Стрітення Господнє (УГКЦ)

Сьогодні, 15 лютого, східні християни святкують Стрітення Господнє. Про свято Стрітення розповідає Максим Тимо, викладач Українського католицького університету.

Важливий період літургійного року, розпочатий Різдвом Христовим, немов би увінчується святом Стрітення Господнього. Характер цього давнього християнського свята багато в чому споріднених зі самим Різдвом Ісуса, і з подією Його найменування і обрізання, і з Його Хрещенням у Йордані. Адже всі ці літургійні святкування об’єднує ідея явління Бога в людському тілі, Його приходу у світ задля спасіння людини. Разом з тим кожне зі згаданих свят має свої особливі тематичні наголоси, які значною мірою пов’язані з тим хто і в яких обставинах зустрічає воплоченого і явленого Бога.
 

Вірність. В центрі події, яку досить детально описує Євангелист Лука – зустріч праведного старця Симеона з дитятком Ісусом, принесеним Його матір’ю Марією до Єрусалимського храму (див.: Лк. 2, 22-36). Короткий момент цієї зустрічі відкриває довготривалу історію стосунків Бога зі своїм народом, виявляє Його мудрий задум щодо світу. Сповнений Святим Духом старець жив надією на сповнення Божих обітниць, а зокрема очікував утіхи Ізраїлю, себто надією на звільнення народу (пор.: Іс 40, 1; 49, 13; 51, 3; 57, 18). Подія Стрітення наче сповняє основне життєве прагнення, мрію та ідентичність Симеона, адже його ім’я в перекладі з єврейської означає «Господь почув». Він приймає на свої руки і бачить саму Надію, Спасіння, Світло і Радість Ізраїля та цілого світу. Симеон в глибокій старості пересвідчується в тому, що Господь є зі Своїм народом і вірний Своїм обітницям. Зустріч Симеона є одночасно і глибоко особистою подією і універсальною: Ісус Христос, Спаситель, зустрічається у особі старця Симеона зі старозавітним людством, веденим Святим Духом.

Сама святкова подія є виконанням старозавітного припису, який знаходимо у Вих. 13, 1-2: І промовив Господь до Мойсея, кажучи: Посвяти мені всіх первенців; усе, що між синами Ізраїля вперше розкриває матірню утробу, в людини і в скотини, воно моє.
 

Посвята. Ісус сповняє цей припис закону і якраз цей Його жест є ключовим для розуміння суті події. Зі Стрітення, фактично, розпочинається життєвий шлях Ісуса як служіння в любові до Отця і до людей. Ісус приноситься до храму в дар Богові, щоб посвятитися і належати Йому повністю. Змістом життя Христа було бажання спасти людину, визволити її від гріха і смерті, в яку людина сама перетворила своє життя. А бажання Христа спасти – це не що інше як прояв любові до Бога і до людини, послуху Божій волі, відмова від якої і привела людину до смерті. Принесений до храму на руках Марії Христос виявляє і започатковує Свою спасенну місію. Це перший крок Ісуса до жертви на хресті.
 

Справедливість. Бог також постає перед нами у цьому святі як справедливий Законодавець. Господь проявляє вражаючу справедливість стосовно Свого творіння. Той, Хто на Синаї дав Мойсеєві закон, сьогодні підкоряється законним приписам. Через підкорення Себе законові, Господь сходить до нашого рівня, свідомо ставить Себе в такі самі умови, в яких ми всі перебуваємо. Але це обмеження Він приймає задля того, аби відкрити нам зміст справжньої свободи і дарувати нам її. Адже справжня свобода можлива лише за умови любові і добровільної самопожертви.
 

Відповідальність. Разом з тим, у події стрітення розкривається і Божа відповідальність за людину, світ та історію, адже Бог є одночасно і законодавцем і виконавцем закону. Встановлені Ним закони не є обтяжливим і незрозумілим тягарем для людини, а шляхом і дороговказом до справжньої повноти життя. Христос показує, що Закон не є і не може бути ціллю сам у собі, він – лише засіб до справжнього єднання людини із Богом. Господь справді воплотився, явився світові як Чоловіколюбець, аби все людство привести до себе. Йому, всемогутньому Богові, була потрібна людина, і Він прийшов до неї покірним слугою, аби не вразила її Його безконечна могутність, а щоби людина відчула свою тендітність і мізерність, і щоб, як Симеон, захотіла зустрітися зі своїм Господом.