Криза покликання: погляд психолога

Чи траплялося вам купувати морозиво, якого ви раніше не куштували, й розчаровуватися у його смаку?

Наші фантазії, сподівання, мрії часом можуть дуже розходитися з тим, що ми отримуємо в реальності. Але це не означає, що в новому смаку немає нічого хорошого! Ця стаття — не так про визначення у покликанні, як про подолання кризи у покликанні: коли приходить усвідомлення, що я вибрав не той шлях.

1.Подружжя

Під час кризи у сімейному житті можуть приходити думки: ця людина мені не пасує; я втомлююся від сімейного життя; ця дитина була зайвою; чоловік (жінка) не хочуть змінюватися….

Щоби подолати кризу сімейного життя, варто замислитись над тим, що кожна людина має свої погані сторони. Не факт, що інший чоловік не мав би якихось поганих якостей! Тим більше що саме жінка, як людина найближча і «найсильніше відчутна», провокує чоловіка проявляти його погані сторони.

Те саме можна сказати і щодо зворотного напрямку. Наприклад, в озлобленої та прискіпливої дружини чоловік може почати випивати або шукати коханку «на стороні» для більш лагідних стосунків. У критиканського або лінивого чоловіка жінка стане відлюдькуватою, депресивною та занедбуватиме хатні обов’язки, воліючи бути на роботі, а не вдома, чи через брак мотивації. Щодо дітей, то дитина ніколи не може бути «зайвою». Якщо ви не планували наступної дитини, то Бог вам її дав, щоб надалі ви більш свідомо та уважно ставилися одне до одного й до вашого статевого життя.

Коли люди стикаються з труднощами сімейного життя (матеріальні клопоти, хвороби дітей, знервованість від нестачі особистого простору…), є спокуса дивитись на інші сім’ї як на ті, що живуть легше, виглядають щасливіше та мають менше проблем. Але це хибне уявлення, бо кожна сім’я має свої труднощі. Частіше за все — невидимі для стороннього ока. Завжди потрібно пам’ятати, що інший чоловік/дружина — це просто інші проблеми.

Є таке поняття, як особистісне випробування (хрест), що притаманне кожній людині та кожній сім’ї. Насправді, якщо в людей нема нестатку в грошах, то є інші випробування, яких ми навіть не зможемо зрозуміти.

Ще є поширеною думка про вдячних дітей, які будуть усе життя опікуватися старенькими батьками. Насправді ж такі варіанти дуже рідкісні, коли діти надмірно вдячні й повністю розуміють батьків. Дітей потрібно відпускати у світ і не вимагати до себе посиленої уваги, бо цим ми ризикуємо змарнувати їхнє життя. Добре, якщо в період умирання своїх батьків діти мають змогу бути поряд і доглянути їх. Очікувати від чоловіка та дітей задоволення своїх потреб, комфорту, втілення своїх задумів є егоїзмом і часто причиною розпаду подружжя.

2.Богопосвячене життя

Ваше служіння Богу й Церкві стало одноманітним: навертання грішників перетворилося на втрату часу зі звичайними людьми; ревна молитва — на щоденне промовляння беззмістовних формул; святе життя з побожними братами/сестрами — на складні взаємини і постійне роздратування. І взагалі, від втрати сенсу свого теперішнього життя, браку самореалізації ви дедалі частіше перебуваєте у марних фантазіях про втрачене подружжя, яке вам видається найбільшим щастям на світі. Здається, що саме сімейне життя є ліками від самотності! Але насправді, якщо в майбутніх наречених є така думка, то вони на 100% не готові до подружжя, бо почнуть використовувати одне одного для задоволення своїх потреб.

Для того, щоб ілюзія сімейного щастя вас назавжди покинула, уявіть собі постійно голодного й зайнятого чоловіка, вередливих метушливих діток, утомлену та заклопотану дружину, якій до вас діла нема. Чи ви насправді б хотіли такого життя?

Дуже важливо під час кризи богопосвяченого життя знайти людину, з якою ви зможете вільно проговорювати свої труднощі, мрії та побоювання. Переводячи свої думки у розповідь, ви краще усвідомлюєте, чого саме хочете. Можливо, вам просто бракує цієї можливості поговорити. Також пригадайте, з яким натхненням і готовністю ви починали цей шлях. І подумки часто повертайтеся до цих чудових спогадів, тому що часто кризові стосунки (також і з Богом та спільнотою) можна врятувати саме цими добрими спогадами. Подумайте над тим, якої самореалізації вам бракує, і поділіться цим із мудрішими людьми. Наприклад, якщо ви сумуєте через нереалізоване фізичне материнство, то, можливо, потребуєте кимось опікуватися або когось навчати.

3.Самотність

Якщо колись ви самі обрали самотнє життя або вчасно не зробили вибір щодо інших покликань, то також маєте надати сенс своєму покликанню «бути самотнім». Помилкою буде вважати, що жити «у своє задоволення», мати комфортні стосунки, отримувати нові приємні враження — це і є покликання самотнього життя. Так, ви можете собі дозволити витрачати багато часу на саморозвиток, подорожі та спілкування; але якщо ця діяльність націлена лише на зростання вашого егоїзму, то ви не реалізовуєте свого покликання у Божому вимірі.

Будь-яке покликання це передусім служіння іншим, тим, кому ви маєте здібності послужити. Самотня людина повинна займати активну позицію щодо своїх ближніх, життя Церкви, подій у суспільстві та країні так само, як і людина в будь-якому іншому покликанні. Якщо ваш вік дозволяє одружитися чи присвятити себе Господу, то ви будь-якої миті можете це реалізувати, зваживши всі «за» і «проти». Головне, щоб ваше рішення не було продиктоване пошуком комфорту і втечею від самотності, бо в іншому покликанні ви так само отримає самотність, тільки вже іншу, та втрату зони комфорту.

Якщо ж ваш вік вже не дозволяє робити такий вибір або є страх перед сімейним життям чи монастирем, то пошукайте, яким служінням ви можете займатися у вашій парафії. Це можуть бути вчинки милосердя, догляд за хворими, служіння під час Літургії, допомога у вихованні дітей…

Також у вас є багато часу на молитву, паломництва, реколекції та інший духовний розвиток. Використовуйте це і дякуйте Господу за дар самотнього життя.

Будь-яке покликання — праця над власним егоїзмом: щоденне тренування жити для когось. Навіть щоб помолитися за когось, потрібно зробити зусилля і приділити цьому час. Ще важче надихати себе на шляху замолоду обраного покликання, шукати сенс на кожному етапі прожитого періоду. Це серйозна розумова та емоційна праця, вольове зусилля, щоби зберегти те, що є вашим надбанням за прожиті роки.