Хлопчик, який не мав народитися через серйозну хворобу плоду, зараз — найщасливіша дитина в сім’ї. Ватикан оголосив, що зцілення можна віднести до заступництва о.Маꥳвні і воно не має медичного чи наукового пояснення.
Зцілення, яке не має медичного пояснення
Майкл Шехл — п’ятирічний хлопчик, який мешкає в Діксоні, штат Теннесі. У нього синдром Дауна. Його батько, Деніел Шехл, каже, що Майкл, який має дванадцять братів і сестер, мабуть, найщасливіший у сім’ї.
Деніел свідчить, що Майкл дуже привітний хлопчик: «Це п’ятирічна дитина, повна енергії, цікава до всього, що її оточує. Має прекрасне почуття гумору. Охоче грається з братами та сестрами, жартує і пустує».
Мішель Шехл тримає на руках своє маленьке чудо — сина, Майкла Маꥳвні Шехла
Окрім цього, Майкл — видимий знак того, що о.Майкл Дж. Маꥳвні, засновник Лицарів Колумба, займає своє місце поміж святими. 27 травня 2020 р. Ватикан оголосив, що ретельне дослідження зцілення Майкла Шехла від смертельної хвороби у внутрішньоутробному періоді можна віднести до заступництва о.Маꥳвні. Це зцілення не має наукового чи медичного пояснення.
Це чудо відкрило шлях до беатифікації померлого в 1890 р. о. Маꥳвні.
Синдром Дауна та смертельна водянка
Ця неймовірна історія розпочалася в останній день 2014р., коли Мішель Шехл, очікуючи народження дитини, пішла на звичайне УЗД, знімок показав щось тривожне: лікарка сказала Мішель, що дитина має синдром Дауна.
МАйкл Маꥳвні Шехл відпочиває після довгою подорожі — народження у світ. Біля нього лежить образок його покровителя — отця Майкла Дж. Маꥳвні.
Пізніше, під час наступного обстеження, аж 25 лютого 2015 р., виявилося, що ненароджений малюк страждає на смертельну водянку, яка проявляється неконтрольованим накопиченням рідини. Деніел згадує, що гінеколог не давала жодних шансів на народження здорової дитини. За більш ніж 30 років своєї практики вона ще ніколи не бачила такого важкого випадку цієї хвороби.
Лікарка запропонувала Мішель доносити дитину до того моменту, коли дитина помре в її лоні, і тоді викликати пологи. Однак, через можливість виникнення дзеркального синдрому, що проявляється у матері такими ж набряками, як і у плода, і загрожує здоров’ю і навіть життю вагітною жінки, лікарка сказала, що є інший варіант — негайне переривання вагітності.
Хоча діагноз вразив Мішель, перша вагітність якої закінчилася викиднем, і вона, і її чоловік знали, що аборт виключений. Деніел потім зізнався, що протягом розмови з гінекологом відчував дедалі більший гнів — це говорив батьківський інстинкт, який наказував йому захищати свою дитину.
Заступництво засновника Лицарів Колумба
Вражені діагнозом, батьки повернулися додому і опинилися віч-на-віч із багатьма невідомими. Вони навіть поговорили з настоятелем про похорон дитини. Але Деніел вирішив шукати надію в молитві. Він був багато років членом Лицарів Колумба й інстинктивно почав молитися за заступництвом Майкла Маꥳвні, засновника цієї католицької організації.
Одразу пі сля народження Майкл підкорив серця всіх, хто мав із ним справу.
Уся професійна кар’єра Деніела, як страхового агента твердо ґрунтувалася на баченні засновника Лицарів Колумба, тобто «покликанні дбати про вдів і сиріт». Шехли вчили своїх дітей удома і мали добрі стосунки з такими ж сім’ями. Свою домашню школу вони назвали Академією отця Маꥳвні і часто просили цього Слугу Божого про заступництво в їхніх намірах, а також молилися за визнання його чеснот, як святого.
Молитва батька тоді стала схожою на молитву Ісуса в Гетсиманському саду перед стражданнями. Деніел повторював слова: «Господи, якщо така Твоя воля, віддали від нас цей келих страждань, але нехай станеться не моя воля, а Твоя». Чоловік особливо молився про заступництво в молитві про зцілення сина до о.Маꥳвні і пообіцяв: якщо хлопчик зцілиться, то він дасть йому ім’я засновника Лицарів Колумба.
Майкл Шехл — п’ятирічний хлопчик, повний енергії, який, як стверджує його батько, є найщасливішим членом їхньої сім’ї.
