Ватикан

Папа: три «ковиди» в моєму житті

24 Листопада 2020, 10:51 1543

«Знову почнімо мріяти. Дорога до кращого майбутнього». Книжка-інтерв’ю Папи Франциска авторства журналіста Остена Айверея з такою назвою побачить світ у грудні, а цими днями кілька уривків з неї оприлюднив часопис «La Repubblica».

«Протягом мого життя я пережив три “Covid-ситуації”: хвороба, Німеччина та Кордова», — розповідає Папа Франциск у цій книжці. В понеділок, 23 листопада 2020р., на сторінках італійської газети «La Repubblica» опубліковано уривок із неї, в якому Святіший Отець ділиться думками про деякі переломні моменти свого життя, повідомляє Vatican News.

 

Перший досвід межі, болю та самотності

«Коли я, маючи 21 рік, важко захворів, — пережив свій перший досвід обмеженості, болю й самотності. Це змінило мої координати. Довгі місяці я не знав, хто я, чи живий, чи вже помер. Навіть лікарі не знали, чи вийду з цього. Пам’ятаю, як одного дня запитував свою маму, обійнявши, чи вже помираю. Це було під час навчання на другому році семінарії в Буенос-Айресі», — згадує Папа Франциск, зазначаючи, що добре пам’ятає дату: 13 серпня 1957 року.

Святіший Отець розповів: до лікарні його привіз префект, збагнувши, що «цей грип не лікується аспірином». Із легень відразу відкачали півтора літри води, а тоді почалася боротьба за життя, в листопаді — ампутація частини легені. «Я з досвіду знаю, що відчувають хворі на коронавірус», — підкреслює він.

З цього періоду Папа Франциск особливо пам’ятає двох медсестер. Одна з них, сестра-домініканка, що була старшою у відділенні, після першого огляду лікаря сказала медсестрам подвоїти дози ліків, бо її досвід підказував, що він помирав, і цим урятувала його життя. «Завдяки постійному контактові з хворими вона краще за лікаря знала, чого потребують пацієнти, і мала відвагу користуватися цим досвідом», — розповів Святіший Отець, зазначивши, що друга чинила те саме, коли його розривав біль, потай даючи додаткові дози знеболюючого. «Вони боролися за мене до кінця, доки я не відновився; вони навчили мене, що означає користуватися знаннями, але також уміти сягнути далі, щоби відповісти на особливі потреби», — сказав він.

Інший важливий урок цього періоду: потрібно уникати формальних утішань. Чимало заспокійливих слів, що все, мовляв, добре, що більше не буде болю, — були «порожніми», хоч сказані з «добрим наміром», але ніколи не досягли серця. Найбільший слід залишила в серці черниця, яка колись готувала малого Хорхе до першого Святого Причастя, а тепер прийшла відвідати в лікарні:

«Вона взяла мене за руку, поцілувала і довго стояла мовчки, а тоді мовила: “Ти наслідуєш Ісуса”. І не було потрібно інших слів. Її присутність, її мовчання принесли мені глибоку розраду. Після цього досвіду я вирішив якомога менше говорити, відвідуючи хворих. Обмежуюся тим, щоб тримати їх за руку».

 

 

Німеччина: «Covid» вигнання

Періодом «добровільного вигнання» Папа Франциск називає етап свого життя, проведений 1986 року в Німеччині, куди він подався для вивчення мови та збору матеріалів для дисертації, почуваючись у цей час «як риба без води».

«Я виривався на прогулянки на франкфуртський цвинтар і звідтіля бачив, які злітали та приземлялися літаки. Як переживав ностальгію за батьківщиною, прагнув повернутися», — розповідає Святіший Отець. То був рік, коли Аргентина виграла чемпіонат світу. Він не мав бажання дивитися матч і дізнався про перемогу лише наступного дня з газет:

«Це була самотність перемоги наодинці, бо не було з ким її розділити; самотність неприналежності, через яку почуваєшся чужим. Тебе забирають звідтіля, де ти є, та відсилають у місце, якого не знаєш, — і тоді лише вчишся, що саме є насправді важливим у тому місці, яке ти залишив».

 

Викорінення як радикальна переміна

«Іноді викорінення може бути оздоровленням чи радикальною переміною. Таким був мій третій “Covid”», — розповідає Папа Берґольйо, згадуючи про період служіння в Кордові між 1990 та 1992 роками. «Корінь цього періоду сягав мого способу керування, спочатку як провінційного настоятеля, а згодом як ректора», — зазначає він, уточнюючи, що «був іноді дуже суворим».

«У цій єзуїтській резиденції я провів рік, десять місяців і тринадцять днів. Служив Святу Месу, сповідав, займався духовним проводом, але ніколи не виходив, хіба що на пошту. Це був своєрідний карантин, ізоляція, як протягом минулих місяців сталося з багатьма з-поміж нас; і це було корисним для мене», — згадує Папа. Доти його життя було позначене досвідом наставника новіціату, а далі — керуванням: від 1973 року, тобто від обрання Провінційним настоятелем, до 1986 року, коли завершився мандат ректора й він «призвичаївся» до такого стилю життя. Тому «викорінення», яке полягало в тому, що тебе відправляють у загублену закутину, «все перевертає».

«Твої звички, поведінкові реакції, орієнтири, закостенілі в часі, — все це розбилося й мусиш від початку вчитися жити, позбирати життя наново. З цього періоду сьогодні мене особливо вражають три речі. По-перше, дарована мені тоді здатність молитися. Друге — це спокуси, які я тоді пережив. По-третє, що є найдивнішим, — що тоді я перечитав тридцять сім томів “Історії Пап” Людвіґа Пастора. Я міг обрати якийсь роман, щось цікавіше. З теперішньої позиції запитую себе, чому Бог надихнув мене прочитати саме це. Цією вакциною Господь мене приготовляв. Як прочитаєш одного разу цю історію — тебе вже ніщо не зможе здивувати з того, що трапляється сьогодні в Римській курії та Церкві».

За словами Святішого Отця, кордовський «Covid» був для нього періодом «справжнього очищення», який дав йому «більше терпимості, розуміння, здатність прощати», а також «нову емпатію до слабких і беззахисних».

«Ну й терпеливість, багато терпеливості, точніше — дар зрозуміння того, що для найважливіших речей потрібен час, що зміни є органічними, що є межі і потрібно діяти в їхніх рамках, утримуючи водночас погляд на горизонті, як це чинив Ісус. Я навчився важливості бачити великі речі в малому, бути уважним до дрібниць у великих речах», — стверджує Папа. Тепер, однак, він мусить бути уважним, щоб не повторювати вад, якими він відзначався в період чернечого настоятельства.

«Ось мої головні особисті “ковіди”. З них я навчився, що коли багато страждаєш, але дозволиш, щоб це тебе змінювало, — станеш кращим. Але якщо, натомість, будуватимеш барикади, то вийдеш із цього гіршим», — підсумовує він.

 

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Папа Франциск

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: