Сара жила 1 годину і 35 хвилин. Її батьки впевненні, що зараз вона перебуває поряд з Ісусом.
Сара померла два місяці тому. Аня та її чоловік Міхал, мама і тато — разом чекали на її народження, прославляючи Господа. Вони знали, що Сара хвора, але ж усе своє життя вони віддали Ісусові, який творить великі діла. За три тижні, після смерті своєї донечки, Анна-Марія Сай була на зустрічі католицької жіночої спільноти «Маґніфікат» і поділилася свідченням про те, як Бог перемінив її скорботний плач на танець.
Я не знала іншого світу
Аня співає майже від народження. На одній з фотографій дитинства вона тримає в руці олівець, ніби це мікрофон.
— Спів завжди приносив мені радість, давав відчуття задоволення і насолоди. Тим більше що мені це справді добре вдавалося. У школі я вигравала різні пісенні конкурси, їздила на прослуховування та фестивалі, співала де тільки могла. Я також швидко зрозуміла, що хочу співати для Господа, адже коли я це роблю, мене наповнює радість і мир. Спів — це моя молитва, місце зустрічі і поклоніння, — каже вона.
Не дивно, отже, що ще з юних років на питання, чим вона хоче займатися в майбутньому, Анна відповідала: «Співати».
— Господь Бог знав це бажання, тому поставив на моєму шляху великий колектив із професійними музикантами. Незважаючи на те, що я не мала музичної освіти, у цьому гурті я вчилася співати ще краще, працювала над емісією голосу, вчилася користуватися мікрофоном. Ми співали на великих і малих сценах, у Польщі та за кордоном, проводили зустрічі, адорації, служили на різних реколекціях, зустрічах із відомими проповідниками, на євангелізаційних акціях тощо. Це було все моє життя, — розповідає жінка. «Школа, а потім і навчання в університеті, — це все було наче додатком до перебування в гурті та співу».
Там Анна-Марія знайшла друзів, а потім сама стала менеджером цього гурту, не тільки отримуючи задоволення, а й ще заробляючи кошти. «У мене не було інших знайомих, окрім людей із гурту, це був мій світ, і я не знала іншого», — зізнається вона.
Бог не забув
Однак певного разу вона помітила, що це починає їй набридати, створюється враження, що це не її місце в житті. Єдине, що не змінилося, — це любов до співу, адже спів, як і раніше, був її найкращою молитвою.
— Одного разу під час молитви я почула абсолютно інший голос, який суттєво відрізнявся від мого. Він відгукувався у мене в душі або в серці. Мені важко сказати, як це, але він був такий виразний, що я не могла залишитись байдужою. Голос запитував мене, чи буду я продовжувати любити його, якщо він відбере у мене все. Це було нелегке питання. Моя відповідь могла викликати серйозні наслідки. Незважаючи на усвідомлення того, що це може означати, я відповіла: «Так, я буду продовжувати любити Тебе!»
Наслідків не довелося довго чекати, розповідає жінка. Розгубленість, яку вона відчувала, привела до рішення покинути гурт. Це означало, що вона втрачала не тільки ґрунт під ногами, оточення, яке було всім її світом, а й засоби до існування.
— Я була менеджером і жила за ці кошти. Покинути гурт означало втратити роботу. Мені також довелося виїхати з квартири, яку я знімала. Господь, однак, не забув про мене, — каже вона.
Віддяка сторицею
Тоді Анна-Марія згадала про хлопця, якого знала завдяки гуртові.
— Я ніколи не звертала на Міхала особливої уваги. Він був на 9 років молодший, я була менеджером, і крім того, що він був симпатичним хлопцем, я мало що могла про нього сказати. Однак Міхал був дуже наполегливий. Із ним ми зустрічалися спочатку для того, щоб молитися разом. Адже ми любили Господа й відчували Його велику присутність у нашій молитві. Я була здивована тим, що відчувала. Раніше мені здавалося, що я близька з Господом Богом; але досвід спільної молитви з Міхалом збивав мене з ніг. Ми разом просили Святого Духа прийти і дати нам свої дари, і Він приходив. Ми почувалися ураженими Божою любов’ю. Зрештою, я з нетерпінням чекала цих зустрічей задля молитви. Одна закінчувалася, а я вже сумувала за іншою. Спочатку мені бракувало сміливості визнати, що Міхал стає для мене не просто другом. Мені здавалося безглуздим закохуватися в молодшого хлопця. Однак під час однієї з наших молитов Господь забрав цей страх. Ми зрозуміли, що хочемо бути разом. Дуже швидко Міхал зробив мені пропозицію. Я була дуже щаслива. Я також почала брати участь у діяльності католицької харизматичної спільноти «Армія дітей» — спільноти, яка прославляє Бога співом і через цей спів також євангелізує. Спільнота «Армія дітей» це польська філія Інституту євангелізації світу — міжнародного об’єднання вірних на папському праві. «Те, що я раніше віддала Господу, в результаті отримала сторицею», — зізнається Анна-Марія.
Якою ж буде ця дитина..?
Незабаром після шлюбу з’ясувалося, що Анна-Марія вагітна. Радості не було меж. Мрією подружжя було мати багато дітей, вони саме чекали на свого першого малюка. Між третім і четвертим місяцем вагітності вони разом з «Армією дітей» перебували в Померанії, прислуговуючи на реколекціях. В Ані почалася сильна кровотеча. Вони звернулися до лікарні. Кровотеча припинилася, і лікарка, яка робила перше УЗД дитині, сказала що прозорість потиличної складки, яку перевіряють у цьому триместрі, збільшується, а це може свідчити про вади в розвитку дитини. І додала, що після такої сильної кровотечі це дослідження може виявитися неточним.
— Пам’ятаю, — згадує Анна-Марія, — як ми повернулися з лікарні до наших друзів з «Армії дітей». Один із них сказав: «Цікаво, якою ж буде ця дитина, якщо з нею таке відбувається?» Ми повернулися до Любліна. Подальші дослідження підтвердили, що у нашої дитини є численні вади. Її маленький хребет викривлений майже під кутом 90 градусів, серце зміщене, і багато інших відхилень. Ми дізналися, що це дівчинка. Дали їй ім’я Сара і продовжували палко молитися. Ми з чоловіком клали руки на мій живіт і просили Ісуса, який є Господом, піклуватися про нашу маленьку дівчинку. Ми любили її всім серцем.
Сара
Пологи прийшли несподівано і передчасно, на два місяці раніше терміну. Коли подружжя дісталося до лікарні, дослідження KTГ показало, що в дитини дуже слабкий серцевий ритм і потрібно швидко зробити кесарів розтин.
— Одна з акушерок запитала мене тоді, чи хочу я охрестити дитину. Я була їй дуже вдячна за підказку, адже сама в той момент про це не думала. Сказала, що хочу, щоб мою дівчинку охрестили. Міхал і наші батьки, які встигли приїхати до лікарні, чекали на Сару. Мене після пологів відвезли в інше відділення, — розповідає про ті події Анна-Марія.
Поруч із Сарою сиділи її батько і бабуся з дідусем. Дівчинка прожила півтори години.
— Все це відбувалося ніби не зі мною. Я оговтувалася після операції. Проте знала, що точно можу бути впевнена в одному: моя донечка зараз на Небесах. Хрещення зняло первородний гріх, а ніякого іншого вона скоїти ще не встигла. Моя віра підказувала мені, що Сара перебуває там, куди ми всі прагнемо. Коли настав день похорону, Свята Меса звершувалася за нас, батьків, а не за нашу дитину. Під час молитви прославлення Бога я зрозуміла, що, незважаючи на всі зусилля, які ми з Міхалом могли би докласти, щоби Сара була щаслива, ми ніколи б не дали їй такого щастя і радості, які дає перебування з Ісусом. Мене переповнювала така вдячність за те, що моя дитина тепер у Господа на руках, що я зірвалася з місця і почала танцювати, прославляючи Бога. У той момент Господь перетворив мій скорботний плач на танець. Я знаю, що багатьом людям це могло би здатися дивним, вони могли б запідозрити мене у божевіллі; але, говорячи це, я хочу засвідчити, що Бог із нами в найгірші моменти, і Він спроможний перетворити будь-яку гіркоту у велику втіху, — каже Анна-Марія.
Її свідчення було зміцненням для усіх жінок, які зібралися на щорічному з’їзді спільноти «Маґніфікат» у місті Любліні.
Переклад з польської: Аліна Старух
За матеріалами: Armia Dzieci
фінансово.
Щиро дякуємо!