Зараз Деніел згадує, що піднявся з колін після цієї молитви і розповів дружині про обітницю. Вона спочатку була дещо розчарована, бо хотіла дати сину ім’я Бенедикт, скорочено Бен, як звали її діда. Але уже на ранок наступного дня вона не протестувала і почала просити друзів молитися за заступництвом о.Маꥳвні. Подружжя стали розсилати електронні листи до членів груп і спільнот.
Я зроблю все, що Ти мені скажеш, Господи
Деніел згадує, що в той день, коли він вирішив просити про заступництво о.Маꥳвні, «ми почали аналізувати ситуацію і все, що маємо зробити. Ми думали про вагітність і, хоча припускали, що дитина може народитися мертвою, але знали, що все в руках Божих. Мішель, наприклад, розмовляла з нашим настоятелем про похорон дитини, а наші знайомі обіцяли пошити йому вбрання до труни. Одного дня я увійшов до нашої спальні й застав мою дружину на підлозі, всю в сльозах. Вона не могла припинити ридати».
Як згадує зараз Мішель, «я на колінах розмовляла з Богом і сказала Йому: якщо Він забере мою дитину, я і надалі Його любитиму, але щоб пробачити Йому — на це піде якийсь час. “Я зроблю все, що Ти мені скажеш, Господи. Все в Твоїх руках”», — казала Мішель.
«Я не пригадую зараз, чи того самого дня, чи наступного я сказала чоловікові, що Бог точно може зцілити мого синочка, але я сумніваюся, чи так насправді буде. І тоді Деніел впевнено мені відповів, що хлопчик одужає», — розповідає Мішель. Події наступних тижнів підтвердили його передчуття.
Серія «випадковостей»
Подружжя ще раніше планувало паломництво до Фатіми з групою страхових агентів Лицарів Колумба та їхніх дружин. В подорожі до санктуарію їх мав супроводжувати вищий настоятель ордену Карл Андерсон і капелан Лицарів Колумба, митрополит Балтимора, архієпископ Вільям Е. Лорі. Під час подорожі Європою паломники також мали відвідати Мадрид і Рим. Останнє місто додали на прохання Мішель і Деніела.
Перед подорожжю до Фатіми подружжя зробило чергове обстеження УЗД, щоб переконатися, що Мішель може витримати таку подорож. Лікарі дозволили, хоча на знімку було видно, що в легенях і мозку дитини зібралося багато рідини.
Мішель і Деніел не переставали молитися за заступництвом о.Маꥳвні. Разом із ними молилася вся родина, щовечора збираючись на спільний Розарій і просячи про винесення до слави вівтаря о.Майкла Дж. Маꥳвні.
У Римі Мішель і Деніел зустріли знайомого американського священника, який там навчався. Коли священник дізнався про ситуацію подружжя, він пообіцяв їм та іншим паломникам із США відправити Святу Месі в одній із бічних каплиць базиліки св. Петра. Групі виділили вівтар Божої Матері неустанної помочі.
Деніел Шехл насолоджується моментом, проведеним зі своїм сином Майклом.
Випадково саме цей вівтар двадцять років тому реставрували, завдяки пожертвам ордену Лицарів Колумба. Мішель добре знала, як виглядає цей вівтар, тому що кілька років тому отримала його фото з різдвяними побажаннями від настоятеля ордену Карла Андерсона. Цей знімок вона розмістила на своєму домашньому вівтарі поруч із святими образами. Це була лише одна із серії «випадковостей».
Після Меси почувалася краще
На Святій Месі у Фатімі паломника слухали фрагмент Євангелія про царедворця, який благав Ісуса зцілити його сина.
«Ісус же промовив до нього: Як знамен тих та чуд не побачите, не ввіруєте! 49 Царедворець говорить до Нього: Піди, Господи, поки не вмерла дитина моя! 50 Промовляє до нього Ісус: Іди, син твій живе! І повірив той слову, що до нього промовив Ісус, і пішов» (Йн 4,48-50).
Як згадує Деніел, «цей фрагмент Євангелія, напевно, найбільше вселив у нас надію».
Паломники із США прибули до Мадриду перед 19 березня, спомином св. Йосипа. Цього дня батьки Деніела відзначали річницю свого шлюбу. В Іспанії це свято обов’язкове, а також — День батька. Мішель і Деніел відвідали в цей день багато храмів іспанської метрополії, захоплюючись їхньою архітектурою та зібраними в них творами мистецтва.
Як не дивно, щоразу, коли вони входили до чергового храму, там відправляли Євхаристію і якраз була консекрація гостії. Отець Маꥳвні, друге ім’я якого Йосиф, був насамперед священником. Головним у його служінні була відправа Євхаристії на згадку про події останньої вечері.
Мішель розповідає, що після Святої Меси в санктуарії у Фатімі вона стала почуватися краще фізично. «Коли я згадую той час, то гадаю, що почулася добре вже після Меси в Римі. Не знаю зараз, чи моє самопочуття було наслідком відпочинку від усіх турбот, чи саме тоді було врятоване життя Майкла».
Усі ознаки зникли
Після повернення додому подружжя знову пішли на УЗД. Гінеколога, яка проводила попередні обстеження, у той день не було, тому результати обговорила з ними інша лікарка.
Вона сказала тоді Мішель: «Це найпрекрасніша дитина, яку я бачила до сих пір, подивіться сама, який він прекрасний». Мішель подивилася на монітор і побачила невелике потемніння. Вона запитала у лікарки, чи це рідина, а та відповіла «так», хоча особливої стурбованості не виказала.
Мама хлопчика сказала тоді, що на попередніх обстеженнях грудна клітка ненародженої дитини була набрякла, як куля, через рідину, яка там збиралася. Маленькі легені хлопчика були сильно стиснуті, а інші внутрішні органи здавалося плавали у великій кількості рідини. Обличчя було неприродно набрякле, і хлопчик у лоні матері виглядав, як чоловік з ожирінням. Після повернення з Фатіми ці ознаки зникли, розповів Деніел.
Виявилося, що нова лікарка не знала про попередній діагноз і водянку у ще ненародженого хлопчика. Вона вже запланувала черговий візит батьків до спеціаліста, який мав зайнятися дитиною у відділі інтенсивної терапії новонароджених після народження дитини.
Мішель згадує: «Я сказала лікарці, що мені здавалося — надії на народження здорової дитини немає. Тоді вона ще раз подивилися на результати обстеження дитини, згадала, що ми нещодавно повернулися з Фатіми, і сказала слова, яккі міцно закарбувалися у мене в пам’яті: «Коли віриш у Бога, надія ніколи не вмирає».
Лікарка запитала про ім’я дитини, на що Мішель заплакала. Розповіла, що раніше вони сперечалися щодо імені хлопчика, але матиме ім’я Майкл. За словами матері, тоді вона вперше назвала сина Майклом і відтоді вже ніколи не вживала імені Бен.
Як поцілунок самого Ісуса
Майкл Маꥳвні Шехл народився 15 травня 2015р. Пізніше, коли Деніел виходив з офісу на зустріч, його погляд упав на репродукцію картки засновника Лицарів Колумб, прийнятої на першому засіданні організації. Внизу документу виднілася дата: 15 травня 1882р. і підпис отця М.Дж. Мॳвні.
Для подружжя бути батьками «чудо-дитини» — не єдина нагорода їхньої віри. Як каже Деніел, вони ніколи не молилися про те, щоб хлопчик не народився з синдромом Дауна: «Ми вважали, що життя з такою дитиною — дар, який збагачує всіх нас».
Цей досвід мав незвичний позитивний вплив на всю сім’ю. Деніел вважає, що ті з його дітей, які постійно живуть у батьківському домі, поглибили свою віру: «Вже після народження Майкла троє наших дітей розпочали навчання в іншому місті. Деякі з дітей були не надто релігійними, але зараз усі наші дівчатка мріють стати черницями».
Родина Шехлів
Деніел зізнається, що до народження Майкла багато їхніх дітей більше були залучені в «справи цього світу, а Бог, у кращому разі, був на другому місці. Зараз усе інакше — Ісус став для них найважливішим».
Мішель розповідає: «Важко повірити в те, що сталося. Відомо, що Бог творить чудеса щодня. Але на глибше розуміння цього у мене піде, напевно, все життя. А оскільки колись у мене був викидень — це була дівчинка, — то на кожен день народження в сім’ї, коли хтось із дітей закінчує школу чи університет, або з якоїсь іншої особливої нагоди, я відчувала бажання побачити і обійняти мою померлу донечку. Тому зараз щодня дивлюся на Майкла, на кожну його усмішку і кожен день народження як на великий дар, даний мені знову».
За словами Мішель, ім’я якої — це жіночий варіант імені Майкл, чудо життя її сина, як «поцілунок самого Ісуса — подарунок, який вона отримує щодня».
Переклад CREDO за матеріалами: Джон Бургер, Aleteia
Фото надані Деніелом Шехлом
фінансово.
Щиро дякуємо!
