти. Ісус корився катам, які розіп’яли Його. Останнє слово Спасителя: «Звершилося!» (Йн 19, 30) — означало, що Божа воля була виконана.

Ісус навчає нас послуху своїм прикладом. Послух стосується всіх людей, починаючи з маленької дитини й аж до Папи Римського, оскільки він також повинен підпорядковуватися Божому Закону та нормам держави Ватикан. Покірність — умова суспільного порядку. В її основі лежить четверта заповідь. Якщо в машині всі деталі виконують своє завдання, то вся машина працює добре. Якщо ні — стається несправність, і машина перестає працювати. Так само в суспільстві є порядок, коли кожен виконує те, що належить до нього.

Послух — це один з трьох чернечих обітів. Ченці, вірні Конституціям і Правилам свого ордену, можуть мати певність, що вони виконують Божу волю в усі часи. Також було б добре и католикам – мирянам мати свій розпорядок дня і дотримуватись його. Дотримуючись цих правил, не піддаючись миттєвим примхам буде послухом колись прийнятим нормам і це буде наслідуванням Христа, слухняного Отцю аж до смерті.