Про великопісний шлях як повернення до Бога роздумував Папа Франциск у своїй проповіді з нагоди початку Великого Посту.
«Поверніться до Мене всім своїм серцем», — закликав Господь свій народ через пророка Йоіла. Цим закликом розпочалося Перше читання під час Святої Меси з нагоди Попільної Середи, яку Папа Франциск 17 лютого 2021 року звершив на кафедральному престолі базиліки св.Петра, пише Vatican News. Це заклик пророка і став відправною точкою для роздумів, якими Святіший Отець поділився з нагоди початку Великого Посту.
Всім своїм серцем
Ми часто заклопотані та байдужі, не раз казали Богові: «Господи, прийду до Тебе пізніше…» Але саме тепер Господь взиває до нашого серця, наголосив Папа у проповіді. В житті завжди знайдуться виправдання; але тепер «час повертатися до Бога». Й Господь закликає повертатися «всім своїм серцем».
«Великий Піст — це подорож, яка залучає все наше життя, всіх нас повністю. Це час перевірити дороги, якими ми ходимо, щоби віднайти ту, яка приведе нас додому, щоб наново відкрити фундаментальний зв’язок із Богом, від якого все залежить», — сказав Святіший Отець. Чотиридесятниця — це час на розпізнавання того, куди звернене наше серце, нагода запитати, куди спрямований «навігатор мого життя»: до Бога чи до власного «я»?
Не треба «оплакувати цибулю»
«Великопісна подорож — це вихід із неволі до свободи. Це сорок днів, що нагадують сорок років, протягом яких Божий народ подорожував у пустелі, щоби повернутися до землі свого походження. Але як непросто було залишити Єгипет!» — зазначив Папа. Під час подорожі пустелею завжди була спокуса «оплакувати цибулю», повернутися назад, «прив’язавшись до спогадів про минуле». Так і для нас повернення до Бога утруднене «нашими нездоровими прив’язаннями», стримуване вадами, фальшивим гарантіями, віктимним наріканням, «яке паралізує». Тож потрібно «демаскувати ці ілюзії». А допомогою в цій мандрівці стануть подорожі, які пропонує Боже слово.
Те, що нас знову ставить на ноги
Святіший Отець запропонував поглянути на блудного сина, щоби зрозуміти, що й для нас настав «час повертатися до Отця». Ми теж забули запах отчого дому та згайнували цінні блага на маловартісні речі, залишившись «із порожніми руками та невдоволеним серцем».
«Ми впали: ми — сини й доньки, які постійно падають; ми схожі на малих дітей, які пробують ходити і падають на землю, потребують, щоби тато кожного разу їх підносив. Тим, що завжди ставить нас на ноги, є Отче прощення: прощення Бога, сповідь — ось перший крок нашої подорожі повернення», — сказав Папа.
Показати свої рани
Далі Франциск вказав на прокаженого, який повернувся до Ісуса, щоб подякувати за зцілення. Десятеро, як зауважив він, були зцілені, але тільки один «був також спасенний, бо повернувся до Ісуса».
Всі ми маємо духовні недуги, вкорінені вади, паралізуючі страхи, з якими самі не даємо ради… «Ми потребуємо наслідувати цього прокаженого, який повернувся до Ісуса та припав Йому до ніг. Нам потрібне Ісусове оздоровлення, потрібно поставити перед Ним наші рани і сказати: Ісусе, ось я перед Тобою, з моїм гріхом, із моїми злиднями. Ти — лікар, Ти можеш мене визволити. Зціли моє серце», — мовив Папа.
Ми — порох, у який Бог вдихнув Духа
Ми покликані також «повернутися до Святого Духа». Попіл, яким посипається голову, нагадує, що ми є порох, у який повернемося. Але в цей порох Бог «вдихнув свого Духа життя». Тому ми вже не маємо права жити, слідуючи за порохом, за речами, які зникають… «Повернімося до Святого Духа, Подателя життя, Полум’я, що воскрешає наш попіл», — закликав проповідник, підкреслюючи, що це полум’я «навчає нас любити».
Перш ніж ми вирушили до Нього, Він зійшов до нас
«Браття й сестри, ця наша подорож повернення до Бога можлива лише тому, що Він здійснив подорож нам назустріч. В разі випадку вона би не була можливою. Перш ніж ми вирушили до Нього, Він зійшов до нас», — вів далі Папа. Щоб «не залишити нас самими та супроводжувати нас у дорозі», Бог зійшов «у середину нашого гріха та нашої смерті». Тож нам залишається «дозволити Йому взяти нас за руку». Саме це значення має заклик Апостола Павла піддатися тому, щоби примиритися з Богом, бо «цей шлях не ґрунтується на наших силах».
«Навернення серця, разом із жестами та практиками, які його виражають, можливе лише тоді, коли відправною точкою є першість Божої дії. Нас до Нього повертають не наші здібності та заслуги, виставлені напоказ, але Його благодать, яку потрібно прийняти», — наголосив Наступник святого Петра. Він нагадав слова з Євангелія про те, що праведними нас робить не праведність, практикована перед людьми, але «щирі взаємини з Отцем».
Мовчазна кафедра Бога
Як зазначив Папа, цього дня схиляємо голову, щоб отримати попіл, а по завершенні Чотиридесятниці «схилимося ще більше», щоби вмивати ноги ближнім. «Великий Піст, — сказав він, — це смирення сходження всередину себе самих і до інших». Треба збагнути, що спасіння — це не драбина до слави, але «пониження для любові». І щоби не збитися з дороги, треба «ставати перед Ісусовим хрестом», що є «мовчазною кафедрою» Бога, треба «кожного дня вдивлятися в Його рани», розпізнаючи в цих пробоїнах «нашу порожнечу, наші недоліки, рани гріха». Його рани «відкриті для нас», ми «зцілилися цими ранами».
«Цілуймо їх і зрозуміємо, що саме там, у найболючіших життєвих ранах, Бог чекає нас зі своїм нескінченним милосердям. Бо саме там, де ми є найуразливішими, де ми найбільше соромимося, Він вийшов нам назустріч. І тепер, вийшовши нам назустріч, Він запрошує нас повернутися до Нього, аби наново віднайти радість з усвідомлення того, що ми люблені», — підсумував Папа.
Обряди Попільної Середи
Після хвилинної паузи для роздумів Святіший Отець прочитав молитву благословення попелу та окропив його свяченою водою. Далі кардинал Анджело Комастрі, архіпресвітер базиліки св.Петра, посипав попелом голову Святішого Отця, а тоді Папа здійснив цей обряд над кардиналами та співслужителями, а деякі з них — над усіма учасниками Євхаристійного богослужіння.
фінансово.
Щиро дякуємо!
