Я мрію про те, щоб ця наука стала частиною шкільної освіти і пасторальної праці. Щоб ми могли нарешті віднайти другу легеню, якої багатьом із нас із різних причин бракує, і дихати.
Провадити життя, сповнене сенсу, повне стосунків, які збагачують, вільне від деструктивної агресії. Перша легеня — це «так», друга — «ні».
Мої межі
Іноді нам здається, що ми можемо це зробити. Що можемо сказати «ні». Ось тільки дивно, що з цього нічого не виходить. Однак вказування на власні межі полягає не в довгих монологах по те, ми вже маємо «по вінця». Злість, досадні метафори і драматичні жести теж не допомагають. Слухач пам’ятає з них тільки те, що його образили, або давно вже має голові вимикач, який відключає його від слухання аргументів, і просто чекає, поки все скінчиться.
Це переживають подружжя; це добре знають батьки. Дружина, яка втретє підігріває чоловікові обід, бо він запізнився вже котрий день підряд і не подав ознак життя. Чоловік, чия дружина розповідає про його особисті справи в компанії знайомих, а він із червоним обличчям чекає, коли закінчиться прийом. Мама, яка нахиляється, щоби прибрати шкарпетки, труси і штани сина, нарікаючи, що він лінивий, а він у цей час сидить на ліжку в навушниках.
Начальник, який дає термінове завдання, — а ти сидітимеш годинами. Подруга, яка завжди просить про послугу. Приятель на семінарі, який каже: «Старий, ну що ти, не п’єш?»
«Ні» — важливе
Моя життєва подорож до «ні» почалася з великого відкриття, яке важливе моє «так». Воно виражає, що для мене найважливіше. З перспективи всього життя. Якщо для мене важливий час, проведений із сім’єю, — то насамперед йому я кажу «так», заповнюючи календар. Тоді я знаю, що не візьму якихось додаткових доручень, хоч би якими спокусливими вони були. Також тому, що потребую часу на звичайний відпочинок і роздуми над тим, що я роблю. І на творчу працю, яку не вдасться втиснути в робочі дні, заповнені аж до ночі. Для того, щоб якісь особисті та професійні проекти мали шанс на реалізацію, іншим треба сказати «ні».
Те, чому ми серцем і розумом кажемо «так», виникає з наших найглибших цінностей і потреб. Їх легко усвідомити, якщо уявити, що нам залишився день, тиждень чи рік життя. Коли ви вже знаєш, де твоє «так», — вчишся казати «ні» щораз чіткіше, спокійніше і без почуття провини. «Ні» будує межі, безпечну огорожу, яка відділить ваші пріоритети. «Ні» вбереже від недобрих для вас речей, які призводять до почуття приниженості, використання, обманутості.
Спокійне «ні»
«Ні» дає вам змогу виразити себе й відповісти на питання, хто ви і що вам підходить. Не полягає в переліку речей, які ми зробили всупереч собі («Я півдня стояла біля плити, чекаючи, поки ти прийдеш!»). Не ображає і не принижує іншого грубістю чи розповідями про те, який він. Не каже: «Тобі що, корона з голови впаде, якщо прибереш свої брудні штани?» Воно дуже лаконічне і сповнене внутрішнього спокою. На жаль, я не можу цього зробити». «Збери, будь ласка, свої речі з підлоги». «Послухай, нам було прикро, що ти запізнився. Розігрій собі обід, бо я вже зайнята іншими справами». «Я їду додому, бо ти розповідаєш про мене такі речі при всіх, що мені неприємно».
«Ні» — це виразний знак «стоп», який захищає мене і стосунки від катастрофи. Те, що зроблено за рахунок поваги до себе і фундаментальних потреб, обертається в підсумку проти нас і решти світу.
Іноді «ні» треба сказати якійсь частині нас, яка загубилася чи застрягла на якійсь дії, що нам не на користь. Якщо ви постійно дивитеся серіали, проглядаєте Facebook або об’їдаєтеся чіпсами, варто перевірити, чи це наближає вас до життєвих цілей і чи заспокоює ваші потреби.
«Ні» — як міцна кольорова парасолька, яка дає нам право бути собою і створювати справжні стосунки з іншими в буденності, повній експресії та змін.
фінансово.
Щиро дякуємо!
