Погляд

Робота з думками для мам. Те, що я кажу, — благословення чи прокляття для мого дому?

07 Вересня 2020, 16:41 1187

Наші материнські думки — в кінці ланцюжка наших переживань, наших емоцій. Вони виникають із різних причин, і ми маємо право, ба навіть обов’язок, ці почуття переживати. Але важливо відзначити, що думки підпорядковані нашій волі й ми можемо — і навіть повинні — їх контролювати. Наш особистий розвиток неможливий без праці над думками.

«З мене досить. Мені це вже набридло. Скільки ще я це терпітиму?» — такі діалоги я вела сама з собою, коли мила підлогу в залитій чимсь кухні або збирала мус із дивану. Вкотре за день! І коли мої емоції злітали аж у космос, я дозволяла собі внутрішній діалог, якого — повторювала я собі — ніхто не чує. Це було для мене виправданням.

Врешті до мене дійшло: те, що я кажу, залишається в моєму домі, а також у мені. Коли я вже трохи з цим упоралася, в розмовах із багатьма мамами побачила, що я в цьому не сама. Тому пишу цей текст, щоб жінки й матері усвідомили: те, що ми буркочемо собі під ніс, тихо, — врешті кричатимуть на дахах.

«Бо немає нічого захованого, що не відкриється, ні таємного, що не виявиться. Тому все, що казали ви потемки, при світлі почується; що ж шептали на вухо в коморах, на дахах проповідане буде» (Лк 12, 2-3).

Одна з моїх знайомих сказала: « Але я це кажу тихо. Діти цього не чують». Після цієї розмови я прослідкувала за своїми «тихими словами вдома» і побачила три їхні наслідки, яких раніше не усвідомлювала.

 

1.Внутрішній голос стає зовнішнім

Те, про що і як ми думаємо, формує нас самих. Якщо ми, наприклад, подумки повторюємо вульгаризми, то чи зможемо у сказаних уголос словах уникнути їх під час емоційної дискусії чи сварки з дитиною? Не думаю! Наш внутрішній голос впливає на те, що ми говоримо голосно. Чи можна привнести в дім мир, коли в нас усе кипить?

 

2.Слова показують стан нашого серця

«Щоби зрозуміти стан здоров’я нашого серця, треба навчитися відрізняти думки, які дають життя, від тих, які його отруюють, а також приймати перші й відкидати другі. (…) Як кажуть Отці-пустельники, зміст наших думок дозволяє визначити: здорове наше серце чи хворе. Ваші думки сповнені миру? Це знак, що у вашому серці живе чеснота і що воно з’єднане з Богом. Вас постійно переслідують та відволікають погані думки? Це знак, що вами керують пристрасті й пороки» (Марі Анн Леру, «Як перемогти в духовній битві?»)

 

3.Коли ніхто не чує, можна тихо благословляти або проклинати

Тут уже трохи гірше: можна тихо благословляти або проклинати. Благословляти — це бажати комусь Божої прихильності, бажати йому добра. Прокляття, натомість, це щось протилежне. Питання: яке з цих двох визначень більше підходить до слів, які ми вимовляємо?

Якось я почула від однієї мами про її практику молитви за людину, чий одяг вона в цю мить прасує. Але в цей час також можна нарікати, що не любиш прасувати, що ця дитина нещадно брудниться, вкотре на блузці плями, яких уже нічим не вивести… У цій ситуації можна прийняти дві мисленні позиції, які тихо, назовні, виглядатимуть так само.

 

Як собі допомогти?

Моніка і д-р Мартін Ґайд пишуть: «Спроби модифікувати почуття — шкідливі; натомість, ми маємо право, і навіть обов’язок, працювати зі своїми думками» (з книжки «Розвиток. Як працювати з благодаттю?»). Наші материнські думки — завершення ланцюжка наших переживань та емоцій. Вони виникають із різних причин і, перефразовуючи Ґайдів: ми маємо право, і навіть обов’язок, ці почуття пережити.

Але тут важливо зазначити, що думки підпорядковані нашій волі й ми можемо — і навіть повинні — їх контролювати. Наш особистий розвиток (духовний та емоційний) неможливий без праці над думками. Це стосується будь-яких думок: щодо материнства, подружжя, інших людей, тощо. Робота над думками — це прислухатися до своїх думок, а потім:

1.Приймаючи рішення на інтелектуальному рівні, вибрати: про що хочеться думати чи «що мені думається само» — «думки не повинні пастися, як вівці без пастиря», вони не повинні гасати, де хочуть і коли хочуть».

2.Іспит совісті та визнання на сповіді того, що вас непокоїть; допомога духівника або постійного сповідника.

3.Звернутися до психотерапевта — декому потрібно, щоби хтось супроводжував їх у роботі над думками, давав вказівки. Частина думок (про себе, про інших) — це наслідки зранень, які чекають, щоб їх відкрили і перев’язали.

Думки задають напрямок нашого життя. Ми можемо ними собі допомагати або шкодити. Це також стосується наших сімей і оточення. Те, чи в нашому домі житимуть тепло і ніжність, формується ще в наших думках.

 

Переклад CREDO за: Марлена Бессман-Палівода, Aleteia

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: