Кожна людина має свої авторитети і взірці у житті. Хтось чіпляє на стіну плакат Ілона Маска чи Ейнштейна, а хтось хоче, щоб його діти змалку знали, як виглядав Тарас Шевченко чи Леся Українка.
Християни розміщують у своїх оселях ікони та образи святих. І часом буває складно доступно відповісти на запитання дітей: хто це і чому ми його вшановуємо? Щоби такі питання не заскочили дорослих зненацька, у пригоді стане книжка «Посиденьки зі святими. 60 неймовірних історій», яка нещодавно вийшла у видавництві «Свічадо».
Першою цікавинкою книжки є те, що оповіді про святих написані від першої особи. Звідси й назва «Посиденьки». Бо складається враження, ніби це знайомство з новим товариством на дружній тусівці. А друга цікавинка — оригінальні ілюстрації талановитої львівської художниці Богдани Давидюк. Читач зауважить, що на малюнках святі зображені без німбів: то частина задуму авторів, які хочуть показати, що святі були звичайними людьми. Так, вони не володіли супер-здібностями, як, приміром, герої кінострічки «Люди-Х»; вони просто щиро любили Бога. Отож, святим може стати кожен! Так, кожен — і чоловік із боді-позитивом Тома Аквінський, якого одногрупники називали «німим волом», і неписьменна Катерина Сієнська, яка «вчила жити» Папу Римського, і Ксенія Римлянка, яка втекла з-під вінця; про Августина вже можна й не згадувати, він все розказав у своїй «Сповіді».
Отже, це 60 неймовірних історій від чоловіків та жінок, які пройшли свій шлях до святості. Вони жили в різні часи і в різних країнах, серед них були лицарі й лікарі, священники й учені, матері й діти, монахи і монахині.
Від моменту, як книжка з ідеї перетворилась на якісне кольорове видання, минуло два роки. Над проєктом працювала ціла команда, стараючись якомога доступно написати тексти і придумати найвлучнішу ілюстрацію. Вони кажуть, що ця книжка не тільки для дітей, а й для дорослих, які, читаючи дітям, самі дізнаються багато цікавого.
А ось ці слова святого Йоана Павла ІІ надихнуть і дорослих, і малих читачів: «Скажу тобі особливі слова, якими Бог постійно підбадьорював мене. “Не бійся!” До речі, у Святому Письмі вони трапляються 365 разів! Як днів у році, правда? Повторюй їх щодня, і ти впораєшся з будь-якими завданнями».
Пропонуємо вашій увазі уривок із книжки:
Святий отець Піо
Скажу чесно, я ніколи не думав, що стану відомим на увесь світ. Я був хворобливою дитиною і зовсім не вундеркіндом, тобто мав мало шансів стати всесвітньою «зіркою». Я був звичайним хлопчаком з італійського села П’єтрельчина і просто любив ходити до церкви і молитися. Вже в десять років я точно знав, що хочу бути монахом.
Згодом вступив до Ордену Братів Менших Капуцинів. Став священником. І якось зі мною трапилася дуже дивна річ. Було це так. Я молився у церкві, аж раптом відчув пекучий біль у долонях. Я не міг повірити власним очам – на моїх руках з’явилися рани, як у Ісуса Христа, коли йому пробили руки цвяхами. Рани були також на моїх ногах і під ребрами. Їх називають стигматами. Я трохи налякався. Мало того, що це справжні відкриті рани, та це ще й знак самого Бога! А я ж лише Піо з П’єтрельчини!
Мене перевіряли лікарі, мене випробовували церковні експерти. Та мої рани не піддавалися лікуванню. Довелося жити з ними аж до смерти. І нести священиче служіння, що було для мене найголовнішим. Я сповідав цілими днями. Відчував, що саме це є моїм головним завданням – полегшити духовні страждання людей. І робив це силою, яку мені давав Бог – я міг читати в людських душах і бачити їхні гріхи. Це була моя «суперсила» від Бога. Іноді відчував, що хтось далеко-далеко від мене потребує допомоги. І я дивовижним чином переносився туди, щоб підтримати ту людину. Це називають білокацією – здатністю перебувати водночас у двох різних місцях.
Але попри те я ніколи не був суперменом, який бореться з лиходіями, читаючи їхні думки і завдаючи їм ударів то ззаду, то спереду. Я був простим монахом, який молився і лише хотів помагати іншим.
фінансово.
Щиро дякуємо!
