За останні кількасот років розуміння науки більшістю людей значно змінилось. В найширшому етимологічному сенсі «наука» означає просто «знання». Тому всевідаючий Бог є абсолютним та досконалим науковцем.
Він бачить все, що можливо бачити, і знає все, про що можливо знати. Тому не дивно, що теологія, вивчення Слова Божого, — це справжня наука. Завдяки їй ми дивимось очами Того, хто бачить досконало, хай навіть наше обмежене сприйняття затьмарює обсяг нашого зору. Ми не здатні знати так, як знає Він, але принаймні знаємо те, чого Він хоче від нас, — хай і не ідеально. Те, що Бог об’являє, призначене до пізнання. Отже, теологія — це найбільш сенсовна наука.
Так само і філософія — це наука, бо вона дивиться на світ очима розуму. Однак вона сприймає розум не як самоціль, що є поширеною помилкою раціоналістів, а як засіб, за допомогою якого мислитель зможе побачити красу істини. Розум — це око, яким ми дивимось; істина — це об’єкт, який ми бачимо.
Той факт, що теологія і філософія як науки маргіналізовані в сучасному світі, свідчить про те, що сучасний світ заблукав. Він перестав бути науковим у буквальному сенсі. Він не може пізнати реальність, і як наслідок — не може знати, де він перебуває і куди прямує.
Що ж пішло не так? Як сучасність загубила свій шлях? Що стало причиною її сліпоти?
Корінь проблеми полягає у більш вузькому баченні сучасності. Замість того, щоб бачити повноту істини, природної і надприродної, фізичної та метафізичної, матеріальної та духовної, сучасний світ бачить лише частину загальної картини; поверхневу, але не глибинну. Він відмовляється бачити те, що було відкрито Богом, і наполягає на тому, щоб бачити лише незначну частину філософської істини. Він бачить лише натурфілософію, ту частину філософії, що виключає з поля зору надприродне і метафізичне. Таким чином, фрагмент справжньої філософської науки, невеличка частина картини затьмарила собою ціле, дозволивши сучасності помилково визнати фрагмент за цілісність.
Сучасний світ засліплений власним тунельним баченням, що розглядає натурфілософію і науку як синоніми. Отже, сучасне визначення поняття «наука» виключає всі способи пізнання крім суто фізичних. Воно не розпізнає нічого, крім трьох вимірів (або чотирьох, якщо сприймати час як окремий вимір), що сприймаються за допомогою п’яти відчуттів.
Яке ж відношення до цього має апокаліптичне бачення чи наукова фантастика? Відповідь полягає у тому, що наукова фантастика, попри те, що вона користується наукою в сучасному розумінні, диктується наукою у її старому, традиційному розумінні. Саме теологія та філософія служать джерелом натхнення для найкращої фантастики, незалежно від того, скільки космічних кораблів, машин часу чи п’ятиногих інопланетян задіяно в сюжеті.
Роман Джонатана Свіфта «Мандри Гуллівера», ймовірний родоначальник науково-фантастичного жанру, описує дивних чужорідних істот, і демонструє нам «наукові» чудеса островів, що плавають у повітрі, та «наукові» помилки божевільних вчених. Це було написано не для того, щоб продемонструвати наукову уяву, а для того, щоб викрити безглуздя модернізму та сцієнтизму. Свіфт, як глибоко вкорінений у традиції християнин, використовує у художній літературі науку щоб показати глупоту сцієнтизму, що зароджувався у його часи.
Так само і роман Олдоса Гакслі «Який чудесний світ новий!» викриває згубну природу сцієнтизму, зображуючи культуру, стерилізовану «прогресом». Його персонажі розбещені технологічним комфортом, і перебувають у приємній глухоті до реалій життя. Задовго до падіння суспільства у кіберпростір, Гакслі попереджав про небезпеку підміни справжньої реальності віртуальною.
Якщо Гакслі говорить про небезпеку самозаглибленого споживацтва, Джордж Орвелл у романі «1984» попереджає про небезпеку тоталітаризму. Його футуристичний шедевр втілює ідею того, що влада розбещує, і відповідно абсолютна влада розбещує цілковито. Хоча явна небезпека комунізму і фашизму вже минула, футуристичний кошмар Орвелла досі виступає в ролі потужного свідчення проти зла світського фундменталізму.
«Космічна трилогія» Клайва Стейплза Льюїса використовує жанр наукової фантастики для взаємодії з помилками та безглуздям сцієнтизму та зображувати позачасові філософсько-теологічні істини у якості протиотрути від отрути матеріалізму. Він повторно представляє первинний апокаліпсис гріхопадіння людини, використовуючи його як засіб теологічних досліджень, і викриває сцієнтизм сучасних йому академічних кіл як демонічну у своїй гордині та ненависті до істини силу.
Апокаліптичне бачення у науковій фантастиці схоже на принцип memento mori у середньовічному мистецтві. Воно нагадує нам про чотири останні речі: смерть, суд, рай і пекло. Ці останні речі у свою чергу нагадують нам про первинну реальність, у якій ми були створені на образ та подобу Бога, щоб любити Його і служити Йому в земному житті та щоб бути разом з Ним у вічності.
Останнє вказує нам шлях до першого. Перше повинне бути останнім, а останнє — першим. Отже, наукова фантастика вказує нам не на зірки, а на Того, Хто їх створив. Це виводить нас за межі Альфи Центавра, і веде до Альфи і Омеги.
Переклад CREDO за: National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
