Талановиті художники кидають виклик «культурі відкидання», щоб відновити велич католицьких статуй, що привертають уми та серця до краси святості.
Церква святого Архангела Михаїла у Рочестері, штат Нью-Йорк, як і її покровитель стоїть на варті над містом, що потребує присутності Церкви. Як зовні, так і всередині цей неоготичний храм прикрашають статуї, відреставровані місцевою парафіянкою Арлін Міллер. Вона — одна з тих художників, чиє покликання полягає у перефарбовуванні та відновленні католицьких статуй в епоху, коли зламані речі — так само, як і зламані люди, — в кінцевому підсумку відкидаються суспільством.
«Я займаюся цим протягом 18 років, і почалося це цілком випадково», — говорить Міллер. Коли інша міська парафія виставила на продаж низку гарних статуй, група парафіян церкви святого Михаїла купила їх, що прикрасити власну церкву. Арлін попросили зайнятися ремонтом цих статуй, щоб додати величі та краси у життя мешканців однієї з найбідніших частин міста.
Вінцем роботи художниці, на її власну думку, є різдвяний вертеп. Вона терпляче чистила, реставрувала за допомогою глини, а потім розфарбовувала кожну фігурку, щоб сповнити їх світла Різдвяної ночі. Міллер полагодила сідло на верблюді одного з мудреців, зцілила зламані кінцівки ягнят і змусила Трьох Царів виглядати справді по-царськи. Тепер цей вертеп прикрашає вівтар у храмі під час Різдвяних богослужінь.
«Усі вони стали моїми друзями, — розповідає Міллер. — Якось хтось зайшов і спитав мене: ви що, з ними розмовляєте?». Тепер люди самі приносять художниці свої статуї, щоб повернути їх до життя: це і зламана статуя святого Михаїла, і Дитятко Ісус з Праги, з рук якого випав хрест, і Пресвята Діва Марія з відламаними руками. Всі ці статуї мають особливе значення для людей, але Міллер запевняє: перш за все, вони повертають людей до Бога. «Вони нагадують нам: о, так, я мушу помолитися Богові сьогодні», — говорить вона.
В той час, коли католицькі статуї постійно потрапляють до новин, стаючи об’єктами вандалізму, кваліфіковані реставратори повертають їх з забуття і виявляють закладену в них людськими руками приховану красу — ту, яку не можна замінити сучасними скульптурами масового виробництва.
Шейла Леман, художниця-декораторка з Аркадії, штат Каліфорнія, також заглибилася у справу реставрації, працюючи на користь своєї парафіяльної церкви. Її попросили відремонтувати сильно понівечену дерев’яну статую. Для цього художниці знадобилося застосувати свої значні технічні навички, знання про властивості фарб та розуміння колористики. Побачивши готовий результат на своєму місці, вона зрозуміла, що хотіла б займатися цим завжди.
Леман звернулася до інших церков у Південній Каліфорнії, і зрештою заснувала постійну власну справу, назвавши проект «Фарба змінює все». Розповіді про нього почали поширюватися з вуст у вуста. Як свідчення своєї майстерності та краси остаточного результату, Леман надає своїм клієнтам фотографії відновлених нею статуй «до і після». Одним з таких зображень, які вона зазвичай демонструє, є фото 12-го стояння Хресної дороги, що розбилося, впавши на підлогу. «На сьогодні це, мабуть, найскладніша з виконаних мною робіт», — говорить вона. Леман стверджує, що найпрекраснішим у її роботі є те, що вона працює в оточенні краси, коли працює у своїй студії. Втім, деякі з реставраційних робіт відбуваються поза її межами — наприклад, відновлення статуї Божої Матері Милості у стилі іспанського бароко, яку було спаплюжено екскрементами.
«Люди божеволіють від захвату, коли бачать результат, — розповідає Леман, — і я почуваюся глибоко щасливою знову зробити щось красиве».
Коли художниця Мері Біркос з Пенсильванії була маленькою дівчинкою, вона любила сидіти на церковній лавці і милуватися красою баченої нею гри світла та кольорів. Вже тоді вона відчувала потяг до малювання, однак її родина була бідною і не могла дозволити собі художньої освіти для доньки. Тоді Біркос звернулася до сестер-монахинь з католицької школи, запропонувавши їм свою допомогу, а вони натомість дали їй такі дорогоцінні для неї фарби і пензлі.
Протягом 50 років Біркос займається розписом церков по всій Пенсильванії. Парафіяльну церкву, що колись дала натхнення для її покликання, зруйнували для того, аби збудувати сучасну храмову будівлю, в якій відсутня краса оригіналу. Ця подія була дуже болючою для художниці. Зараз, коли їй вже за 60 років, вона більше не займається розписами високо під склепіннями церков, однак все ще реставрує статуї.
«Я завжди робила те, що мені подобається», — говорить Біркос. Незважаючи на те, що її робота оплачується не дуже високо, вона вважає найціннішим для себе той духовний досвід, який дає особиста зустріч з Красою. «Це дійсно впливає на тебе. Коли бачиш, яким чудовим є кінцевий результат, це змушує тебе плакати».
Переклад CREDO за: National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
