Віра — це надприродний і унікальний Божий дар. Але це не «магічний подарунок», який діє сам по собі.
Бог із любові до нас завжди звертається до нашої свободи: Він просить нас про участь у розвитку дарів, які дає нам. Тому дар віри вимагає відповіді з нашого боку — ми повинні дати свою згоду на істину, яку Бог відкриває нам.
Ця інтелектуальна згода на Одкровення реалізується через акт віри, вкорінений у Божому слові, як нас навчає Католицька Церква. Так ми отримуємо зміст віри завдяки церковному вченню. Це відбувається шляхом духовних медитацій.
Віра зберігається завдяки пам’яті. Віра — це скеля, на якій базується все наше надприродне життя як охрещених людей. Це дає нам передчуття радості Неба, де віра зміниться реальним баченням Бога. На цій підставі ми можемо зробити чотири висновки.
1.Ми повинні вірити у свою віру і сумніватися у своїх сумнівах. Віра у вдосконалення людського інтелекту може перевершити сам цей інтелект, але вона не може йому суперечити, оскільки у них спільна кінцева мета: пізнання істини.
2.Оскільки джерелом віри є духовна душа, а не емоції, мова не про емоційне «відчуття» віри, або навіть надії чи любові.
3.Віра — це боротьба і постійна робота над собою. Бог лагідний, але Його педагогіка полягає в тому, щоб дозволити сумнівам увійти у нас, щоби ми могли виявити свою віру. Тоді нам залишається лише вірити у свою віру та сумніватися у своїх сумнівах. Це трапляється так часто, що ми, опинившись у таких умовах, надаємо надто великого значення своїм сумнівам… і так мало уваги приділяємо своїй вірі! Віра — це впевненість. Жодна розсудлива людина не будувала би своїх життєвих зобов’язань на сумнівах. Ось чому послух істині — це найшляхетніша риса віруючого. З цього випливає, що віру можна втратити через заперечення або навмисний сумнів у вченні Церкви, навіть якщо цей сумнів стосується лише однієї з частин нашого віровчення. Отже, той, хто вперто відмовляється погодитися бодай з одним із пунктів, вказаних у Символі віри, вже не має віри, навіть якщо він сам — джерело теологічної науки! Той же, хто не вірить в усе експліцитно, але готовий повірити, коли знання стає для нього доступним, навпаки — вже має віру.
4.Апостол Яків каже, що «віра без діл не приносить плоду» (Як 2,20). Щоби наша віра була живою, вона має бути «чинна любов’ю» (Гал 5,6). Ми мусимо наважитися визнати нашу віру вголос. Ми повинні наважитися засвідчити її своїми діями. Кардинал Ратцінґер, говорячи про «смерть Бога», сказав: «Що могло зробити Бога більшою проблемою для нашого атеїстичного світу, як не складний характер віри та любові тих, хто у Нього вірить?» Свідчення любові Божої також живить нашу віру.
Переклад CREDO за: Father Nicolas Buttet, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
