Ми зайняті різними дурницями. Ми такі втомлені. Переважно — за власним бажанням. Не бачимо й не чуємо, бо не дивимося і не слухаємо.
«Небо звіщає про Божу славу, а про чин Його рук розказує небозвід. Оповіщує день дневі слово, а ніч ночі показує думку, без мови й без слів, не чутний їхній голос, та по цілій землі пішов відголос їхній, і до краю вселенної їхні слова!» (Пс 19,1-5)
Прослава Бога
Останні слова цього псалма літургія відносить зазвичай до апостолів. Звісно, Євангеліє, яке вони проголошували, дійшло аж кінців світу.
Але, читаючи уважно цей псалом, можемо побачити, що насправді в ньому йдеться не про людей. Це небо, день і ніч проголошують славу Божу. Творіння! Це його свідчення неможливо не побачити й не почути.
Неможливо? Справді?
Адвент: чування й уважність
Адже ми робимо це щодня. Не бачимо і не чуємо — бо не дивимося і не слухаємо. Іній на листі помітимо швидше на фото в соцмережах, аніж на власні очі. Тиша вечірніх сутінків не передасть нам звістку про Того, який в ній до мене мовчить, бо ми не затримаємося навіть на мить, щоб її послухати.
У нас стільки справ. Нас хвилює стільки різних дурниць. Ми втомлені. Частково — за власним бажанням.
Адвент — це чування. Чування — це також уважність. Уважність до того, що поза екраном, за порогом, перед носом. Уважність сьогодні.
фінансово.
Щиро дякуємо!
