«Немає іншого джерела надії для людини, окрім Божого Милосердя» (Йоан Павло II).
Цими словами Святішого Отця хочу подякувати за зцілення завдяки заступництву святої Сестри Фаустини Ковальської. Бог у своєму незбагненному Милосерді завжди приходить нам на допомогу — особливо в найважчі хвилини життя.
Найважчим моментом у моєму житті була смерть батька. Вона прийшла так несподівано — після тижневого перебування в лікарні. Він помер одразу після недільної Меси. Я не була готова до цього і не могла змиритися з його смертю. Тоді під час похорону хтось почав молитися Коронку до Божого Милосердя: «Заради Його тяжких страждань — будь милосердний до нас і цілого світу». Мене охопили мир і впевненість, що цими словами, сповненими милосердя, я випрошу мир для душі мого покійного тата.
Ця палка молитва — яку я тоді почула вперше в житті — стала нашою спільною сімейною молитвою. У ній ми ввіряли Богові всі наші справи, а перед святом Божого Милосердя молилися дев’ятницю — починаючи з Великої П’ятниці — за заступництвом Сестри Фаустини. Так було і цього року… Однак у Великодній понеділок я опинилась у лікарні й мене одразу ж стали готувати до операції.
Раніше сама думка про перебування в лікарні сповнювала мене жахом; але потім, під час Тижня Божого Милосердя, я відчула дивний спокій, який поширився на інших пацієнтів. Ми всі разом в палаті молилися Коронку за тих, хто чекав на операцію; а оскільки мій стан загрожував життю — я стала першою, кого на неї забрали.
Через кілька днів, через ускладнення, знадобилася ще одна операція; і коли я знов опинилася в операційній — помітила зосереджений вираз обличчя лікаря: він молився. Пізніше я також дізналася від рідних, що, вийшовши з операційної, лікар безпорадно розвів руками перед чоловіком і маленькими дітьми, які чекали, і сказав: «Я зробив усе, що міг; решта залежить від Бога».
Відразу після операції мене перевели до відділення інтенсивної терапії, оскільки мій стан був дуже важким. Невдовзі після цього я відчула знак хреста на чолі та руках; священник уділяв мені Таїнство хворих. Я була повністю притомна і відчувала велику внутрішню радість — але не могла подати жодного зовнішнього знаку. На третій день лікар, який мене оперував, відвідав мене, щоб підготувати до найгіршого. Тоді я сказала йому, що протягом Тижня Божого Милосердя я не боялася смерті, а тепер боюся. Він заспокоїв мене, сказавши, що саме тоді зазвичай непритомніють. Після тієї розмови я не могла спати. Думала про те, як підготувати чоловіка й дітей до мого відходу. Але вранці, коли священник прийшов зі Святим Причастям, я вже не боялась: я повністю віддалася Божій волі.
У відділенні інтенсивної терапії я думала не про себе, а про тих, хто залишав цей світ, і доручала їх Богові у Коронці. Я знала, що це найдієвіша молитва за вмираючих.
Усе двомісячне перебування в лікарні виявилося найчудовішими реколекціями на тему Божого Милосердя. Я так сильно тоді пізнала, якою безмежною благодаттю є страждання. Черпала сили з молитов моєї найближчої родини та друзів, які доручили мене Богові за заступництвом Сестри Фаустини. Через кілька років я змогла особисто бути в Римі на її беатифікації, а пізніше — на канонізації в Кракові.
Під час останньої зустрічі зі Святішим Отцем у Санктуарії Божого Милосердя [17 серпня 2002 року, коли Йоан Павло ІІ освятив базиліку Божого Милосердя в Кракові-Лагєвніках. – Прим. пер.] мене глибоко зворушили його слова. Він сказав, що, освячуючи цей храм, робить це з палким бажанням, щоби послання милосердної любові Бога досягло всіх мешканців землі та наповнило серця надією. Він доручив це завдання Церкві в Кракові й Польщі, а також усім шанувальникам Божого Милосердя, які приїдуть до Лігєвніків із Польщі та з усього світу. Завершив словами: «Будьте свідками Милосердя».
Я дуже зраділа, коли через тиждень після зустрічі зі Святим Отцем отримала візу до США. Я хотіла привезти багато сувенірів з місця, де жила Свята Фаустина, до країни, яка бачила стільки болю і страждань після теракту [11 вересня]. Я хотіла, щоб усі дізналися про велику Любов Бога до кожного з нас, про Його безмежне Милосердя, і щоб усі відчули надію, яка плине з послання скромної черниці — послання, яке виявилося Божим променем, що освітлює землю.
Прагну невпинно дякувати Богові, багатому Милосердям, за всі благодаті, якими Він обдарував мене та мою сім’ю, і особливо — за дар мого зцілення.
фінансово.
Щиро дякуємо!
