Національна асамблея Франції ухвалила проєкт біоетичного закону, який дозволить лесбійським парам отримати доступ до штучного запліднення.
Біоетичний закон обмежує роль сім’ї як дарувальниці життя і відчиняє у майбутньому двері для подальших небезпечних правових рішень, зокрема, евтаназії, — вважає єпископ Дені Жаше, голова Комісії єпископату зі Вселенської місії Церкви, керівник Радіо Нотр-Дам.
На початку лютого 2021р. Сенат відмовився голосувати за скасування найважливіших пунктів біоетичного закону, які раніше ухвалила нижня палата парламенту — Національні збори, тобто про штучне запліднення для лесбійських пар та генетичні маніпуляції з ембріонами.
Уряд хоче скликати спільний комітет для опрацювання компромісного рішення. Але активісти pro-life, пов’язані з організацією «Manif pour Tous», виступають проти пропозицій уряду. Ці групи організували наприкінці січня — на початку лютого 2021р. демонстрації протесту проти цього закону по всій Франції. Вони назвали протидію Сенату успіхом громадянських протестів. «Цей закон робить можливим штучне запліднення без участі чоловіка-батька для лесбійських пар. Завдяки цьому дві жінки зможуть мати законну дитину. А батько буде виключений із процесу запліднення», — каже єпископ Жаше.
«Церква виступає проти цього закону і захищає святість життя, даного Богом дитині, яка має батька та матір, — підкреслює ієрарх. — Для тих, хто не може мати дітей природним чином, є усиновлення. Цей закон мінімізує роль сім’ї як дарувальниці життя і відчиняє двері для подальших небезпечних правових рішень. Він також збільшує термін для переривання вагітності, що у Франції, на жаль, законно. Така логіка не виключає також у майбутньому легалізацію евтаназії», — пояснює єпископ Жаше.
«Є суспільний тиск, щоби її впровадити, а це, зрештою, може призвести до жахливих актів знищення життя. Не ми, а Бог вирішує, коли має настати кінець життя; ми не господарі життя. У Франції розвинена паліативна опіка і є змога запропонувати гідне завершення життя та зменшення страждання, які становлять людський елемент наприкінці життя», — пояснює ієрарх.
На запитання про ситуацію католиків у Франції єпископ зазначив, що «віра й надалі присутня, хоча більше проявляється у приватному житті католиків, ніж під час церковних церемоній». Щодо протестів французьких католиків восени, коли вони вимагали відкрити храми для Меси за участю вірних, єпископ Жаше назвав їх важливою мобілізацією вірних, якої не було під час першого національного карантину навесні. «Католики хочуть Меси, їхні протести були спонтанними, ми — священники чи єпископи — їх не ініціювали», — сказав представник духовенства.
«Французький католицизм більше спирається на активність у приватному житті вірних, допомогу ближнім, молодіжні рухи та католицькі товариства, ніж на церковні відправи».
«Європа побудована на християнській культурі, має спільне християнське коріння, яке сформувало менталітет європейських країн. У частині країн Церква утримала свою сильну інституційну позицію, як, наприклад, у Польщі, Ірландії або Італії. У Франції в ХІХ ст. і на початку ХХ ст. діяли антиклерикальні рухи, які вплинули на формування принципу відділення Церкви від держави. Релігія стала приватною сферою і вже не такою мірою передається наступним поколінням у Франції, — пояснює єпископ Жаше. — Але це загальна тенденція західного суспільства, що втрачає свою духовність, місце якої зайняли технології та матеріалізм. У Франції тема віри чи духовності як основи суспільного життя не становить предмету суспільних дискусій».
Переклад CREDO за матеріалами: Wiara
фінансово.
Щиро дякуємо!
