«Без наставництва Церкви навіть найстрогіше дотримання віри провадить до загибелі», — з такими словами Папа Франциск звернувся до італійських катехизаторів.
30 січня 2021 р. в Клементинській залі Ватикану Папа прийняв на приватній аудієнції делегатів Катехитичного відділу Конференції єпископів Італії. Зустріч відбулася з нагоди 60-річчя заснування відділу, повідомляє Vatican News. Звертаючись до присутніх, Святіший Отець зазначив, що це бюро було засноване ще до сформування італійського єпископату та відіграло важливу роль у катехитичному оновленні після Другого Ватиканського Собору.
Наступник св. Петра поділився з учасниками аудієнції зі своїми роздумами про катехизацію, зосереджуючись на трьох моментах.
Катехиза — це звіщення
Папа зазначив, насамперед, що катехиза — це керигма [з грец. κήρυγμα (керигма) — звіщення, проповідь]. Цитуючи документ Конференції єпископату Італії «Оновлення катехизи», він підкреслив, що в переданні віри Святе Письмо є «Книгою, а не підручником». Завдяки катехизмовій розповіді Святе Писання стає немов «середовищем», у якому людина почувається частиною тієї ж історії спасіння.
«Катехиза бере за руку і супроводжує в цій історії, — пояснив Папа. — Це започатковує шлях, у якому кожен знаходить свій ритм, бо християнське життя не робить усіх однаковими, а цінує унікальність кожної Божої дитини».
Керигма, як підкреслив Святіший Отець, — це людина Ісус Христос, а катехиза має сприяти особистій зустрічі з Ним, і тому ґрунтується на свідченні конкретних людей. Катехит, за словами Папи, — це людина, що зберігає та плекає пам’ять про Бога та вміє відродити цю пам’ять в інших.
Першими катехизаторами, зазначив Понтифік, часто стають миряни, які щедро діляться радістю зустрічі з Ісусом.
«Хто такий катехизатор? Це той, хто зберігає і живить пам’ять про Бога; він зберігає її в собі, пам’ятаючи історію спасіння, і вміє пробудити цей спомин в інших. Це християнин, для якого ця пам’ять служить звіщенню; він не бажає бути в центрі уваги й не говорить про самого себе. Він каже про Бога, про Його любов та вірність».
Святіший Отець нагадав про деякі характеристики проповідування: не нав’язувати істину, а закликати до свободи; проповідь має бути просякнута радістю, життєвою міццю та гармонійною цілісністю, які не дозволять звести її до кількох доктрин, часом більше філософських, аніж євангельських.
Катехизація і майбутнє
Другий момент — це катехизація і майбутнє. Папа процитував слова св.Павла VI, звернені до першої Генеральної асамблеї італійського єпископату після Другого Ватиканського Собору: «Ми повинні дивитися на Собор із вдячністю Богові та з довірою в майбутнє Церкви; він буде великим катехизмом нового часу» (23 червня 1966). У цьому контексті Святішій Отець вказав на те, що Собор — це вчення Церкви, й не потрібно йти на компроміс із тими, хто намагається представити катехизацію, яка не узгоджується з вченням Церкви.
«Або ви з Церквою і тому йдете за Собором — або ви не йдете за Собором або інтерпретуєте його по-своєму, за власним бажанням, — але в такому разі ви не з Церквою. (…) Без наставництва Церкви навіть найсуворіше дотримання віри провадить до загибелі. Будь ласка, не поступайтеся тим, хто прагне пропонувати катехизацію, яка не відповідає вченню Церкви», — сказав Франциск.
Катехизація, підкреслив Папа, перебуває «в авангарді Церкви»: вона покликана відчитувати знаки часу та приймати виклики сьогодення й майбутнього. Подібно до того, як у післясоборний період Церква в Італії була готовою прийняти знаки часу, так і сьогодні «вона покликана запропонувати оновлену катехизу, яка б надихала кожну сферу душпастирства: харитативну діяльність, літургію, сім’ю, культуру, соціальне життя, економіку». Папа закликав не боятися говорити «діалектами» людей, не боятися їхніх запитань, прислухатися до їхніх слабкостей та розробляти нові способи передання «багатства й радості керигми».
Катехиза і спільнота
Пандемія змусила замислитися над цінністю приналежності до спільноти, яка «є не сукупністю окремих людей, а сім’єю, в яку можна інтегруватися, місцем, у якому піклуються одні про одних: молоді — про літніх, а літні люди — про молодь, сьогоднішнє покоління — про завтрашнє». Цей спільнотний вимір має бути в центрі катехизи та звіщення. Папа додав, що потрібно будувати спільноти, які вміють цінувати таланти кожного; спільноти з місійним духом, здатні служити найслабшим; спільноти, що дивляться в очі зневіреній молоді, приймають чужоземців і дають надію зневіреним; спільноти, що не бояться спілкуватися з тими, хто має відмінні ідеї; спільноти, які, як Добрий самарянин, знають, як перев’язувати рани зі співчуттям.
Папа нагадав свої слова, з якими звернувся до учасників конференції у Флоренції: він бажає, щоб Церква була «дедалі ближчою до покинутих, забутих, недосконалих. […] Радісна Церква з обличчям матері, яка розуміє, супроводжує, обнімає».
фінансово.
Щиро дякуємо!
